Глава 3

Пристосуватися до побуту у воєнному таборі, що наскрізь пропах потом, димом і кров’ю, важко, але коли захочеш жити, тоді й маленька лежанка у куточку намету Сервія здаватиметься королівським ложем.

Консул прихворів сьогодні зранку, й Лада навіть не хотіла слухати дурні жарти Квінта щодо того, що це все «подарунок» сердиться, от і насилає кару на всіх. Сьогодні чаша переповнилась: за ці декілька днів, що Лада оговтувалась і пристосовувалась до ролі берегині Сервія Валерія Аквіли, його легат її дістав. Легкі шпиньки, якісь словечка, сказані тихо, але щоб вона почула. Перед іншими все чисто: консулу ні до чого прикопатися й скривитися, бо бачте, Квінт пристає до знака Юнони, але… Те, що чоловік їй казав, більше показувало його таємно вжалене самолюбство.

З табірних розмов Лада дізналась: легат мав ще ту славу. Він звик до того, що жінки падають перед ним на коліна і здебільшого не можуть відмовити в увазі. Квінт любив вино, усілякі жарти й добру бійку. Проте біля себе Сервій тримав його не через це, а за відвагу, вміння керувати людьми й неабияку воєнну вдачу. Раб з охоронцем, яких приставили до Лади, розповідали про його перемоги в боях, про відвагу Доміція.

Нині ж Квінт стояв перед нею зі своєю самовпевненою усмішкою, наче вхопив саму Юнону за край подолу і думав: потягнути на себе чи ні. Лада підійшла до нього повільно, зазирнула в очі й хмикнула.

— Кажеш, то подарунок богині сердиться і на всіх хвороби насилає? — тихо проказала й торкнулася його обладунку, проводячи пальцями вниз.

На чоловіка це спрацювало, немов гіпноз. Лада готова поклястися: йому сподобався навіть такий маленький знак уваги, що Квінт перейшов у транс.

— Тоді не мели дурниць, — продовжила, нахилившись до його вуха, — будь обережним, адже ніхто не знає, де хвороба оселиться наступного разу, може тут…. — і вона торкнулася низу його живота, — а може й нижче.

Чоловік миттєво зблід, усмішка зникла з його обличчя. Він примружився, певно, обдумував, чи погроза реальна, чи ні.

— От і перевіримо, чи правдиві твої слова — розкажеш, — поплескала вона його по плечу і вийшла з намету.

На неї вже чекали дві пари очей, як подумки вона називала раба Філона і охоронця Луція. Обоє належали до свити Сервія і повинні супроводжувати її скрізь, навіть якщо дівчина вирішить пройтися декілька кроків до сусіднього намету.

Легкий ранковий холод її дратував, бо саме через нього прихворів полководець, який любив вставати з самого ранку й тинятися по табору з метою перевірки дисципліни чи ще якихось своїх пунктиків в голові. Зрештою, виснаження та постійна його знервованість підкосили здоров’я, а їй розбиратися. Тільки рана почала заживати, а нова напасть вже на порозі шатра з’явилася.

— Кухарі погодилися дати те, що я просила, — уточнила вона тихо, порівнявшись з рабом, — чи мені треба звернутися до консула, щоб вони почали хоч якось рухатися?

Філон заперечно покачав головою.

— Коли ми повернемося, особисто простежу, чи виконали наказ, — проказав тихо й глянув на неї.

Він виявився худорлявим темноволосим чоловіком із втомленим обличчям і надто уважними очима. Філон тримав голову опущеною, як і належало рабові, але Лада швидко помітила: від його погляду не ховалося нічого. Луцій мовчки йшов за ними, високий, підтягнутий, обвішаний зброєю, у важких обладунках, дзенькіт яких іноді дратував Ладу.

Не сказати, що її здивував і сам факт рабства, у її свідомості закарбувалися миті потрясіння більшого, але те, що вона могла стати рабинею, змушувало її прокидатися в холодному поту серед ночі.

«Судячи з усього, мені треба подякувати богині, бо та мітка дала мені захист, — думала вона, щоразу, коли бачила Філона чи інших рабів, — інакше, потрапила б до рук Квінта, раніше, ніж встигла виплутатися з цього пекла».

Трави вона збирала неподалік від лісу й річки, довелося ходити багато. Раб з воїном несли кошики, а Лада згадувала ілюстрації з сувою про лікарські рослини, який встигла виторгувати у табірного купця за золото, що виділив їй Аквіла. Принаймні вона купила собі дві туніки, чисту тканину, шкіряні сандалії і поясну сумку. Решту ж на себе взяв Сервій, аби забезпечити необхідним для роботи. Лікарка хотіла зробити запас трав на перший час, щоб, коли з консулом знову щось трапиться, не довелося бігти серед ночі до лісу з факелами.

Коли вона повернулася до табору, Філон, що побіг попереду, вже приготував необхідне для бульйону. Вирішивши, що консулу не завадить трішки різноманітності серед табірного в’яленого м’яса, хліба й оливок, вона вимила руки й взялася готувати.

Лада пам’ятала: коли хворіла сама, їй приносили гарячий курячий бульйон і змушували пити його. Вірили, що це допомагає організму при хворобі. Разом з тим, вона наказала Філону розібрати й підготувати трави для відварів.

І… Лада насолоджувалася тим, як стало дихати легше, коли Квінт разом зі своєю кіннотою виїхав з табору. Ніхто не зазирав у казанок і нахабно не коментував її рухи час від часу, називаючи подарунком Юнони.

Просто спокій. Просто грізний погляд Луція, коли хтось намагався наблизитися до лікарки. Краса…