Глава 17

- Анюю, я вдома! Ти спиш?? - зачиняючи за нами двері своєї квартири, запитує блондин...
- Братику, братику, ти вже прийшов? - чується голос маленької, яка майже в ту ж секунду опиняється поруч.. Вона швидко переводить свій погляд на мене, і її очі буквально збільшуються від здивування та щастя.. Вона рада мене бачити, так само як і я її..
- Рито?? - весело скрикнула дівчинка і потяглась до обіймів..
- Я теж рада тебе бачити, красуне:) - приймаю її теплі обійми... 
- Ти до нас у гості?? Я така рада, зараз усе тут тобі покажу! - ротик дівчинки не закривається.. Ніколи б не подумала, що хтось буде настільки радий мене бачити.. Це так приємно:)
- Сонечко, я до вас не надовго:) Просто хотіла з тобою зустрітись і все! - попереджаю маленьку. 
- Шкода ( - засмучується вона - А я гадала, що ти залишишся у нас ночувати! Братик, так само був би дуже радий! Правда ж?- знову вона підставляє свого брата..
- Авжеж..- підтверджує хлопець - Але в нас ще за планом тренування мають бути, та й мама Рити хвилюватиметься за неї. Розумієш? - намагається якось підбадьорити свою сестричку..
- Розумію:( Але наступного разу залишишся, правда?? - вираз її обличчя на секунду стає трохи щасливішим, і я просто не могла обірвати мить її щастя..
- Ну якщо твій брат не буде проти, то..
- Не буде:) - перебиває мене блондин. Хах, здається не тільки його сестра хоче щоб я залишилась?! Цікаво:) 
- Тоді наступного разу, обов'язково залишусь.. А зараз можу прочитати казку, якщо хочеш?? - запитую у Ані, а вона без зайвих слів бере мою руку, і радісно показує дорогу до своєї кімнати, дає мені книжку, а сама вмощується у своєму ліжечку...
- ...принц поцілував жабу, і ніби з помаху чарівної палички вона перетворилась на прекрасну царівну..Вони відгуляли пишне весілля і далі жили довго і щасливо:) - закінчую розповідь казки і розумію, дівчинка заснула.. Поправляю її ковдру, цілую у щічку і шепотом додаю: "Солодких снів, принцесо" 
Повертаюсь до Максима на кухню, який в цей час дивиться кудись у вікно та п'є ароматну каву. 
- Вона заснула:) - повідомляю йому новину..
- Чудово:) Дякую тобі Рито, ти неймовірна! - підійшовши до мене, промовив хлопець..
- Та годі тобі. Мені було не важко! До того ж я сама напросилась до тебе в гості:) - аргументую свої факти..
- Напрошуйся так частіше:) - з посмішкою говорить той - Але не думай, що так відмажешся від тренувань:) 
- Я і не думала:) - підморгую йому у відповідь...
- То що, їдемо тренуватись? 
- Так, а то і мама напевно зачекалась!- звичайно погоджуюсь..
***
- Так, ще трохи.. ось, ось, цю ноги трошки сюди... Так, помаленьку, помаленьку... От бачиш, ти молодець:) - підбадьорює мене Максим, під час наших тренувань..
- Можливо вже досить? Я так стомилась.. - починаю скиглити, бо вже не залишилось сил.. 
- Думаю, що й справді на сьогодні досить.. Так, ближче до вечора випий апельсиновий сік, трохи відновиш організм і після цього лягай спати, зрозуміла?? - запитав він, віддавши всі свої накази..
- Авжеж! Ти ж не даш мені спокійно жити! - знову звалююсь на ліжко і заплющую очі, ці тренування дуже мене виснажують. І морально, і фізично.
- Та ні, проте не так спокійно, як ти думаєш.. Зеленоока я просто хочу частіше бачити твою посмішку, а особливо тоді, коли ти станеш на свої власні ноги! - щиро промовив блондин...
Але у відповідь я не сказала нічого, адже у глибині душі вже давно дрімала..
- Гаразд, бачу ти справді стомилась! Гарного вечора квітко, і до завтра:) - визираючи із-за дверей, сказав блакитноокий..
- До завтра:) ще раз дякую, Макс:) - сонно відповіла я і поринула в царство Морфея..
*** 
- Рит, можеш мені дати одну пораду? Що можна подарувати маленькій дівчинці?? - якось догорою додому запитав у мене Максим..
- Нууу, багато чого.. Але навіщо тобі це? Невже у Ані скоро день народження? - висуваю свої припущення.
- Точно в ціль! Вже завтра!- підтверджує хлопець - То як? Що можна подарувати? Можливо якусь ляльку? Чи іграшку? 
- І ляльку, і іграшку, та навіть лего, але в мене є трохи краща ідея:) Давай зробимо їй вечірку сюрприз?? - запитую, чекаючи як він відреагує..
- Вечірку?? Ну можна, але де??
