Глава 30

Нарешті весь цей жах припинився.. Неля сидить у тюрмі (хоч як я цього і не хотіла) і її поплічник також. Андрій живе своїм життям, інколи зв'язується зі мною, хоча якось це не подобається Максиму (можливо ревнує мене? Хто зна:)) Мама досі відходить від того, що я нарешті можу ходити, хоча спочатку трохи сердилась, що я не розповіла їй про це раніше.. Але це нічого! Життя продовжується.. І сьогодні нарешті моє довгоочікуване день народження.. Я роздала запрошення усім своїм одногрупникам, Андрію також, захотілось зробити справжнє, велике свято. Навіть я виглядала сьогодні не так як завжди, "по особливому" як сказала моя мама.. Я була одягнута у червону атласну сукню, з гарним макіяжем та чудовими локонами з волосся.. Свято ми вирішили влаштувати у селі на природі.. Всюди були розвішані кульки, а гості чекали на мій вихід.. Поруч зі мною була мама, вона вручила мені свій подарунок: старовинну брошку, яка передавалась з покоління в покоління, а тепер передалась мені! Вона була дуже гарною, ніби належала самій королеві. Я одягнула її на свою сукню, обійняла маму і разом з нею вийшла до гостів, серед яких був і Максим (як же ж без нього!) Він спопеляв мене своїм поглядом та посмішкою, але щойно я хотіла підійти до нього ближче, як мене оточили всі знайомі та друзі висловлюючи різні побажання та вручаючи подарунки. Чесно, відчувала себе принцесою. Все як на справжньому дні народженні.. Коли ми сиділи за столом, я задувала свічки на торті і всі по черзі виголошували тост. А от і прийшла черга до Макса. Він підняв свій келих із словами:
- Рито, ти неймовірна дівчина і я хочу щоб в тебе завжди все було добре. Ти заслуговуєш на щастя! Тільки на щастя! Ііі, як я вже й обіцяв, твій довгоочікуваний подарунок! 
Він встав із столу і приніс те, чим я вже довго марила, ту саму картину на якій мала бути я... Він порахував до трьох і відкрив картину.. В мене ледь не відпала щелепа.. Це було просто неймовірно. Таке відчуття, що я дивилась на своє відображення у дзеркалі. Обережно, я так піднялась і частково підбігла до хлопця міцно його обійнявши і шепотом промовила "Дякую!" Почулись гучні аплодисменти. Ну а далі за розкладом танці. Після всього цього шуму, ми з Максимом залишились у двох і гуляючи прибули до його будиночка на дереві.. Місячне сяйво освічувало все довкола. Тут неймовірно! Можливо навіть краще ніж на тому подвір'ї, що було прикрашене кульками.. 
Раптом, блондин подав мені свою руку, запросивши тим самим до танцю.. Я посміхнулась і прийняла його пропозицію. Його рука знову торкалась моєї талії, а я продовжувала ніяковити ніби це відбувається вперше.. Я притулилась до його плеча, відчувши спокій і тепло, яке уже давно не відчувала. Нарешті я зрозуміла, він той, кому я можу довірити свої таємниці, той кому я можу просто вірити, з ким можу сміятись будь коли і будь де, той з ким я можу просто бути собою.. Макс з'явився у моєму житті зовсім випадково, а тепер я просто не можу уявити своє майбутнє без його блакитних очей. Кого ж і ще я зможу називати у думках блакитнооким блондином? Точно тільки його! Хто ще буде слухати мою маячню? Говорити мені компліменти? Та й взагалі, хто як не він, спалить всі мости, щоб знову бути зі мною? Хто врятує, коли потраплю в халепу? Тільки він, і у цьому я вже не маю жодних сумнівів. Своїми вчинками , він довів мені багато чого, а головне - я можу йому довіряти, він захистить і буде поруч завжди... 
- Я..люблю.. тебе..- шепотом промовляю йому на вухо.. 
Зненацька блондин зупиняється та з посмішкою і очах перепитує:
- Що? Що? Що ти сказала? А то я не почув!! 
- Не змушуй мене повторювати! - червоніючи відповідаю я, і ховаюсь за найближче дерево..
Та сховатись надовго не вдається. Хлопець одразу ж знаходить мене, загороджуючи вихід своїми руками, і самим тільки поглядом промовляючи: "Нікуди не втечеш!" 
- Тепер точно нікуди не втечеш, Квіточко:) - говорить це тепер у голос, посміхаючись...
Я ховаю погляд, а він натомість проводить рукою по моїй щоці, викликаючи на моїй шкірі сироти..
- Ти справді найгарніша дівчина, яку я коли небудь зустрічав... І в яку закохався по вуха, як маленький безпорадний хлопчик..- каже це мені, дивлячись прямо у очі..
Я відповідаю тим самим та з посмішкою на обличчі нарешті, не так голосно, та все ж таке промовляю те, що він так хотів почути:
- І я..так само закохалась:) 
Без зайвих церемоній, хлопець ніжно та палко поцілував мене.. Я відчувала щирість, пристрасть і справжні почуття тільки в одному поцілунку. І це було справді неймовірно...
- Я кохаю тебе Квітко, і кохатиму до свого останнього подиху!  - за хвилину після поцілунку сказав мій блакитноокий, а потім продовжив наш перший справжній, щирий поцілунок.. І я розумію, я також готова кохати його, до останнього подиху! 

 Ось і настав довгоочікуваний Happy end❤️ Як вам захоплива історія кохання Рити та Максима? Багато ж вони труднощей пройшли, щоб і надалі бути разом та кохати один одного навіть до останнього подиху.. Чекаю на ваші відгуки та вподобайки під цією книгою🤗🤍 

 Р.S: ціную кожного із вас. І вдячна за підтримку! З повагою ваша Марта🥰 До наступної історії:)