Глава 26

Наступного дня, ми з Максом як і зазвичай відправились до університету.  Здається це вже невід'ємна частина мого життя, коли він везе і забирає мене додому.. Якийсь у цьому особливий вайб. 
- В тебе як і завжди 4 пари? - запитує мій водій..
- Звичайно, нічого не змінилося:) - відповідаю і вже хочу самостійно виходити із автомобіля, проте хлопець вчасно мене зупиняє:
- Світ уже готовий про все дізнатися?? 
- Ой.. Я геть забула.. Світ можливо і так, а от я ще не готова! - промовляю, трохи пригальмовуючи..
- Чекай, я зараз:) - трохи засміявшись, сказав блакитноокий і вийшов з автомобіля.. Відчинив двері з мого боку, взяв на руки (не відриваючи від мене свого погляду і посмішки) та поставив до візка. Швидше би уже наважитись усім про все розповісти, а то цей візок почав мені набридати.. 
Ну а далі не відбувається нічого цікавого (пари, лекції , розмови з викладачами, різні теми з одногрупниками - все як завжди) до того моменту, коли я збираюся йти додому. Як і зазвичай я подзвонила до Максима, від якого почула, що він вже у дорозі, а сама залишилась чекати на нього, неподалік від університету.  Кладу телефон до кишені, і помічаю, що браслет на моїй руці от-от відчепиться... Та тільки но я збиралась його поправити, то навіть не встигла зрозуміти, як хтось зненацька підійшов до мене ззаду, приклав до обличчя хустину (я навіть не встигла закричати, хоча трохи пручалася). Я відчула дивний і не зрозумілий запах. А далі - темрява. Просто суцільна темрява...
 ***
Максим:
От знову я їхав за своєю Квіточкою. Чесно, звикнув до цього і вже не хочу з нею розлучатись. Бачити її кожного дня, ще й те задоволення. Особливо коли вона посміхається, так і хочеться забрати її у своїми обійми, поцілувати і ніколи уже не відпускати. Під'їжджаю до того місця, де дівчина завжди чекає на мене, та цього разу там навіть її сліду не було. І це було вкрай дивно, навіть занадто дивно. Рита завжди чекала тут на мене, а якщо ні, то б обов'язково подзвонила. Швидко набираю її номер, але все що чую це "Абонент знаходиться по за зоною досяжності". Виходжу з автомобіля і вже збираюсь зайти до приміщення, але раптово на щось наступаю. Дивлюсь під ноги і бачу чийсь браслет, та коли піднімаю його, то хочу провалитись крізь землю - це ж браслет моєї Квітки.. Чорт, вона ж майже ніколи його не знімає, тим більше не викидає... Загубила? Можливо, та цей варіант я ще перевірю. Чекаю буквально ще кілька хвилин, але дівчина так і не з'являється.  На автоматі телефоную до Нелі, можливо Рита поїхала до неї? Хоча, я думаю, щоб тоді вона точно повідомила б мене.. Чорт, щось я починаю за неї хвилюватись! І це у мене точно вперше! Та Неля також ігнорує мої дзвінки. Не гаю ні хвилини, сідаю назад до машини, для певності ще раз дивлюсь у бік того універу і зрештою їду до Рити додому. Можливо вона навіть вже там, а якщо ні, то принаймні її мама точно має знати де вона знаходиться...
- Оо, Максиме, ви вже повернулись!? - привітно на порозі мене зустрічає мама Рити. Але судячи з її питання, то самої дівчини удома немає.. Та щоб точно переконатись запитую:
- А, вибачте, Рита вдома?? 
Погляд жінки одразу змінюється, стає похмурим і водночас здивованим..
- В якому сенсі вдома? Вона ж мала бути з тобою. Максим давайте без жартів! 
- На жаль я на жартую! Коли я приїхав за вашою донькою її там не було, але на дорозі лежав її браслет. Я подумав, що вона якось сама вирішила поїхати додому, ще й свій браслет загубила..- аргументую свої факти.
- Немає її вдома.. Тоді де ж вона Максиме? Де моя донька?? - стривожено знову запитує вона..
- Я хочу це дізнатись не менше за вас! Але де її шукати - не маю жодних варіантів. Подруга її не відповідає, з ніким іншим вона не спілкується! Та й ситуації з цим браслетом не виходить з моєї голови. Чому він валявся на дорозі?? І чи може це бути пов'язано із зникненням Рити?! 
Помічаю, що жіночка ледве тримає себе на ногах. Допомагаю їй сісти на диван та швидко несу води..
- У вас немає ідей куди вона могла дітись? - обережно запитую, адже не хочу втрачати кожної секунди..
- Я спробую зателефонувати батькам її одногрупників, можливо хтось із них бачив Риту?! Але чесно, немаю жодної думки! - розчаровано відповідає вона.
- Гаразд, тоді ви дзвоніть, а я поїду пошукаю її.. Якщо що, ви знаєте мій номер..- промовляю, швидко залишаючи будинок... 
Одразу ж перевіряю її джіпіес.. Адже після того випадку з лікарнею, її мама попросила, щоб я за нею частіше слідкував, от і відслідковую тепер її телефон.. Та поки жодного сліду. Якщо немає зв'язку - не можливо нічого знайти.  Об'їжджаю всі можливі квартали, періодично телефонуючи їй знову і знову..Але все що отримую у відповідь - тишу. Не хочу вірити в те, що хтось міг викрасти її (кому б це було потрібно..Кирил помер, просячи у неї вибачення, його махінації тут точно ні до чого. Хай спочиває з миром.) Але якщо хтось тільки посміє торкнутись її, то клянусь - пошкодують, що навіть на світ народились..
Маргарита:
- Ну нарешті, прокинулась! Хлопчики, щось ви переборщили із снодійним! - розпоющуючи очі, впізнаю чийсь голос.. Неля?? Що вона тут робить? Стоп. І що я тут роблю? Голова буквально розколюється! Коли повністю розплющила очі, то побачила перед собою дивне і не зрозуміле місце, всюди сиро і вогко.. Не далеко від мене сидить двоє достатньо кремезних хлопців, а між ними вже давно знайома мені постать - Неля. Невже її також викрали ці двоє виродків? 
- Нелю?? Що ми тут забули?? - питаю це якимось охриплим голосом...
Натомість дівчина раптово починає сміятись, все ближче і ближче підходячи до мене...
- Забули? Ми? Намагаємось відшукати твою совість..- щось не зрозуміло відповідає та.
- Про що ти Нелю??
- Не прикидайся дурненькою, ти прекрасно розумієш про що я.. Кирил, ти вбила мого Кирила.. Своїм егоїзмом, самолюбством, прикриваючи це своєю псевдо ненавистю, ти довела мого коханого до могили. І цього я тобі ніколи не пробачу.. - із сльозами та криками знову промовила вона.
- Я хотіла, щоб ти просто знала правду. Так, я ненавиділа Кирила, бо саме через нього втратила сенс на більшу частину свого життя... Але я ніколи не хотіли його смерті. Ніколи! - кажу щиро, так як є насправді.
- Мовчи! Цю твою маячню я вже чула! І ти за неї пошкодуєш!