69.

Увесь день Софія ловила себе на думці, що сьогоднішній вечір має стати особливим, хоча Андрій нічого конкретного їй не розповідав. Уранці він лише сказав, що хоче забрати її на вечерю, а коли вона спробувала дізнатися, куди саме вони поїдуть, усміхнувся й пообіцяв, що їй сподобається.

Знаючи Андрія, Софія могла очікувати чого завгодно: від столика в одному з найкращих ресторанів міста до спонтанної поїздки за місто, де вони залишаться вдвох і зможуть нарешті поговорити без телефонних дзвінків та робочих справ. Проте вона навіть не здогадувалася, що цього вечора він готував для неї дещо значно важливіше.

Близько п’ятої Софія завершила останні справи в «Кориці», попросила Аню простежити за підготовкою до ранку й поїхала додому збиратися. Дорогою вона заїхала в аптеку, де купила тест на вагітність, а тепер коробка лежала в її сумочці й нагадувала про думку, від якої вона не могла позбутися вже кілька днів.

Затримка.

Кілька разів вона намагалася переконати себе, що просто неправильно порахувала дні або що її організм досі відновлюється після пережитого стресу. Останні місяці були непростими, і Софія знала, що навіть сильні емоційні потрясіння можуть впливати на цикл. Але десь глибоко всередині жила надія, яку вона боялася навіть назвати.

Коли вона зайшла додому, то насамперед поклала сумочку на комод і зняла пальто. У квартирі було тихо. Андрій ще залишався на роботі, тож у неї був час спокійно зібратися й нарешті отримати відповідь на запитання, яке не давало їй спокою.

Софія дістала тест і довго розглядала упаковку.

— Ну що ж, — тихо промовила вона сама до себе. — Давай уже перестанемо вигадувати всі можливі варіанти й просто дізнаємося правду.

Вона пішла до ванної кімнати.

Наступні кілька хвилин здалися їй значно довшими, ніж були насправді. Софія намагалася займати себе чим завгодно: перечитувала інструкцію, перевіряла час на телефоні, навіть кілька разів поправила рушник на вішаку, хоча він і так висів рівно.

Коли вона нарешті подивилася на тест, то спочатку не зрозуміла побаченого.

Дві смужки.

Софія нахилилася ближче, ніби відстань могла щось змінити. Потім узяла тест у руки, ще раз перевірила інструкцію й знову подивилася на результат.

Дві.

Вона повільно опустилася на край ванни, не відводячи погляду від маленької пластикової смужки.

— Невже це правда? — прошепотіла вона.

Її голос тремтів. Усередині все змішалося: радість, розгубленість, хвилювання й такий сильний страх, що на кілька секунд вона просто перестала розуміти, що робити далі.

Вона справді була вагітна.

Принаймні тест показував саме це, і тепер потрібно буде підтвердити вагітність у лікаря. Але навіть усвідомлення того, що попереду ще обстеження й безліч запитань, не могло приховати головного: можливо, у них з Андрієм буде дитина.

Їхня дитина.

Софія прикрила рот долонею, а очі несподівано наповнилися слізьми. Вона згадала, як Андрій лежав у лікарні, як вона сиділа біля його ліжка й боялася навіть подумати про майбутнє. Тоді їй здавалося, що єдине, чого вона хоче від життя, — це ще раз побачити його усмішку, почути його голос і повернутися до звичайних ранків, коли вони сперечаються через каву й вирішують, хто сьогодні готуватиме вечерю.

А тепер життя ніби пропонувало їм щось більше.

Софія витерла сльози, підвелася й подивилася на себе в дзеркало.

— Андрій буде татом, — прошепотіла вона, і цього разу усмішка сама з’явилася на її обличчі.

Вона повторила ці слова ще раз, уже впевненіше, ніби хотіла звикнути до них.

Андрій буде татом.

Їй так хотілося побачити його реакцію, що вона вже потягнулася до телефону, але зупинилася. Сьогодні ввечері він підготував для неї сюрприз, і Софія не хотіла псувати момент поспішним повідомленням. До того ж їй самій хотілося сказати це не через екран, а дивлячись йому просто в очі.

Вона обережно загорнула тест у паперову серветку й поклала в невелику коробочку, яку знайшла в шухляді. Потім на кілька секунд задумалася, чи варто брати її із собою, але зрештою залишила на комоді у спальні. Вона ще не знала, коли саме розповість Андрію, проте була впевнена, що більше не хоче відкладати цю розмову надовго.

Тепер залишалося зібратися на вечерю.

Софія обрала елегантну сукню глибокого винного кольору, яка давно чекала на особливу нагоду. Вона розпустила волосся, зробила легкий макіяж і додала тонкі золоті сережки. Коли завершила, то ще раз подивилася на себе в дзеркало й усміхнулася.

Сьогодні вона почувалася інакше.

Наче всередині неї з’явилася маленька таємниця, яка вже робила її світ зовсім іншим, хоча зовні нічого не змінилося.

Телефон завібрував саме тоді, коли Софія застібала браслет.

Андрій: «Я вже виїжджаю. Сподіваюся, ти готова, бо сьогодні я не збираюся дозволяти тобі знову затриматися на роботі до останньої хвилини».

Вона засміялася й швидко відповіла.

Софія: «Я вже вдома й навіть встигла зібратися. Можеш пишатися мною».

Андрій: «Я пишаюся тобою і без цього. Але сьогодні ти зробила мені особливо приємний подарунок, погодившись провести вечір зі мною».

Софія перечитала повідомлення й відчула, як серце знову забилося швидше.

Вона ще не знала, що за кілька годин саме Андрій зробить їй подарунок, якого вона не забуде ніколи.

Коли Андрій зателефонував, що вже біля будинку, Софія взяла сумочку й вийшла надвір.

Він чекав біля автомобіля в темному костюмі, без краватки, з розстебнутим верхнім ґудзиком сорочки. Побачивши її, Андрій на кілька секунд завмер, а потім усміхнувся тією особливою усмішкою, від якої Софія щоразу забувала, що збиралася сказати.

— Тепер я розумію, чому ти не хотіла повідомляти, що вже готова. Ти вирішила змусити мене чекати, щоб справити ще більше враження?

— Я не знала, що ти сьогодні настільки вразливий, — відповіла вона, підходячи ближче. — Мені здавалося, що після всього, через що ти пройшов, здивувати тебе вже практично неможливо.