Глава 13

- Як пройшов день в універі? - якось запитав у мене блондин, забираючи додому. 
- Як і завжди, майже нічого цікавого! - відповідаю дивлячись у вікно. 
- Рит? В мене з'явилась одна затія? Як ти на це дивишся? 
- Коли розкажеш, тоді і подивлюся:) 
- Я говорив з твоєю мамою про те, що тобі потрібно проводити більше часу на свіжому повітрі. І запропонував відвезти тебе у село в якому я народився. Нуу вона погодилась, залишилось тільки знайти няню для сестри на вихідні. 
- Макс, все це звичайно дуже добре, але я не впевнена в тому, що хочу поїхати в село...- спокійно відповідаю на його авантюру, але зрештою додаю - Проте поїду тільки з однією умовою..
- Все що хочеш зеленоока, але в межах розумного звичайно:) - підморгнувши відповів той. 
- Я хочу, щоб твоя сестра поїхала разом із нами. Заодно і познайомиш нас:) - висуваю свою умову, і на моє щастя обличчя хлопця наповнюється радістю..
- Я вже казав тобі, що ти неймовірна? - поглянувши у мої очі, ніби запитав блондин. Проте побачивши мою ніякову посмішку додав - Отож повторю це в сотий раз, ти неймовірна дівчина:) 
***
- Донечко, ти вже готова? Максим от-от приїде! - чую голос мами, який долинає із кухні...
- Вже їду - прокрикую також і майже одразу ж опиняюсь на кухні..
- Ритонько, ти така гарна! І що ж вплинуло на те, щоб ти за стільки часу одягнула сукню? - із посмішкою запитує моя фея. 
А й справді за весь цей час я майже ніколи не одягала суконь. А сьогодні на мені джинсове плаття з красивим розрізом збоку, білі кеди і досить непоганий макіяж. Ну загалом поглянувши на себе в дзеркало, результат мені дуже сподобався. 
- Мам, ви не повірите, але я і сама не знаю чому:) - відповідаю і в той же момент чую дзвінок у двері. 
- Лідія Вікторівна (так доречі звуть мою маму) маєте чудовий вигляд! - промовляє хлопець, зайшовши додому, а за ним, тримаючи його за руку, маленька вродлива дівчинка. 
- Боже, а що ж це за чудо з тобою? - радісно скрикнувши запитала вона, ніяк не реагуючи на комплімент...
- Моя сестра, Аня:) - з посмішкою відповів той, і майже одразу ж перевів погляд на мене. Напевно з кілька хвилин він стояв не рухомо оглядаючи кожен сантиметр мого тіла, пропалюючи своїм поглядом геть усе.
- Отже Анечка?! - нарешті мама перервала цю ніякову тишу. - Тобі казали, що ти дуже гарна дівчинка? Я Лідія Вікторівна:) 
- Приємно познайомитись! - навіть не соромлячись, мило відповіла дівчинка.  І тут, під'їхала і я. 
- А я Рита. Я дуже рада нарешті побачити тебе, Аню, твій брат багато мені про тебе розповідав! - промовляю і додаю - Доречі, я маю для тебе маленький подарунок! 
Звичайно я ретельно підготувалась до цієї зустрічі, і встигла прикупити для маленької дарунок. А саме м'якого ведмедика. 
Очі Ані загорілись від здивування і радості. Обійнявши ведмедика вона щиро поглянула на мене із словами:
- Дуже дякую:) Мій брат також розповідав про тебе дуже багато! І він не збрехав, ти дуууже гарна:) 
З хитрою посмішкою дивлюсь на хлопця, ну а він відвертає погляд. Засоромився? Та невже?? Розповідав про мене БАГАТО своїй сестрі? 
Через деякий час ми троє сіли до автомобіля і вирушили до села (чесно, ще ніколи там не була. Але як то кажуть, все буває вперше). Дорога була довгою і Аня заснула. В авто повисла мертва тиша. Я дивилась у вікно і чогось чекала, і напевно що не дарма. Першим тишу порушив Максим:
- Дякую тобі:) 
- За що? - здивовано запитую
- За подарунок для Ані. Вона дуже зраділа.. 
- А я рада, що змогла з нею нарешті познайомитися! - відповідаю посміхаючись.
- Ти дивовижна:) 
- Макс, тобі не набридло так називати мене? Це вже в сотий раз напевно! - починаю трохи насміхатись. Адже й справді, хіба не набридло? 
- Ну то скажу і в сто перший чи другий, я готовий повторювати це що хвилини! -хлопець ошелешує мене своїми словами..
Ну якщо вже тут пішла така чесність, то і я скажу декілька слів:
- Знаєш, з твоєю появою в моєму житті все трохи змінилось.. Мама каже, що я почала частіше посміхатись. Тому, це тобі дякую:) 
Поглянувши на мене, Макс посміхнувся, і тут зовсім не потрібно було слів. Його посмішка багато про що говорила, і на диво я розуміла геть усе.
- Приїхали!! - радісно промовив мій опонент, коли авто зупинилось.. 
Маленька ще спала, тому вийшовши з машини він поставив мене на візок, і аж тоді розбудив свою сестру. І вона була такою милою та сонною, просто маленьке янголятко.. 
Ці вихідні ми мали жити у його старому домі. І насправді там було досить непогано, а головне - все, що потрібне для проживання.
- Ну як вам тут дівчатка? - запитав він у нас, щойно ми розклали свої речі..
- Мені подобається:) - відповіла Ані і запитала у мене - А тобі Рито? 
- Звичайно:) Тут дуже гарно! Таке чисте повітря:) 
- Я радий, що вам подобається! Так, ви відпочивайте, а я пішов нам ловити вечерю:) - з хитрою посмішкою промовив хлопець.
- Ловити? - здивовано скрикнула Аня.. Чесно і у мене був шок. Що він збирається ловити? Відкриває полювання, чи що? 
- Ну так. Ловити рибу. Ви ж хочете смачно повечеряти? 
- Угу:) А нас із собою візьмеш? - тепер уже запитую я...
Очі Макса одразу ж стають дуже великими від здивування. Ніби він ніколи чекав такого почути! 
- Я б не здивувався, якби про це попросила Аня, але ти? Ти серйозно хочеш піти?? 
- Так! А що тут такого? Макс, те що я з міста не означає, що я нічим не цікавлюся! - ставлю блондина перед фактом - Не всі дівчата такі, як ти думаєш! 
- Зеленоока, ти дивуєш мене з кожним разом все більше і більше:) - посміхнувшись промовив той і додав - Ну якщо ви готові, то можемо йти! 
- Ураааа! - скрикнула від щастя Аня, а я просто посміхнулась! 

Як вам такий епізод подій? Як пройде їхня поїздка? Чи зміниться щось у їхньому ставленні один до одного? Зовсім скоро дізнаємось. А я сподіваюся на вашу підтримку та зірочку🥰