Глава 16

- Як пройшли ваші вихідні? - запитує у мене мама, коли вже я повернулась додому...
- Чудово! Там така свіже повітря, а красиво..мамо, як же ж там красиво:) - посміхаючись відповідаю, прокручуючи у своїй голові кожен прожитий момент..
- Доню, ти вся світишся. Бачу, Максим не помилився, ця поїздка пішла тобі на користь..- задоволено промовила мама..
- Так, Макс чудовий:) - бовкнула те, що зовсім не хотіла бовкнути.. Зараз почнеться допит..
- Що, що?? Доню, мені це почулось, чи ти справді назвала Максима чудовим? 
- Почулось, мам, вам все почулось! - викручуюсь із цієї ситуації..
- Ти впевнена?? Ритонько, невже він тобі подобається??
- Ні, мамо, ні.. Ви ж знаєте, як я ставлюся до цього всього. Ні, і ще раз ні! - заперечую так багато, що вже і сама не вірю у свої заперечення.
- Знаю, знаю донечко! Але якщо хочеш знати мою думку, то у карму Макса я ставлю неабиякий плюсик. Я бачу, що він дуже хороший! - багатозначно підморгує моя супутниця
- Я з цим не сперечаюся, він хороший, але навіщо йому така дівчина як я? Навіщо йому інвалід?? Тому матусю, давайте без зайвих надій, між нами нічого немає і бути не може!! - промовляю це тихо, ніби от-от заплачу..
- Маргарито, нічого ти не розумієш! Якщо це кохання - то в ньому немає ніяких перешкод:) - обіймає мене мама, наостанок цілує і біжить на роботу.. А я залишаюсь у дома, чекати на Макса.. Сьогодні в нас за планом універ, а потім цілий вечір тренувань..
***
- Оо, Рит, як справи?? - підбігаючи до мене, запитує Неля..
- Все чудово! Ти як? - запитую у відповідь..
- Теж все чудово! Подруго, сьогодні сходимо в кафе?? Давненько ж ми там не бували, можливо знову побачишся із тим симпатичним офіціантом:) - хитро посміхаючись промовляє вона..
- Нель, ти не повіриш, але ми бачимось кожного дня! Тому зустріч із ним для мене зовсім не сюрприз! - спокійно відповідаю на неабияку радість подруги..
- Ооууу, я щось пропустила? Бачитесь кожного дня? Як це? Невже почали зустрічатись? - висовує свої аргументи дівчина..
- Ні, точно ні! - заперечливо хитаю головою - Він мій водій! 
- Водій?? - здивовано перепитує та..
- Так! Після того випадку з лікарнею, мама вирішила, що я маю бути під чиїмось наглядом і не їхати додому самостійно! Ще й до того ж, Макс допомагає мені у тренуваннях... - висловлюю все як на духу.
- О це так! Стільки нового за один день! Отже, Макс?! Стривай, які ще тренування?? - знову запитує вона. Ух, напевно доведеться розповісти.. Хоча, що тут приховувати!? 
- Нууу, звичайні, для відновлення м'язів спини та ніг. Лікар дав високу ймовірність того, що я знову зможу ходити, якщо почну повну реабілітацію! Звичайно, мені в це слабо віриться, але Макс не покидає надій, і впевнений в тому, що я зможу ходити! 
- Рит, та це ж чудово! Це неймовірно! Я така рада за тебе!! І цей Максим молодець, що змушує тебе тренуватись! - обіймаючи мене, щиро радіє Неля..
- Але пообіцяй, що про цю розмову ніхто не дізнається! Навіть твій хлопець! - наперед застерігаю її.
- Звичайно, все залишиться між нами! Обіцяю:) А тепер ходімо, бо ще запізнимось на першу пару! - підбадьорливо промовляє дівчина, і ми разом вирушаємо до аудиторії..
***
- Що цього разу замовлять прекрасні леді?? - підійшовши до нас, запитав офіціант, якого я вже знаю навіть занадто добре..
- М'ятний чай і одне тістечко! - відповідає моя супутниця.. (ну хоч хтось розділяє мої божевільні смаки до солодкого.) 
- Так, записав:) А ви зеленоока, чого бажаєте? - перевівши свій погляд на мене, запитав Максим...
- Чесно? Не знаю, чого бажаю.. Здивуйте мене:) - відповідаю і я, хлопець посміхається, киває головою і залишає нас із Нелею у двох..
- Рит, якби ти мені нічого не розповіла, я б гадала, що у вас із ним роман.. Ну ж не з проста він на тебе так дивиться! - знову висуває свої аргументи подруга..
- Нель, заспокойся ти вже із своїми романами... Це реальне життя, а не серіали! І звичайно він на мене дивиться, як і на всіх відвідувачів всього кафе.. - спокійно співставляю факти..
- Хах, ну так! Я бачу, як він підходить до кожного столика, посміхається, усіх називає зеленоока, блакитноока, сіроока, та ще й у самого очі горять від щастя... Ще скажи, що він закоханий у свою роботу?? - насмішкувато промовила дівчина... 
