Розділ 4. Булочки з корицею

Минуло вже більше місяця відтоді, як Андрій уперше зайшов до «Кориці».

За цей час у Софії з’явилася ще одна ранкова звичка.

Чекати на дзвін маленького дзвіночка над дверима о 8:30.

Вона ніколи не зізналася б у цьому навіть собі, але знала: якщо ранок починається з його спокійного «доброго ранку», день буде трохи легшим.

Андрій приходив майже щодня.

У той самий час.

Замовляв ту саму каву.

Сідав за той самий столик біля вікна.

За цей місяць вони дізналися одне про одного зовсім небагато. Лише маленькі деталі.

Він любив тишу.

Вона завжди поспішала і забувала випити власну каву.

Він ніколи не телефонував під час цих кількох хвилин у «Кориці».

Вона завжди поправляла вазони на підвіконні, коли хвилювалася.

Між ними ще не було близькості.

Але вже була якась дивна, незрозуміла довіра.

Того ранку Софія вирішила пригостити його тим, що було для неї особливим.

Вона дістала з вітрини тарілку з булочками.

Тими самими, заради яких у «Кориці» щоранку стояв аромат кориці та свіжої випічки.

Цей рецепт вона знала з дитинства.

Її бабуся завжди готувала такі булочки у неділю. Тоді вся кухня наповнювалася теплом, а Софії здавалося, що щасливі моменти можна зберегти назавжди.

Саме цей рецепт вона привезла із собою у нове життя.

Коли Андрій зайшов до кав’ярні, Софія вперше за весь час сама заговорила першою.

— Сьогодні до вашої кави є дещо додаткове.

Він подивився на неї.

— Я щось замовляв?

Софія усміхнулася.

— Ні. Це від мене.

Він перевів погляд на булочку.

— Чому?

— Бо ви вже більше місяця приходите сюди щодня, а я жодного разу не запропонувала вам спробувати те, чим найбільше пишаюся.

Андрій взяв булочку.

— Що це?

— Булочка з корицею.

Він усміхнувся.

— У кав’ярні «Кориця» було б дивно не спробувати булочку з корицею.

Софія засміялася.

— Це рецепт моєї бабусі.

Він подивився на неї уважніше.

— Тому вона така особлива?

— Можливо. Бабуся завжди казала, що в їжу треба додавати не тільки інгредієнти. А ще трохи тепла.

Андрій відкусив шматочок.

Кілька секунд мовчав.

— Смачно.Як щось, що нагадує дім.

І чомусь саме ця фраза залишилася з нею надовго.

Бо, можливо, саме це вона і намагалася створити у «Кориці».

Не просто місце, де п’ють каву.

А місце, куди хочеться повертатися.