Глава 14

- Макс, лови, лови її! - підстрибуючи на місці, весело верещить Аня..
- Де?? - запитує той.
- Ось там! - підтримую дівчинку і я.
- Лови, лови! - радісно знову промовляє вона, щойно бачить, як її брат ловить нашу першу рибину.
Хлопець задоволено посміхається і підморгує мені, в той час як риба вислизнула з його рук. І тоді вираз його обличчя ніби нагадував про те, що він з'їв лимон. 
- Чорт! Чорт! - майже з криком промовляє той..
- Хіхі:) - тихо насміхаюсь я, і одразу ж знову помічаю погляд блондина на собі. Упс, оце я попала. Зараз сваритися почне.
- Тобі смішно?? - здивовано запитав він.
- Ні, звичайно ні:) - посміхаючись відповідаю я.. Але в душі так і кортить голосно засміятися. 
- Пробачте, я залишив нас без вечері - якось зовсім не весело сказав блакитноокий. Він явно засмутився! 
- Напевно не треба було сюди їхати! - ну ні, хлопець вже зовсім розкис. 
- Хей, Макс, тобі немає за що вибачатись. Можливо ти спробуєш ще раз? - під'їхавши до нього, я взяла його руку та щиро поглянула йому в очі. 
- Може ми просто замовимо доставку? - висовує свої аргументи.
- Сюди? Ти серйозно? Може все-таки спробуєш ще раз? Чи не зможеш? - ось і тепер моя черга хитро посміхатись та брати його на слабо:) 
- Гаразд, спробую:) Ань - звернувся він до сестри - Готуй сітку! 
- Слухаюсь, капітан - рибалка:) - весело промовила маленька. 
Майже цілу годину всі разом ми ловили нашу вечерю. Було багато спроб, але Макс не здавався, і зрештою зміг зловити декілька рибин. Навіть нас з Анею навчив, хоча якщо чесно я просто спостерігала за дівчинкою, а вона вірила в те, що я хоч якось їй допомагаю і ми це робимо разом. Мокрі, стомлені, але щасливі ми повернулись до будиночку. Хлопець відправився готувати свою фірму запечену рибку, а ми з його сестрою - приводити себе у порядок. Висушивши волосся та одягнувшись у сухе, ми повернулись до блондина, у якого на кухні дуже смачно пахнуло. 
- Оо, дівчата, ви вже готові? - задоволено запитав той.
- Братику, а хіба ти не бачиш? - здивовано у відповідь запитала маленька. Інколи я дивуюсь наскільки вона розумна, але ще така маленька і миленька.
- Чи ти так на Риту задивився? - знову з хитрою посмішкою на обличчі запитала вона, поставивши свого брата у трохи ніякове становище. Та й здається не тільки його, адже ці слова змусили і мене трішки почервоніти.
- Ти руки вже мила? - намагаючись перевести тему, замість відповіді запитав блакитноокий.
- Так точно капітане-рибалко!!! - посміхнувшись відповіла дівчинка і сіла до столу... 
Через кілька хвилин Макс поклав свою страву, яка виглядала ну дуже апетитно, або це ми були аж настільки голодними. Чесно кажучи я була приємно здивована його кулінарним здібностям, рибка вийшла неймовірною..
- Мої компліменти шеф-кухарю! Макс, це було ну дуууже смачно! Дякую тобі! - промовляю я, і хлопець задоволено посміхається.
- Я наїлась, дякую брате! - сказала і Аня. 
- Я радий, що вам сподобалось! Аню, лягай вже спати! Рит, ти також йди відпочивай! - наказує наш капітан.
Звичайно, Аня як слухняна дівчинка пішла до своєї кімнати, а я залишилась - ну не дуже я слухняна:) 
- І де ж ти так навчився готувати? - запитую я, дивлячись як він миє посуд. (Тут я пропонувала свою допомогу, але він не дозволив, цитую: "Я привіз тебе сюди відпочивати, а не мити посуд. Насолоджуйся природою." ) 
- Довелось!  Хто ж як не я має годувати маленьку сестру?! - з посмішкою відповів хлопець.
- Ах, ну так, я забула. Вибач! Ти молодець:) - тепер посміхаюся і я. 
- Так, посуд помив! Рит, якщо ти не дуже стомилась, можемо ще трохи прогулятись недалеко від дому? - запропонував свою ініціативу блондин.
- Було б не погано:) - з посмішкою погоджуюсь, і бачу, що йому це також до вподоби.
*** 
- Тут так гарно! - вдихаючи чисте повітря промовляю я - І зорі якісь не такі, як у нашому місці. 
- Тут все не таке! - погоджується мій опонент. 
- Тут неймовірно! - знову висловлюю своє захоплення...
- Подивись туди! - показуючи рукою у даль, сказав Максим і додав - Бачиш? 
- Чесно? Якось не дуже! Там ще один будинок? - прижмурившись відповідаю, чи краще сказати, запитую..
- Ну не зовсім! Це мій піратський будиночок на дереві! Маленьким я завжди туди втікав, коли батьки час від часу сварилися...- спокійно промовив той. Проте я розуміла, що для нього тут усе не так і просто.
- Макс, а давай ми завтра підемо поглянемо на нього? Тобі ж цікаво чи добре він зберігся? Можливо щось цікаве згадаєш?? - підбадьорливо пропоную і я свою ініціативу..
Ще з кілька секунд хлопець дивиться у ту саму даль, а потім з посмішкою переводить свій погляд на мене. І здається також посміхається й очима. На хвилинку затамовує подих і промовляє до мене:
- Ти справді хочеш поглянути на цей будиночок? 
- Звичайно:) А ще послухати про маленького Максима:) - щиро відповідаю, адже мені і справді подобаються його дитячі історії.. Щось у них є, щось щасливе! 
- Хм, ти точно перша дівчина, якій подобається все це:) Цікаво, чим ти ще мене здивуєш? І наскільки ще більше??
- Хах, нууу можливо ти дізнаєшся про це.. Пізніше! - з посмішкою відповідаю, повертаючись до будинку.. А то щось ми вже загулялись:)

Цікаво, чим і справді Маргарита ще зможе здивувати хлопця? І які пригоди на них очікують далі? Чекайте продовження ❤️