- Ну а що?? А можливо закоханий?! - не припиняю вдавати дурненьку.. Адже я і справді не хочу нічого розуміти, от взагалі нічого! Я не можу йому подобатись! Йому не може подобатись такий інвалід як я! Тому краще себе не обнадіювати! 
- Божеее! Дівчино, як же ж з тобою складно! Все, у кого він закоханий це ти! - не відступає від свого Неля.. Але у відповідь не встигаю нічого сказати, адже офіціант приносить наші замовлення... 
- Смачного:) - промовляє він до нас обох, а тоді переводить свій погляд до мене із словами- Сподіваюсь, мені вдалось вас здивувати:) 
І знову залишає нас самих! Здивувати? Ще б пак! Він приніс мій улюблений чай та вишневий пиріг.. Гаразд, ну про чай він знав, але звідки здогадався про пиріг, та ще й вишневий? Він Ванга? Чи вміє читати мої думки??
- По твоєму погляду зрозуміло, що все таки йому вдалось тебе здивувати:) - знову підколює подруга..
- Та ні.. Він просто приніс мій улюблений пиріг з вишнями, от і все! - стараюсь приховати свій задоволений погляд та виглядати врівноважено та спокійно. (Хоча кого я обманюю? З його появою в моєму житті, я припинила бути врівноваженою, а навпаки стала більш емоційною..) 
- Гаразд, хай буде по твоєму:) - змирилась нарешті і вона. 
Ще деякий час ми сидимо в цьому кафе, розмовляємо, сміємось, про щось згадуємо, до того моменту, поки у кафе не з'являється так званий "незнайомець". От що він тут забув? Хоча, про що я запитую? Я ж сиджу поруч з його дівчиною. Що йому тут робити, як не приїхати до чи по свою дівчину? 
- Смачного дівчатка, ви ж не проти моєї компанії?? - сідаючи поруч з моєю подругою запитує той кривозубий..
- Звичайно ні:) - ласкаво, обіймаючи його, промовляє Неля.. Йой, мене зараз знудить..
- А тобі Рито? Я не заважатиму? - поглянув цей виродок і на мене.. 
- Ні.. Я вже й так маю йти! - видавлюю із себе зовсім не щиру посмішку...
- Та чому? Я ж так хотів посидіти у дівочій компанії! Можливо ще трохи залишишся? Нелю, ну скажи їй щось- промовляє він знову.. (я зараз вирву йому того клятого язика..) 
- Так, подруго, лишайся, буде весело:) - підтримує свого хлопця і вона. Чорт, за що мені це все? 
- Та ні, я справді вже маю йти! Вибач Нелю:) - ігнорую слова хлопця, та і його в цілому, і просто звертаюсь до подруги...
- Окей:) Сама доберешся додому?? - переживає Неля..
- Я можу тебе підвести! - пропонує свою "допомогу" незнайомець...
Та щойно я хотіла відмовити, як поруч опинився Максим і сказав все замість мене:
- Рит, я вже все!  Можемо їхати додому, ти готова?? 
- Звичайно:) - щиро відповідаю я, прощаюсь із подругою і їду слідом за Максом..
- Вона в надійних руках:) - ще на останок чую голос подруги, від чого посміхаюся ще більше... 
Хлопець садить мене до своєї машини, і першою нашу розмову починаю я: (хоча таке буває вкрай рідко)
- Ти навіть не уявляєш, яка я рада, що ти так швидко закінчив свою роботу:) 
- Отже я саме вчасно?! - задоволено стверджує той...
- Ще й як! Бо якби я там залишилась, зробила б з того хлопця оселедець! - промовляю всерйоз, але посміхаючись..
З моїх "приколів" сміється і блондин. Хоча навіть не розуміє, що я зараз на повному серйозі.. Задушила би того гада..
- Він аж настільки тобі не подобається? - запитує блондин..
- Скажу навіть більше, я ненавиджу його!! - відповідаю, дивлячись у вікно.
- Не думав, що така мила дівчинка може так сильно ненавидіти! - стверджує він - Що ж цей недоумок зробив такого поганого?? 
- Макс, я ж обіцяла, що ти про це дізнаєшся, але не зараз.. Мені дуже боляче згадувати про це..
- Гаразд! Тільки не засмучуйся! Краще посміхнись для мене:) 
І я посміхаюсь! Щиро посміхаюсь для нього одного. І навіть це вже мене не дивує..
- Цікаво, Аня вже спить? - згодом запитую у блакитноокого..
- Не думаю! Зазвичай вона чекає на мене:) А що таке? Чому ти раптом за неї згадала?? - хлопець здивовано запитує у відповідь..
- Та так, нічого.. Просто хотіла з нею побачитись. Ти ж не будеш проти, якщо ми зараз поїдемо до тебе? Чи це буде виглядати дуже дивно?? - звичайно в цій ситуації я схожа на нагле дівчисько, яке напрошується в гості, але мені потрібно хоч трохи відволіктись..
- Чому ж дивно?? Все супер! Аня також буде дуже рада тебе побачити! Ну і я не буду проти твоєї компанії:) - тепер уже і він відвертає від мене погляд.. Знову ніяково??