2.1

Сервій окинув Квінта поглядом з ніг до голови й хмикнув. — Надіюся, у цього гідного чоловіка будуть ідеї щодо приборкання повстанців. Не тільки в твоїй голові усіляким дурницям водитися. І через хвилину вони вже стояли неподалік столу, заваленого картами, вдивлялися в малюнок і говорили мовою воїнів, тією, що Ладі ніколи не зрозуміти. Вона ж чекала, поки вода охолоне. Роздивлялася мітку на руці і досі не вірила в її реальність, потім глянула на убранство намету і подумала: а куди їй податися? Може, на щастя, виділяють якусь маленьку палатку? Не залишатися їй же тут? Ким? Слухачкою воєнних розмов, від яких вже голова обертом? Зненацька Сервій охнув і вхопився за плече. — Чужинко, не сиди, раз вже ти така лікарка, допомагай… — проскрипів він. Квінт не втручався, але поклав руку на руків’я меча і дав зрозуміти: якщо вона нашкодить його командиру, то може не чекати пощади чи того, що він змилується над важкою жіночою долею.

— У мене є ім’я, — буркнула вона, але все ж підійшла до Сервія. — І що я тут повинна побачити за шаром вашого одягу?

Чоловік покликав рабів, наказав їм допомогти роздягнутися й пройшов до дерев’яного ложа. Лада ж вимила руки, повернулася до Сервія, щоб побачити його без плаща, обладунку та навіть туніки. Раби перевиконали план, поки Квінт тихесенько сидів собі за картою і попивав щось з кубка.

— Так… Рана на одній руці, а плече схопило на іншій, воно й не дивно. М’язи кам’яні, — буркотіла вона собі під ніс.

У тій тиші, що почала панувати у шатрі, здавалося, присутні дослухаються до кожного її слова, активно запам’ятовують і думають, як застосувати проти неї сказане або ж на її користь.

— Ви коли востаннє відпочивали? — спитала й тут же отримала обурення у відповідь.

— Я консул Риму, мені що, на шовкових подушках днями лежати? — встиг запротестувати Сервій.

Він може й ще щось розумне світу проказав би, але Лада торкнулася перенапружених м’язів й прийнялася згадувати рухи, яким її навчала наставниця, і все, що міг видати консул — охання й шипіння. Він зціпив зуби і намагався триматися гідно, вочевидь, навіть у хворобі йому не можна показувати слабкість.

«Ох, ці чоловіки», — подумала дівчина і продовжила роботу.

Вона ще кілька хвилин попрацювала пальцями вздовж плеча, поки напруга трохи не відпустила. Сервій ворухнув рукою й насупився, але вже не скривився.

— Тепер рана.

Знову вимивши руки, вона змочила пов’язку теплою водою й почала обережно розмотувати. Тканина присохла до шкіри, між шарами застряг пил. Сервій погляду з неї не зводив, певно, очікував, що Лада покаже якесь диво і всі його хвороби зникнуть у нічній темряві.

— Оце у вас називається лікуванням? — не витримала й фиркнула.

Рана виявилася неглибокою, але краї вже почервоніли, як вона і думала. Лада промила її, витягнула кілька ворсинок і наклала чисту тканину.

— Обережніше, чужинко, — відізвався Квінт, наблизившись.

— Наче зранку мене звали Ладою, — насупилась й ще раз оглянула результати своєї роботи. — І я обережна. На відміну від того, хто це перев’язував. Ще трішки… Та й справді можна стати жертвою смерті через неглибоке поранення.

Сервій мовчав, задумливо споглядаючи її, і час від часу зиркав на воїна. І Ладі та тиша перед бурею не сподобалася.

— Пов’язку треба міняти щодня, перед цим обов’язково мити руки. Якщо згадаю рецепт загоювальної мазі і віднайду трави, може, і зварю, — нахмурилась, проникаючи в туман думок. — Якщо побачите гній — кличте одразу, з таким не можна гратися і мовчати.

Вона випрямилась, відчуваючи на собі надлишок уваги. Квінт торкнувся свого підборіддя.

— Ти доглядатимеш мене, — сталевим тоном наказав консул. — Оберігатимеш моє життя, хіба не для цього тебе послала Юнона сюди?

Лада прикусила язика, щоб не сказати, що вона за ту богиню вперше в житті сьогодні дізналась… І якби та існувала, тоді чому їй має бути діло саме до цього чоловіка?

— Сподіваюся, — вимовила натомість, склавши руки на грудях. — Інакше чому б їй висмикувати мене з далеких земель…

— Заберу її до свого намету, — вклинився Квінт, як ні в чому не бувало. — Мені теж треба догляд і… Лікування.

Сервій кашлянув.

— Вона залишиться тут. Занедужав? Тоді дозволь їй оглянути тебе й досить, — консул підійнявся, після того, як на нього накинули туніку.

Квінт вже простягнув руку до Лади, але після чергового погляду Валерія, відступив на декілька кроків. Лада зрозуміла: може, сьогодні він дасть їй спокій, але з тією цікавістю треба щось робити, бо то надовго.

— Підготуйте для чу… — прочистив горло консул. — Лади куточок в моєму наметі, — промовив до рабів, знайдіть необхідне та спитайте у купців про жіночий одяг. А ти, — глянув він на неї, — повинна зробити все, що у твоїх силах, якщо хочеш жити.

Він наблизився й зустрівся з нею поглядом.

— Повір мені, Ладо, є декілька способів зробити твою долю нестерною, навіть незважаючи на мітку богині. От видам тебе заміж за нелюба, що тоді робитимеш?

Лада не сіпнулася від погрози, лиш подумала: на майбутнє з’ясує чи існує в світі така собі цікава трава, що не дасть великому консулу спокійно займатися державними справами, хіба що на золотому горщику…