Глава 25

На мої погрози, блондин тільки більше посміхається... І цей задоволений вираз обличчя не віщує нічого хорошого для мене! Якщо він зараз не покаже мені той малюнок, я точно його з'їм...
- Квіточко, ти тільки не нервуйся:) 
- Маакс?? 
- Картину побачиш пізніше, вона ще не зовсім готова! - зізнається той.. Я так і знала, що тут щось не так! 
- Хей, ну так не чесно! - починаю сердитись.. І знову сідаю на плед. От тепер точно нікуди не піду. Так не робиться! 
- Рит, почекай кілька хвилин, я зараз повернусь! - зненацька промовляє блакитноокий і кудись зникає.
Захотів втекти? От же ж пройдивіст, а не художник..  На деякий час забуваю про образу, насолоджуючись теплим промінням сонця.. Зрештою тут дуже гарно! 
Проходить кілька хвилин і мій художник повертається, а у його руках красуються польові квіти, багато квітів. Цілий велетеньський букет одразу ж опиняється у моїх руках. Неймовірний аромат.. А які ж вони гарні.. Стоп, це він так підлеститись хоче?? От же ж хитрюга, знає мої слабкі місця...
- Тооо, вибачення приймаються? - запитує хлопець..
Я визираю із-за букета, легко посміхаюсь, відповідаючи йому:
- Так, думаю, що так:) 
- Ну а тепер..- якось непомітно піднявши мене та наблизивши до себе, заговорив хлопець і додав:- Можемо їхати додому:) 
Спочатку трохи ніяковію, щось відстань між нами дуже часто скорочується, навіть занадто часто. Хоча, якщо вже бути чесній, то я починаю до цього звикати, от тільки би не червоніти так сильно кожного разу...
- Ну то їдьмо:) - з посмішкою відповідаю, трохи віддаляючись від свого опонента. 
 ***
Ранок. Ммм, так смачно пахне із маминої кухні.. Але стоп, як я опинилась у своєму ліжку? Щось нічого вже не пам'ятаю.. Згадую тільки те, що зовсім ненароком заснула, трохи стомилась після важкої дороги. Але чому тоді Макс не розбудив мене, коли під'їхав до мого будинку? Чи..? Так, треба запитати у мами, їй точно все відомо..  По трохи піднімаючись із ліжка, сідаю до свого візка (адже мама ще досі нічого не знає) і їду на кухню..Аромат там і справді неймовірний: на столі стоїть тарілочка смачненьких млинців..
- Оо, спляча красуня прокинулась:) - озираючись промовила мама..
- Еге ж, спляча... Може ви розкажете, як це ваша спляча красуня потрапила додому, навіть не прокинувшись? А то щось ніяк зрозуміти не можу! - не тягну, і одразу ж ставлю це, можливо і дивне, питання.
- Та що тут розуміти, Риточко?? Ти заснула у машині Максима, а він як справжній джентльмен вирішив тебе не будити, і сам на руках відніс тебе до твоєї кімнати... Хоча розповідати мені, чому ти так виснажилась, не став, тільки сказав, що ти сама мені про все розповіси- відповіла вона, кладучи останню порцію приготованих млинців.. (Отже, сама усе розповім? Гаразд, я маю що розповісти).
- То що там у вас таке було? - з якоюсь підозрілою посмішкою знову запитала мама.. Ой, знаю я що означають і натякають оці її підозрілі погляди і посмішки.. Впевнена, що вона вже у думках придумує наше із Максом весілля.. Хоча, ми ж навіть не зустрічаємось, про яке весілля може йти мова?? Але мріяти не шкідливо, як то кажуть, то хай і моя матуся трохи помріє собі:) 
- Ох, тільки не дивіться ви на мене аж так.. Нічого такого не було.. Після університету, Макс відвіз мене у дуже гарне місце.. Там було так багато квітів,  таке тепле сонечко (ніби у нас воно інше)..
- І все? Ти так світишся, ніби то не звичайна прогулянка була, а ви у космосі встигли побувати.. - недовірливо перебиває моя опонентка.. Та я ж навіть договорити не встигла, а там мало починатися найцікавіше...
- Мам, спочатку дослухайте до кінця. Гаразд? Отож, виявилось, що Макс вміє малювати, і відвіз він мене до тієї галявини для того, щоб намалювати - стримую рум'янець і задоволено посмішку наскільки це можливо.. Ще й досі мурашки по тілу при одній тільки згадці. 
- Оце так, - захоплено промовляє мама, - Неймовірний хлопчик..І де ж ця картина? Хотілось би побачити його вміння..
Ага, не тільки вам хотілось би..
- В цьому і проблема. Він покаже її трохи пізніше, мовляв, ще не готова. Гадаю, хоче зробити сюрприз на моє день народження! 
- Отже сюрприз?? Ох дівчинко моя, здається наш загадковий водій в тебе по вуха закохався:) - висуває вона свої "цікаві" аргументи.. Хах, я і не сумнівалась, що вони хоч якось зачеплять цю тему..
- Мам, ви як завжди у своєму репертуарі. Хто не подивиться на мене, одразу ж закохується. Я не в тому стані, щоб усім подобатись! - спокійно відповідаю..
- Навіть не починай! Справа не у твоєму стані! Я бачу, як Максим дивиться на тебе. Щоразу, кожного ранку коли він приїжджає за тобою, то в нього очі буквально світяться щойно він тебе бачить... Повір, мій материнський інстинкт не обманює! - знову запевняє мене у своїй правоті.. І сперечатись не хочеться. Та зрештою, схоже на якусь маячню. Окей, частково він зізнався мені у своїх почуттях, але можливо це було на емоціях, якось випадково бовкнув і все! Звичайно, моя дорога матуся ще дуже довго говорила на цю тему, навіть свою молодість згадала, своє перше кохання, але ж у мене не все так просто як у неї.. Та поки що, це не важливо! Після дискусій я повернулась до своєї кімнати (на щастя був вихідний) і впершу чергу написала своєму псевдо художнику (хай не розслабляється): 
- Завдяки тобі, мій дорогенький, моя матуся вже сватає нас у своїх думках. От як це все називається? Привіз мене додому, ще й сказав, що я все поясню.. Навіть не подумав, як це із сторони виглядало б.. 
- Ого, не очікував. Отже кажеш, що сватає? То коли мені старостей присилати?? - одразу ж відписує той. Він знущається з мене, чи що? 
- Не дочекаєшся! - друкую йому коротеньку, але достатньо влучну відповідь.
- Це ми ще побачимо Квіточко:) - відправляє і він, надіславши поруч смайлик, що підморгує.. Підморгнула б я йому, якби поруч був. Так би підморгнула, що все йому б відхотілося :) 
- Щось ще цікавого говорила твоя мама? Чи ти соромишся про це написати? - зненацька знову приходить його повідомлення. Хах, знаю я на що він натякає. Але не так все просто як він думає! 
- Якщо ти про щось конкретне, то авжеж говорила. Але ти про це не дізнаєшся:) - з посмішкою на обличчі, швидко відправляю відповідь. 
- Хах, розумію, мстишся Квітонько, що я тобі картину не показав?! Гаразд, я терплячіший за тебе:) Почекаю поки ти сама не здашся:) 
От же ж блондинчик, стає все цікавішим і цікавішим! 
- Ну, ну, чекай:) - пишу і я. Хай чекає, побачимо наскільки довго триватиме його чекання!