- Про це вже я потурбуюсь.. Зробимо у моєму домі. Все прикрасимо, мама купить чи навіть спече тортик, і подарунки оберемо.. Це буде чудове свято, і Ані сподобається:) - промовляю я і додаю - Якщо свято завтра, то їдьмо зараз за подарунками??
- Ну гаразд, довірю все в твої руки! Їдьмо:) - з посмішкою погоджується він і їде до найближчого іграшкового магазину... Паркує своє авто, бере мене на руки і ставить до візка, а потім разом заходимо до магазину.. Аж очі розбігаються, справжній рай для діточок.. Скільки ж тут класних речей, навіть не знаю, що обрати..
- Дивись, який цікавий цуцик. Тут пише, що він вміє ходити, гавкати і повідець до нього є.. Як гадаєш? Їй сподобається?- запитую у хлопця, оглядаючи з усіх сторін цю іграшку..
- Ну Ані подобається все, що пухнасте, тому вона буде в захваті..- погоджується він.
- Тоді добре, йдемо далі.. Щось ще подивлюсь! 
- Рит, а не забагато? Навіщо стільки грошей витрачати? Давай краще я за щось заплачу??
- Макс, не хвилюйся за гроші! Це мої подарунки для Ані! Краще сам ще на щось подивись. Вона буде щасливіша, якщо саме ти подаруєш їй щось:) 
Хлопець киває головою і ми далі блукаємо магазином в пошуках ідеальних подарунків для маленької.. 
***
- Всім доброго ранку:) - зайшовши до нас додому привітався блондин - Сестру відвіз до садка, а сам приїхав вам допомогти! 
- Чудово! Ви тут прикрашайте усе, а я в магазин по торт! - промовила моя мама і швидко вибігла із дома, залишивши нас самих.. 
Прибирання будинку до свята проходило досить добре. Всюди висіли кульки, дуууже багато кульок, і все у рожевому стилі, як для справжньої маленької принцеси, навіть торт замовили у вигляді замку.. 
- Так, все вже готово! Чекаємо тільки на торт! І ще одне, не забудь одягнути костюм, це ж тематика казки, то будеш наче принц:) - посміхаючись промовляю я, після зробленої справді..
- Так, я пам'ятаю! Ти всі вуха мені продзищала, що це буде тематичне свято! Таке важко не забути:) Я тоді поїхав за нашою принцесою, а ти готуйся:) - сказав блакитноокий і побіг до свого автомобіля... 
Через деякий час мама повернулось із тортом, а я вже переодягнула свій костюм... Це була сукня лавандового кольору, навіть про діадему не забула і легенький макіяж...(Ще б тільки стояти я могла на ногах, а не сидіти прикута до цього візка. Проте не все може бути, аж настільки ідеально.)  Треба ж якось відповідати стандартам вечірки.. Залишилось чекати іменниницю та її прекрасного принца.
І ось, цей довгоочікуваний стук у двері. Додому вбігла Аня, а за нею Максим..Я швидко одягнула їй корону прошепотівши на вушко : " Зі святом кицю:) Сьогодні ти наша принцеса." Очі дівчинки горіли від здивування, але були наповнені неабиякою радістю, щастям, таким позитивом, який вміє випромінювати тільки маленька дитина..Прийшли її друзі з дитячого садка, розпочалось святкування, галас, щирий дитячий сміх, розрізання торта і задування свічок - все як на справжньому святі. Я спостерігала за цими радісними емоціями, і сама посміхалась, а бачити посмішку Аня - було неймовірно приємно.. Через кілька хвилин до мене підійшов блондин із словами:
- Свято вийшло чудовим, Аня дуже щаслива. Дякую тобі Рита, ти дивовижна дівчина:) 
- Макс, мені здається, що зовсім скоро я звикну до всіх цих компліментів:) - ніяковіючи промовляю я.
- Звикай:) І ще одне, ти сьогодні неймовірно гарна! Ти нагадуєш мені справжню принцесу:) Таку добру, щиру, вродливу принцесу із кришталево-зеленими очима:) 
Напевно моє серце вже стомилось зупинятись, після кожного його компліменту. Хоча, здається тільки на нього воно так реагує, і пояснити це не можливо! 
Коли свято закінчилось, радісна Аня підбігла до нас, змушуючи свого брата присісти.. А тоді нас обох забрала у свої теплі, маленькі обійми із словами:
- Дякую, дуже дякую:) Це було чудово! Ви як принц і принцеса, із моїх казок, що здійснюють мрії.. Вам тільки не вистачає чарівного поцілунку:) 
Слова дівчинки змусили моє обличчя покритись рум'янцем, і відчути те, як зграйка мурах пробіглась по всьому тілу викликавши сироти..
- Хах, ну це питання часу маленька:) - насмішкувато промовив блакитноокий... Але щось моє серце відчувало, що все не так і кумедно, як здається:)