Глава 1

Від авторки: події відбуваються в світі, натхненому історією Давнього Риму. Це фентезі і логічно, що історичної достовірності на сто відсотків шукати тут не варто. Приємного читання!

---

Певно, не найкраща ідея — опинитися серед руїн храму, прямісінько на вівтарі у пошматованій червоній сукні і бути оточеною озброєними чоловіками.

Певно.

Але вибору не лишалося. Новий світ з перших митей показував: милості не буде. Про це свідчили хижі погляди воїнів, закованих у броню, їхні мечі й шепіт вітру між поваленими колонами.

«Чоловіки, скрізь вони», — подумала вона, обіймаючи себе за плечі.

Стало холодно і ніяково. Картинки останнього світу ще миготіли перед очима: різнобарв’я перетворювалося на темряву.

Знову. Вже в який раз — не скажеш. Лада з ліку збилася, скільки разів її по світах і епохах кидала проклята доля. Єдине, що пам’ятала — себе.

— Ти ба, хто тут ховається?! — проказав воїн, виходячи вперед. — Невже дар від самої богині? Мої молитви почуті?

Темне волосся вибивалося з-під його шолому, який незнайомець одразу зняв, демонструючи напрочуд красиве обличчя.

— Не бійся, Квінта Доміція, крихітко. У його обіймах ти забудеш і про дощі, і про вітри…

Вітер тут справді був. Він пробирав до кісток, підіймаючи храмову пилюку, змушуючи кашляти. Ладі нестерпно хотілося втекти, та навряд чи то гарна ідея.

— Квінте! — голос, немов розсік повітря лезом. — Ти справді вирішив осквернити, хоч і закинутий, вівтар Юнони?

Тиша. Воїни розступилися, пропускаючи вперед чоловіка, глянувши на якого, скажеш: він тут головний. Так і є. Саме це відчула Лада, коли здригнулася від його інтонації, а той, хто назвав себе Квінтом, зблід та відступив у сторону.

— Ти хоч уявляєш, яку біду накличеш на моє військо? — проказав він вже тихо, але погроза з голосу нікуди не ділася.

Тепер командир свердлив поглядом Ладу: вивчав, дивився на неї з підозрою, немов на щось незвичне і екзотичне.

— Дайте їй плащ! — наказав він й тут же насупився, підійшовши до Квінта.

Він мовчки стягнув його із плечей Квінта й подав найближчому воїну.

— Хто ти така?

— Лада, — тихо промовила вона, тремтячи. — Мене Ладою звати.

Тканина окутала тіло, а воїн, що накинув її, різко відступив, наче боявся завдати шкоди. Лада погляду не зводила ні з Квінта, ні з цього невідомого старшого.

— Про що тобі каже ім’я Сервія Валерія? — наблизився командир.

— Ні про що, — знизала плечима.

— Тобто?

— Я не знаю, хто то такий, — продовжила Лада, — як і де я знаходжуся, як і про того вашого Сервія не відаю нічого.

— Як ти опинилась на вівтарі величної Юнони? Як взагалі знайшла зруйнований храм? Його немає на картах…

Лада й сама зрозуміла, що навряд чи хтось захоче заходити туди, куди тобі в будь-яку мить впаде уламок мармуру на голову. Але скільки питань… Вона чудово пам’ятала, що в перші миті в новому світі головне — вижити, знайти своє місце, а потім, можливо, й якір. Хтозна, може цей непривітний світ з чоловіками-воїнами у червоних накидках і купою обладунків виявиться її домом назавжди?

Ладі нічого відповісти. Якщо скаже про своє прокляття — одразу ж згорить, якщо хоч якось натякне на таємницю — новий шрам з’явиться на тілі, і то не найкраще видовище для оточуючих.

— Мовчиш, чужинко?

— Я не знаю, — тихо відповіла, відчуваючи, як страх втратити життя пробирає до кісток. — От так буває, хоч вірте, хоч ні.

Квінт прочистив горло.

— То дар мені від богині, — почав він, випнувши груди, — вона почула мої мо…

Від погляду головнокомандувача Квінт закашлявся.

— Ще б ти так мечем ворогів бив, як дурниці молов, — спокійно промовив він і знову обернувся до Лади.

— Ти хоч щось знаєш? Хоч щось вмієш? Бо якщо ти шпигунка Гая Флавія, мені навіть образливо стане… Послати до консула Риму якусь бездару! Якщо робити провокації, то хоч красиво.

Лада потупила погляд і зітхнула.

— Я знаю, як лікувати людей і чому та брудна пов’язка на вашому передпліччі вб’є скоріше, аніж зброя ворога.

Квінт шумно видихнув, вже хотів щось виказати Ладі, та командир підійняв руку, зупиняючи його.

— Зміни тактику, — сповістив тихо й змусив її подивитися йому в очі, взявши Ладу за підборіддя. — Поганий з тебе стратег, якщо використовуєш старі версії. Знаєш, скільки жінок до тебе розповідали мені про дивини лікування?

Квінт продовжував дивитися на них невдоволено. Лада вже гадала, що краще: протистояти головнокомандувачу чи опинитися під нахабним воїном? Життя готувало її до всякого, але десь всередині душі боролися два начала… Стомлене, яке просило здатися й померти прямісінько на вівтарі невідомої для неї богині, і те, що завжди слугувало рушієм до життя. Воно змушувало її знаходити причину йти наперекір всьому: долі, емоціям і усіляким дурням, що вважали себе господарями світів.