Глава 21

- Нелю, здається настав час відверто поговорити! - промовляю спокійно, але відчуваю неабияке хвилювання..
- Авжеж! Щось про твого кавалера? - з посмішкою запитує та..
- Не зовсім. Маю дві новини: погану і хорошу. З якої починати? 
- Давай з хорошої:) - бачу подруга в хорошому настрої, боюсь уявити, що буде потім..
- Добре, що ти сидиш, бо якщо почуєш, то впадеш... Чи точніше побачиш! - хвилюючим тоном промовляю я. Спершись об стіл по трохи піднімаюся, доки зовсім не стою на ногах..(Про це теж вона мала дізнатись) Очі Нелі стають більшими у два рази і посмішка так само.. Вона підбігає до мене та обнімає без слів.. А мені хочеться просто заплакати, адже так не хочеться її засмучувати..
- Боже, я така рада за тебе Рито:) Ніяка погана новина точно мене не засмутить .. - з радістю в очах промовляє вона.. Ох, ну не була б я такою впевненою! 
- Нелю, краще не поспішай з висновками... Все набагато складніше ніж ти думаєш..- попереджаю подругу, а у самої ніби комок у горлі, хочеться просто навіки замовчати. 
Натомість Неля всеодно посміхнулася, сіла поруч і була готова уважно мене вислухати. А я в той момент не знала з чого почати чи взагалі не починати нічого?! Вдих. Видих. Заспокоїлася та промовила:
- Пам'ятаєш ти казала, що в тебе таке відчуття ніби ми з твоїм хлопцем давно знайомі? Так от, навіть давніше ніж ти думаєш.. Ми зустрічались, до того моменту коли сталась аварія..- а далі моя типічна історія, яка завжди з болем відчувається, і від якої моє серце огортає ще більшою ненавистю до всього світу.. Подруга не перебивала мене, хоча її обличчя видавало багато емоцій: подив, біль, нерозуміння, можливо навіть злість, але вона мовчала, просто мовчала..А я продовжувала свою болючу історію..- Після того дня, я поклялась, що ніколи не назву його імені, але доля вирішила зіграти по іншому.. 
- Але як?? - тремтячим голосом запитала моя опонентка - Як?? Чому ти одразу не розповіла?? 
- Я хотіла викреслити минуле, викреслити його із свого життя і просто забути.. Але він...видно цього не хотів... а тобі, я просто не хотіла робити боляче, ну а потім загризла совість..- опускаю сльозу, якось все так складно, що навіть слова не дають змогу виявити всі свої емоції...
Неля заплакала, але я не намагалась її ніяк заспокоїти - це їй точно ні до чого! Їй було боляче - я відчувала це. Вона ненавиділа мене - можливо навіть так! Але десь глибоко у душі я розумію, що вчинила правильно, хоч і розбила її серце..
- Я хочу побути одна! - зненацька промовляє вона, і в той же момент поруч опиняється Максим, бачить всю цю картину і без зайвих слів кладе мене до візка та забирає із кафе... Потім повертається до Нелі, викликає їй таксі, і аж тоді повертається до мене.. А я в той час просто ридаю..
- Хей, маленька, заспокойся:) Не плач- витираючи мої сльози говорить блондин, а я без зайвих слів кидаюсь у його обійми (тут я в безпеці).
- Я..я..все їй розповіла.. Геть усе, всю правду.. Ти б бачив її погляд, такий розчарований і такий порожній.. Який же ж я монстр.. Хіба не могла потерпіти цього недоумка? Хіба не могла?? Що ж я за чудовисько таке! Вона мені ніколи не пробачить, ніколи! - виговорюю все як на сповіді, а натомість отримую ще міцніші обійми та його тихий шепіт:
- Квітонько, якщо ти монстр, тоді я взагалі тиран:) Ти все зробила правильно! Рано чи пізно вона мала про це дізнатися! Тому не картай себе! 
- Але..
- Не треба! Краще заспокойся, я відвезу тебе в одне хороше місце:) - підбадьорливо додав той, випустив мене із своїх обіймів та завів автомобіль.. Я не хотіла нічого, але навіть щоб відмовити - я не мала достатньо сил. Доведеться просто довіритись. Вкотре довіритись! 
*** 
Теплий пісочок, звуки бурхливих хвиль, тиша - ось що потрібно для спокою! Я сиділа на піску, а поруч зі мною Максим.. Так, пляж - це те хороше місце, в яке він захотів мене відвезти. Тут і справді так добре! Відчувається прохолодний вітерець, а навколо ні душі.. Занадто пізно для людей, проте здається не для нас двох.. Згодом відчуваю тепло, яке огортає моє плечі.. Блакитноокий накинув на мене свою куртку та приобняв однією рукою.. Витираю свої сльози, які не зникали майже цілу дорогу, і тоді промовляю: 
- Знаєш, давно мені не було так добре. Ніхто, окрім мами, не турбувався про мене як ти. Я почуваю себе у безпеці поруч з тобою, дякую:) 
- Це тобі дякую, що ти з'явилась у моєму житті і не відвернулась.. Хоча здається, що я б всеодно не відступив, щоб продовжити з тобою спілкування:) - підморгнувши, розважливо відповів хлопець..
Я просто посміхнулася, проте почувала себе настільки ніяково, що хотілось провалитися крізь землю:) 
На пляжі ми пробули близько двох годин.. Просто мовчали, дивились на те, як хвилі пливуть за вітром і тільки час від часу перекидались фразами.. Поглянувши на свій телефон, я помітила, що там було купа пропущених від "незнайомця". Чорт, що йому вже треба? Хоча, напевно він бачився з Нелею. Боюсь навіть уявити, що там відбулося.. А потім зненацька мій телефон знову завібрував. Дзвонила Неля. Чорт, щось і справді серйозне! 
- Алло..- я чула як голос моєї подруги тремтів, вона час від часу схлипувала від сліз - Кирило потрапив в аварію.. Він хоче тебе бачити...
Хвилина шоку і нерозуміння того, що відбувається... В якому сенсі потрапив в аварію? Та в неї нічого не запитую, а одразу відповідаю:
- Вже їду.. 
Переводжу без зайвих слів погляд на Максима, він ніби все розуміє, допомагає піднятись і ми разом йдемо до його машини...
- Все настільки погано? - запитує тоді, коли заводить машину.. 
- А хіба ні?? Він потрапив в аварію. У Нелі зараз паніка. І все через мене! Якби я нічого не розповіла...- кажу я, відчуваючи, що по моєму обличчі котяться сльози. 
Блондин мовчав, але відчувалось напруження! За хвилинку ми рушили, і зрештою він сказав:
- Головне пам'ятай, що я з тобою! 
І здається мені цього було більше ніж достатньо.. У його словах і справді відчувалась підтримка, та навіть попри це я не припиняла себе звинувачувати. В цьому винна я, і тільки я... Попри свою ненависть, я хочу щоб з ним все було добре! Заради Нелі, тільки заради неї!