Глава 8

Зрештою Неля йде додому, а я залишаюсь одна чекаючи таксі. Проходить година, але мій автомобіль так і не з'являється. Запізнюється? Можливо затори? В голові стикаються різні версії і в той же момент мій телефон світиться від номеру, за яким я викликала таксі:
- Доброго дня! Вибачте, але ми не зможемо приїхати, виникли деякі ускладнення.. Гарного вечора! 
На хвилинку я завмерла.. Які ускладнення? Як не зможете приїхати? Як тепер я маю дістатися додому? Як? Паніка приступає до всіх можливих меж, страх проймає до кісток. Та в той же час, на мій телефон приходить повідомлення від Нелі: (але я вже навіть не знаю чи на щастя, чи все ж таки на жаль):
- Ну як ти? Приїхала уже додому? 
- Ні. Уяви собі, моє таксі не приїхало:(
- Як? Ти серйозно? Чекай, як ти тоді дістанешся додому? 
- Навіть не уявляю. Можливо зупиню якусь машину, або проїдусь сама! - пишу свої аргументи, хоча сама розумію, що вони не вдалі.
- Рит, не жартуй ти так! Я зараз все організую! Нікуди не йди і нікого не шукай! А головне не переживай!- прийшло ніби останнє повідомлення.
І як мені це розуміти? Можливо вона приїде за мною? Чи викличе ще одне таксі? Сподіваюсь саме так і буде.
Буквально кілька хвилин і переді мною з'являється чорний автомобіль (у марках не розбираюся) І я вже була готова на те, що міцно обійняти Нелю та подякувати їй, проте поспішила із висновками.. Замість Нелі, з машини вийшов "її хлопець". (Чорт, я ж мала здогадатися, що тут щось не так) 
- І як же ж це Квіточку залишили ось так на призволяще? - ніби без сарказму промовляє той..(Та навіть кілька слів, викликають у мене бажання скоріше його задушити)
- І навіщо ти приїхав?- огризаюсь..
- Неля попросила. - якось байдуже відповів.
- То нехай тебе Неля попросить поїхати звідси! Я і без твоєї допомоги обійдусь!- кажу також байдуже (Хоча напевно десь у глибині душі розумію, допомога мені все таки потрібна. Але точно не від нього! ) 
- Я знав, що з тобою не буде легко! Але думаю ти пам'ятаєш, я не менш впертий! Тому нікуди не поїду!
- Чому? Невже так приємно бути поруч з інвалідом? - хотілось би це прокричати, але замість цього ніби шепочу..
- Досить! -ніби також хотів сказати це з криком, але йому не вдалося -Я не залишу тебе тут саму! Крапка! 
- Мені байдуже! Я нікуди не поїду з тобою! І тим більше не сяду у цю машину! - стверджую і свої аргументи.
- А що вже не так з машиною?- хлопець починає нервувати, але тримає себе у руках.
- Ти знущаєшся? Якщо ти думаєш, що поміняв машину і тим самим змінив минуле, повинна тебе розчарувати.Я ніколи не сяду разом з тобою до однієї машини! - промовляю це, і вже хочу розвертати візок, як ЙОГО слова зупиняють мене:
-Ти думаєш мені було легко??Я весь цей час думав, що ти мертва.. 
- І що тепер?- запитую, але всеодно не дивлюсь у його сторону.. (Весь цей час вважав мене мертвою? Він це серйозно?) 
- Краще б я не знав, що ти жива..- відповідає він, і мій світ в той же момент рухнув..
- Ну так! Краще б не знав! Краще б я не знала тебе!- кажу це із криком..
- Заспокойся! Всіх людей перелякаєш! Давай я просто відвезу тебе додому!? 
- Ні, я сказала, що нікуди з тобою не поїду! 
- Ух, чого ж ти така вперта??? Навіщо я взагалі погодився тобі допомогти? Знаєш, я б не мав таких проблем, якби ти була мертвою..Краще б ти..
- Була мертвою..- відповідаю за нього..Він має рацію, краще б я померла:(
- Я..я не це мав увазі..- підійшовши до мене ближче промовив хлопець.
- Не треба! Я не хочу тебе більше чути! Я ненавиджу тебе! Але...ти сказав правду, краще б..
- Ні, я не це...
- Рито? - зненацька я почула ще один знайомий голос..
Повернулася і побачила Макса.. Вперше в житті я рада його бачити! 
- Що ти тут робиш? Мені твоя мама дзвонила, сказала що ти ще не повернулася з універу...- опинившись біля мене промовив блакитноокий..
- Я..таксі не приїхало..- запинаючись відповідаю..
- То чому мені не подзвонила?
- Я..
- Зрозумів, зараз відвезу тебе додому:) -з посмішкою промовив Макс.. а я була не встані сперечатися.
- Чувак, почекай но..- обізвався "незнайомець" - Тут я збирався відвезти Риту додому...
- Я не просила тебе! - тепер озиваюсь і я..Ну а як? Я ж не благала його про допомогу! 
- Збирався?  але чомусь Рита ще досі тут?? - здивовано ствердив  блондин.- Та й взагалі, хто ти такий? 
- Ніхто..- відповідаю замість нього..- Макс, благаю поїхали, я хочу додому! 
Здається, наш "опонент" хотів сказати, ще щось, та на моє щастя, блакитноокий швидко взяв мене на руки та посадив до своєї машини..
- То хто він такий? - запитує у мене хлопець, щойно ми опиняємось самі..