Розділ 30.Різдвяний ярмарок

Софія вже майже вирішила, що цей вечір проведе вдома.

Після довгого дня їй хотілося тільки одного — зняти пальто, заварити чай і нарешті сісти з книгою.

Саме тоді пролунав дзвінок.

— Ти вдома? — запитала Марта.

Софія усміхнулася.

— Ще ні. А що?

— Чудово. Значить, я вчасно.

— Марто...

— Навіть не починай.

— Я ще нічого не сказала.

— Але я знаю цей тон.

Софія засміялася.

— І що ти задумала?

— Різдвяний ярмарок.

— Ні.

— Ти навіть не подумала.

— Подумала.

— Неправда.

— Правда.

— Софіє, ти останнім часом живеш за схемою: кав'ярня, дім, сон.

— Це нормальна схема.

— Для пенсіонерки.

— Марто!

— Все, я образилася. Але все одно заїду через двадцять хвилин.

— Ти неможлива.

— Зате тобі зі мною не нудно.

І Софія, хоч і не хотіла визнавати, знала — Марта мала рацію.

На ярмарку було багато людей.

Гірлянди світилися над головами, з маленьких дерев'яних будиночків пахло випічкою і гарячими напоями, а сніг тихо падав на плечі.

Софія повільно йшла між ятками й усміхалася.

З Мартою завжди було так.

Вона могла витягнути її з дому, навіть коли Софія була впевнена, що нікуди не хоче йти.

— Дивись, — сказала Марта.

Софія повернула голову.

— Що?

— Ти усміхаєшся.

— Я завжди усміхаюся.

— Ні.

Марта хитро подивилася на неї.

— На роботі ти усміхаєшся, бо ти хороша господиня.

— А зараз?

— А зараз просто тому, що тобі весело.

Софія нічого не відповіла.

Лише легенько штовхнула її плечем.

— Ти занадто багато помічаєш.

— Це мій талант.

Вони зупинилися біля ятки з новорічними прикрасами.

Марта взяла в руки маленьку керамічну фігурку.

— Треба купити.

— Навіщо?

— Не знаю.

— Чесна відповідь.

— Але вона мені подобається.

Софія усміхнулася.

— У тебе половина покупок саме так і починається.

— Зате я щаслива.

— Це правда.

І саме за це Софія любила Марту.

Вона могла радіти маленьким речам.

Без причин.

Без планів.

Просто тому, що їй хотілося.

Через деякий час Марта зупинилася біля ятки з глінтвейном.

— Нам потрібен.

Софія подивилася на величезну чергу.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Ми там будемо стояти вічність.

— Зате зігріємося.

— Можна було просто взяти чай.

— Софіє.

Марта подивилася на неї.

— Ми на різдвяному ярмарку.

Софія засміялася.

— Добре. Переконала.

Вони стали в кінець черги.

Черга рухалася повільно.

Але вони не поспішали.

Марта розповідала чергову історію з університету.

Про те, як одного разу прийшла на пару в чужій куртці, бо вранці переплутала речі.

Софія сміялася так, що кілька людей поруч навіть озирнулися.

— Я досі не розумію, як ти вижила, — сказала вона.

— Завдяки харизмі.

— Тільки?

— І везінню.

— Оце вже більше схоже на правду.

Коли вони простояли вже хвилин двадцять, Марта раптом подивилася вбік.

— Я зараз.

Софія одразу насупилася.

— Куди?

— Там красиві свічки.

— Марто.

— Я тільки подивлюся.

— Це небезпечна фраза.

— П'ять хвилин.

— Ти завжди кажеш п'ять.

— Бо мені подобається це число.

Софія засміялася.

— Добре. Але нічого не купуй.

Марта вже відходила.

— Нічого не обіцяю.

Софія залишилася сама.

Вона сховала руки в кишені пальта й подивилася вперед.

Черга майже не рухалася.

— Сподіваюся, він хоча б смачний, — тихо сказала вона.

— Судячи з черги, люди готові за нього боротися.

Софія обернулася.

Позаду стояв Андрій.

Поруч із ним — Максим.

— Андрію?

— Добрий вечір.

— Ви теж тут?

Він подивився на чергу.

— Як бачите.

Софія усміхнулася.

— Не очікувала.

— Я теж.

Максим тихо засміявся.

— Насправді його довелося сюди витягнути.

Андрій подивився на друга.

— Максим.

— Що?

— Нічого.

— Я просто кажу правду.

Софія не втрималася й усміхнулася.

Черга повільно посувалася.

І чомусь їй зовсім не хотілося, щоб вона закінчувалася швидше.

— Ви часто буваєте на таких заходах? — запитала Софія.

— Ні.

— Я так і думала.

— Чому?

Вона задумалася.

— Не знаю.

Посміхнулася.

— Просто не дуже уявляю вас серед ялинок і гірлянд.

— А я вас?

— Мене?

— Ви теж не схожі на людину, яка любить натовпи.

Софія розсміялася.

— Це правда.

— Але прийшли.

— Мене змусили.

Андрій ледь усміхнувся.

— Мене теж.

І це була, мабуть, перша річ, у якій вони були повністю згодні.

Коли вони нарешті дійшли до ятки, Софія взяла свій глінтвейн.

Андрій теж.

— Ну що? — запитала вона.

— Що?

— Варто було стояти?

Він зробив ковток.

Подумав.

— Так.

— Ви так довго думали.

— Я оцінював.

Софія засміялася.

— Звичайно.

Саме в цей момент повернулася Марта.

Вона зупинилася, побачивши Андрія.

Потім перевела погляд на Софію.

— Я щось пропустила?

— Ні, — швидко сказала Софія.

Марта усміхнулася.

— Добре.

Але було видно, що вона думає зовсім інше.

Софія тільки похитала головою.

Андрій спостерігав за ними і вперше за довгий час ловив себе на думці, що йому подобається просто бути десь.

Без плану.