Глава 27

- Нелю, з тобою все нормально?. - запитую у дівчини, яка ніби була моєю подругою. Чесно, я до останнього вірила в те, що вона от-от скаже, що це звичайний розіграш.. Та її божевільні погляди і дивний сміх не віщують нічого хорошого. І це починає лякати.. Але ж ну не вб'є вона мене? Вона ж не вбивця?! 
- Зі мною? Звичайно, що ні! Як я можу бути в порядку, якщо тільки не давно поховала свого хлопця...- іронічно відповідає вона..
- Вибач, але я не про це! - промовляю спокійно, хоча усередині вирують емоції та страх.
- Хах, я зрозуміла...Ти ж навіть не усвідомлюєш, що я збираюся з тобою зробити?? - з тою ж самою божевільною посмішкою говорить дівчина..
- Вбити мене хочеш? - наважуюсь зрештою про це запитати..
У відповідь - її гучний регіт. Десь збоку сміються і ті двоє бугаїв..
- Дорогенька, у тюрму я точно не сяду..Але тобі краще не знати, що на тебе чекає найближчі кілька днів.. - нарешті нормально відповідає вона, але в ту ж секунду підходить ближче, і щось дивне колить мені у руку..
- Що це?? - встигаю запитати, але точно нічого не почути.. Різко відчуваю слабкість, а за нею - вже знайому темряву..
Максим:
Об'їхав те кляте місто вже понад 3 рази.. До пошуку вже навіть долучив своїх знайомих і друзів (У поліцію не їздив, вони скажуть що не пройшло ще 2 дні або ті 24 години. А я не маю стільки часу на такі дурниці. Бо відчуваю, щось тут не так.) Їхав і у село, і на ту галявину, але моєї Квіточки немає ніде! Чорт! Чорт! Якщо із нею щось станеться, я задушу себе власними ж руками!  Згодом зателефонувала Ритина мама, в якої також не було позитивних новин. На її дозвіл я приїхав не сам, а з Анею (не хотілось лишати сестричку самою). Вже у їхньому домі я далі продовжував пошуки. Аня складала компанію мамі Рити, а я шукав щось підозріле у її кімнаті. Але, що ж я там міг знайти? Що? Абсолютно нічого! Нічого! Хочу розтрощити все навколо. Я дістану тих негідників з під землі, вони повернуть мою Риту, обов'язково повернуть! Я знайду її! Повертаюсь до Ані, яка вже поволі засинала від почутих казок. 
- Братику, коли Рита повернеться? - раптово запитує маленька.. ще не встигла нормально заснути..
- Скоро:)- обнадіюю її, а можливо навіть і самого себе! 
- Я скучила за нею! - позіваючи, тихо промовила вона..
- Я теж..- шепочу.. Беру дівчинку на руки і кладу до ліжка... Мама Рити, залишається поруч з нею..
- Я знайду її! - говорю до неї, на що отримую сумний, але повний надії погляд жінки..
Виходжу з дому, сідаю у машину і знову вирушаю на її пошуки..
Маргарита:
Чорт, як же ж затекла моя шия, вже ледве відчуваю руки та ноги, але нарешті знову прокидаюся.. Ну чому це не звичайний сон? Звичайний страшний сон? Я хочу додому, назад до мами, врешті решт до Макса і маленької Ані... Я не хочу більше тут стирчати, якось занадто моторошно..
Через деякий час повертається моя псевдо подруга.. Ця божевільна посмішка так і сяє на її обличчі... Я й досі не можу зрозуміти, чому вона це робить? Коли вона встигла стати такою? Я ж ніколи не бажала зла ні їй, ні Кирилу, не зважаючи ні на що.. Я пробачила йому, і хотіла б щоб так само вона пробачила мені, але її жорстокість дивний чином перемогла.. І я не знаю, що вдіяти.. Потрібно якось зв'язатись із домом.. Але як?? 
- Як тут наша бранка? - запитує Неля..
- Було краще, поки ти не з'явилась! - промовляю.. видно набираючись хоробрості..
- Хах, в тебе язичок прорізався, як це ж мило! - огидно відповідає та..
- Не миліше за тебе! - перекривляю і я..
- Рито, краще б ти мовчала! А то твій язичок я і відрізати можу! - вкрай серйозно говорить дівчина..
- Гаразд! Гаразд! Скажи, мені ще довго тут стирчати?? - запитую, хоча розумію, точно відповіді я не дочекаюся...
- Скоро дізнаєшся! - і знову ця божевільна посмішка... Раптом, дзвонить її телефон, вона відходить на крок, відповідає, а тоді поглянувши на мене промовляє:
- На твоє щастя, поки що побудеш без мене.. Хей, Тім, підеш зі мною - це вже вона звертається до одного із бугаїв, а іншому каже:- А ти, Андрію, слідкуй за цією...
Обидва хлопці зрушили із місця, цей так званий Тім пішов із Нелею, а інший залишився "оберігати" мене.. Придивившись ближче, я зрозуміла що це тільки перший нагадував горилу, ну а цей Андрій менш більш виглядає нормально, навіть доволі безпечно.. І у моїй голові одразу ж виникає досить непоганий план..
- Ей, вибач, в тебе є трохи води? Дуже хочу пити! - починаю трохи давити на жалість.. 
- Заборонено з тобою говорити! - різко відповідає той..
- Ну благаю! Хоч трохи допоможи бідолашній дівчині, я ж не кусаюся! - далі наполягаю на своєму..
- Добре..- нарешті він здається - Але тільки швидко, поки Неля не повернулась.! 
Випивши трохи води і справді стало набагато легше..
- Дякую, ти просто врятував мене! Ти дуже милий! - намагаюсь щиро посміхатись..
- Ага, я знаю! - байдуже промовляє той і вже хоче йти, проте встигаю його зупинити..
- Андрію, складеш компанію.?.Я бачу, що ти хороший, а то сиджу тут як вовк, хоч точно бери тай вий.. Хоча й досі не розумію, чому я тут сиджу!? 
- Я ж казав, мені заборонено з тобою говорити! 
- Будь ласочка, я нікому не розповім! - знову давлю на жалість.. Якщо Макс завжди не міг встояти від мого жалісного погляду, то і цей не зможе. Сподіваюся! 
- Ну і що ти хочеш??  - запитує він.. 
- Допомогти нам обом! - впевнено відповідаю, сподіваючись, що цей хлопець вислухає до кінця і не розкаже про все Нелі. Бо тоді я потраплю у ще більшу халепу, і там мені вже точно ніхто не допоможе!