Глава 15

- Братику, і куди ми йдемо так рано? - весело підстрибуючи запитує Аня..
- Побачиш:) - підморгнувши відповів той..
- Нууу брате, скажи, ти ж знаєш я не люблю сюрпризи!! - наполягає на своєму маленька. (Чесно, трохи нагадує мене у дитинстві - така ж нетерпляча.) 
- Ань, потерпи, це того варте! - намагаюсь якось її підбадьорити.
- Отже і ти знаєш про це місце?? Так не чесно!! - мило обурюється дівчинка.
- Сістер, ні ти, ні Рита не знаєте куди я вас веду! Це сюрприз для вас обох! Тому все чесно, не капризуй! - спокійно промовив блакитноокий багатозначно подивившись на мене. (Так, так я зрозуміла! Просто помовчати і нічого не розповідати Ані. Аж дивно, відколи це я почала розуміти його погляди?) 
Пройшовши ще кілька кроків, а може і не кілька, ми опинились у дуже цікавому місці... Цей так званий піратський будиночок розміщувався на велетенському дубі, і все це поєднання виглядало наче у казці... Починаю трохи заздрити, чому у мене не було такого будиночку? 
- Аааа, це ж будиночок на дереві!!! - радісно прокричала його сестричка..
- Так! Хочеш туди залізти? - з хитрою посмішкою запитав у малої Максим...
Аня радісно кивнула головою, мовляв "Ти ще питаєш?" Тому хлопець одразу ж допоміг їй туди піднятися! 
- Ну а ти? Хочеш туди потрапити? - мій опонент запитав і у мене. Проте я до останнього вірила, що це звичайне безглузде питання, чи взагалі жарт! Але його погляд свідчив про зовсім протилежне! Він говорив про це на повному серйозі! Але моя серйозність на той момент забула дорогу до реальності.
- Ти жартуєш, правда? - висловлюю свої думки у голос.
- Ні - спокійно відповідає той - Ти ж хотіла побачити цей будиночок? Дізнатись про моє дитинство? Чи не так? Отож, тобі потрібно потрапити всередину...
- Ти головою вдарився? Як ти собі це уявляєш? 
- Дуже просто! Не дарма я зробив легкий підйом на гору! 
- Макс, мабуть ти забув, але я нагадаю! Я не взмозі ходити і не зможу туди ніяк залізти! - також стараюсь сказати це спокійно. 
- Рит, я пам'ятаю, і допоможу тобі! Візьму на руки і все буде good:) - з посмішкою відповідає той.
- Ні, такий номер не пройде! Не все ж так просто. Це не покласти мене до машини. А якщо ми впадемо? 
- Не впадемо! Це я тобі гарантую! Довіришся мені?? - запитав блондин поглянувши мені у очі.
- Вибач, але ні.. Я не зможу! - починаю відступати назад. Довіритися? Навіть не знаю чи взагалі це можливо..
- Квітко, давай спробуємо, заради мене:) Якщо тобі буде страшно, я одразу ж поставлю тебе до візка. Домовились? - хлопець не відступає, наполягаючи на своєму. 
- Гаразд! - здаюсь і я . Хіба в мене є вибір? Виявляється, що блондин набагато впертіший за мене! 
На мою неоднозначну згоду, блакитноокий посміхається, підходить і бере мене на руки... Я міцно тримаюсь його шиї та плечей, а своїми дотиками він дає зрозуміти, що також надійно тримає мене. І від цього на секунду стає трохи спокійніше... Піднімаючись на гору, мене тримала всього одна його рука, а інша допомагала йому підніматись. І чесно я була шокована його силою. Він качається, чи що?? Та навіть попри це я хвилювалась не на жарт, моє серце калатало із швидкістю світла.. Я боялась за себе, хоча тепер напевно більше за нього.. Невже йому не важко? Невже він не боїться того, що ми можемо впасти? А якщо він зламає собі руку? Чи...? Я не розумію, чому ж я переживаю за нього, а не за себе?? Я починаю божеволіти? Чи в мене просто піднялась температура через зміну клімату? Від страху заплющую очі, але в той момент відчуваю гаряче дихання біля свого вуха і його проникливий шепіт:
- Зеленоока, все добре! Ми майже на місці! Не бійся:) 
А й справді ще кілька його кроків і ми опинились у будиночку.. Положивши мене на імпровізований стілець, я змогла видихнути спокійно, ритм серця відновився і дихання також. 
- Бачиш?! А ти не вірила! - задоволено промовив мій опонент..- То як вам тут дівчатка? 
- Тут класнооо! - радісно прокрикує Аня... - Рито, а тобі подобається? 
Я посміхаюсь і ще раз оглядаю все довкола.. Визираю з вікна і бачу неймовірну красу, аж дух перехоплює. Дивлюсь на щасливе обличчя дівчинки і вкрай задоволене обличчя Макса і розумію, тут справді дуже добре... Навіть занадто добре, щоб бути правдою..
- Тут занадто добре, щоб бути правдою:) - повторюю свої думки у голос і додаю - Макс, дякую, що змусив мене ризикнути, це того варте! Ти просто чудовий! І ти Аню, я дуже звикла до вас обох:) 
- Ритооо, ти теж мені дуууже подобаєшся:) - обійнявши мене промовила маленька, а потім шепотом додала - І моєму братові також:) 
Без зайвих слів я також просто її обіймаю і щиро радію у душі. За ці дні вони справді стали для мене дуже важливими. 
Трохи посидівши настав час повертатись до будинку... Спочатку залізла Аня, а за нею і ми... Поки я була у нього на руках, то скористалась моментом щоб знову подякувати за цей день...І не знаю, що насправді тоді на мене найшло, чи всі ці емоції, чи справді якась дивна гарячка, але щойно хлопець поглянув на мене я наважилась швидко поцілувати його у щоку і промовити тихе "Дякую:)" 
Здається очі блондина на мить загорілись, але він мовчав, ніби намагаючись не порушити цю дивну мить. Але щойно я знову опинилася у візку, все обірвалося... І напевно на краще! А то щось ми загралися! Потрібно відпочити, просто відпочити і все! Гадаю на ранок і він про це забуде! 
Потрапивши до будиночку, хлопець вклав Аню спати, та і я вже була не в силах ще сидіти, тому також пішла до кімнати, заплющила очі і здається вже майже заснула, але от тільки скрип дверей не дав заснути повністю... Проте очі я не розплющувала, ніби чекала на щось.. Ясна річ, що до кімнати зайшов блакитноокий, тому я лежала спокійно... Здається на хвилинку він зупинився ніби роздивляючись чи просто дивлячись на мене... А потім я ледь розібрала його тихий шепіт:
- Хах, не думав, що мені може пощастити аж настільки, щоб зустріти таку як ти... неймовірну дівчину.. таку сильну, відважну і до біса красиву..- у своїх словах він зробив невелику паузу, ніби обдумуючи що сказати далі, і чи казати щось взагалі? а тоді зрештою промовив - Солодких снів, моя зеленоока:) 
Вже вдруге за цей день, моє серце калатало так, ніби в ньому був швидкісний двигун.. Ці слова перегукувались у мені ще дуже довго, проте я до останнього не знала, чи розумію я їх сенс, чи ні??