3.1

— Лікарко, оглянь його, — наказав Сервій, коли Лада ввійшла до намету.

Пройшло два дні з тих пір, як Квінт виїхав з табору. Так от, сьогодні він повернувся. Припорошений дорожнім пилом і засохлою кров’ю, більша частина якої, схоже, належала не йому. Шолом із погнутим нащічником він тримав під рукою. На бронзовому куполі темніла свіжа подряпина, волосся прилипло до вологого чола, а на вилиці наливався синець. Кольчуга забруднена землею, плащ розірваний біля плеча, та найгірше виглядала груба пов’язка на руці, що потемніла від крові і бруду.

І Лада уникала поглядів в його сторону, робила вигляд, що не помічає легата, хоч навколо всі вихваляли його нову перемогу. Якось їй не до того… Сервій Валерій пішов на поправку, але вимагав тепер кожного ранку її бульйони і Лада з лікарки потихеньку перетворювалась на кухарку: для неї виділили спеціальний куточок під охороною. З казанком, з вогнищем, столом, лавою і всім необхідним для приготування. Філон тепер відповідав і за вогонь, і за свіжість продуктів.

Лада поставила миску з теплим варивом перед консулом і глянула на Квінта. Задоволений чоловік так посміхався, наче кіт, що наївся сметани перед самісіньким носом у господаря. Вона згадала його кпини, і що ж… Помста — страва, яку подають холодною.

— І це ми називаємо пов’язкою? — скептично оглянула його перемотану руку. — Де він ту ганчірку взяв? З раба туніку зняв чи відібрав шмат тканини у бідного солдата?

Тиша у наметі стояла мертва, аж поки Сервій не хмикнув. Шия Квінта повільно почервоніла.

— Сам справлюся зі своїм лікарем, — промовив Доміцій Север спокійно, намагаючись стримуватися.

«До того, як помреш від інфекції чи після?» — хотілося сказати Ладі, але вона змовчала, вчасно прикусивши язика.

Але Лада помітила, як рука міцніше стиснула шолом, як заграли жовна на його обличчі, і як з настрою переможця він перейшов до крайнього «я зараз вам тут покажу, хто в цьому шатрі господар». Але це був не його намет і не його влада. Лада ж узагалі залишалася тут чужою.

Мітка на її руці легенько кольнула, що Лада смикнула рукою, а потім почесала шкіру. Ніхто цього не помітив. Сервій дивився на Квінта, а очі воїна вже затьмарилися туманом злості.

— Легате, — сухо проказав Аквіла, — ти негайно приведеш себе до ладу і повернешся сюди. — Потім він все ж глянув на неї, — а ти, лікарко, підготуй все необхідне.

І все. Консул віддав наказ: можна злитися скільки завгодно, але виконати його необхідно. Квінт злегка поклонився і блискавкою вилетів з намету, тільки пір’я на його шоломі ворухнулося. Лада ж, важко зітхнувши, торкнулася чола Сервія.

— Наче вже краще, — проказала.

Він в блаженстві прикрив очі від доторку, а потім наче збагнув, що зробив щось не так, і натягнув маску суровості.

— Йди, лікарко, я не хочу втратити такого відважного воїна.

І Лада пішла. Пішла готувати розчин оцту, наказувати Філону кип’ятити воду і шукати чисту тканину. В її голові малювався пречудовий план.

Минуло близько години, коли Квінт повернувся. Вимитий, як нова золота монета, він пах оліями. Лада намагалася не думати, що вони могли зашкодити рані, всього лиш всадила легата на табурет і промила поранення. Сервій же відклав усі справи і спостерігав за ними, попиваючи теплий відвар з трав. Коли справа дійшла до антисептичного розчину, тут і Квінта пройняло. Кричати він не міг, бо його пиха не дозволила, і лікарка то прекрасно розуміла. Лиш різко сіпнувся, напружив м’язи і стиснув щелепу. Ох, у його очах Лада прочитала всі можливі прокльони, що могла собі уявити. Сама ж вона випромінювала настрій: не подобається? Можу ще додати.

Далі вона промила рану знову, хоч як вредність не просила залишити розчин, але Лада не ризикнула залишати кислий розчин на свіжій рані.

— Намагайтеся не забруднити її, а то доведеться знову використати ті ліки, — проказала вже після того, як змастила краї поранення маззю і перев’язала, — кожного ранку і вечора до мене на огляд і зміну тканини. Ну, легате, може у вас ще щось болить?

Він заперечно похитав головою.

— Точно? Великий консул Риму не пробачить мені, що я не вберегла його відважного легата…

— Та ні, все… Лікарко, — похмуро мовив Квінт.

«Ти диви, десь і чужинка поділася, і подарунок Юнони зник», — майнуло в голові.

Лада помітила, як він глянув на її мітку й задумався.

— Філоне, приготуй відвар і для легата, йому буде корисно трав попити…