⚜Розділ 12. "Біла стрічка”

Попетлявши не найкращими кварталами Лондона, карета зупинилась. Фейт одразу ж насунула на обличчя вуаль. І щойно Коллінз зістрибнув на мостову, спробувала непомітно підтягнути декольте, та сукня настільки щільно облягла груди, що їй не вдалося. Змирившись, вона обіперлась на його руку й ступила на відкидну підніжку.

“Білий слон” виявився таверною. Принаймні про це заявляла вивіска, яку розгледіла крізь помережану вуаль.

Вона міцніше вчепилася в рукав детектива, коли вони увійшли всередину. І трохи послабила хватку, коли він повів її вглиб, як виявилося, до дверей у підвал. 

Вони спустились кам’яними східцями й погляду відкрилася велика переповнена людом кімната, з рядком високих стовпів, що служили підпорами. Вздовж стіни були виставлені різні дрібниці, біля кожної — номер. 

Фейт жадібно оглядала усе підряд, нишпорячи поглядом, поки очі не спинились на записнику. Трохи потерта палітурка, механізм замикання, з яким схоже грабіжники так і не розібралися, розмір, малюнок і тиснення.

— Це він, — серце радісно пришвидшило биття.

Коллінз ледь помітно кивнув і повів її далі. Не варто було привертати увагу й виявляти надмірне зацікавлення.

Вони роздивлялися прикраси, гаманці, портсигар, столове срібло, мідні канделябри, книги. Фейт і не сумнівалася, що все це крадене. Знайшла там і свій ридикюль серед десятка інших, та з ним вона вже подумки попрощалася.

Детектив поводився невимушено. Перекинувся декількома словами зі знайомими, але все ж здавався якимсь напруженим. Вона ж тим часом так-сяк пробувала копіювати поведінку інших жінок ні на мить не забуваючи, що на ній вбрання куртизанки й не відпускала його руки.

Щойно почався аукціон, вони зайняли місце в другому ряду.

— Покладіться на мене, — тихо попередив детектив.

Торги розпочали з різних дрібничок. Фейт мов на голках опинилася, щойно черга дійшла до записника. Коллінз завбачливо накрив її долоню своєю, не даючи наробити дурниць.

Перша ставка. Друга.

— Два шилінги, — ліниво підняв він іншу руку.

Торги продовжувалися. Ставки підвищували. Аукціоніст розхвалював записник, як і кожну іншу дрібницю до цього.

Фейт із завмиранням серця стежила, як Джон підняв ціну до п'яти шилінгів.

— Продано! — вигукнув аукціоніст, вказавши рукою на нього.

Вона нарешті змогла полегшено видихнути й заледве дочекалася завершення торгів.

— Чудова річ, — розплився люб’язностями один з організаторів аукціону, спостерігаючи як Фейт притискає до себе записник. — Прекрасно розумію вашу супутницю.

Коллінз торкнувся її спини, підштовхуючи до виходу.

Карета чекала на виїзді. Есмі сиділа на козлах поруч з кучером, про щось завзято щебечучи.

Фейт не відривала записник від себе й досі не могла повірити, що її таємниці нарешті в її руках. Залишалося розрахуватися й розпрощатися з детективом. На цій думці огорнув сум.

Опинившись в кареті, вона зірвала з голови мереживну вуаль разом з капелюшком. Весь вечір про це мріяла.

Коллінз повісив всередині ліхтар і розмістився на сидінні навпроти. Карета рушила.

Фейт витягла з капелюшка шпильку й підсунувшись ближче до ліхтаря, взялася відмикати. Знайомий механізм піддався з другої спроби. Вона задоволено розгорнула записник і радість сповзла з її лиця. Вона наспіх гортала сторінки й нічого не розуміла.

Підняла погляд.

— Чистий... — на обличчі застигло розгублення. — Як же це?

— Дозвольте.

Детектив забрав зшиток у шкіряній оправі з її рук. Підніс до ліхтаря, уважно роздивляючись палітурку, візерунок на ній, слабке тиснення по краю, корінець, стиль зшивання сторінок, механізм замикання. Все, як вона й описувала, включно з нестандартним розміром та навіть описом потертостей. Але всередині жодного запису.

Це не могло бути збігом. З ними гралися. В цьому Коллінз вже й не сумнівався. Але його обличчя продовжувало залишатися незворушною маскою. Зайвий раз бентежити, хвилювати її, сенсу не бачив. Доведеться з’ясувати хто цю гру затіяв і з якою метою.

— Я знайду справжній записник, — сказав, сунувши зшиток під сюртук.

— Як?

— Почну спочатку. Я щось пропустив.

Попри впевненість, що звучала у його словах, розпач на її обличчі став ще виразнішим. Вона притулила долоню до чола.

— Міс Фейт, вашою справою я займаюся і я все вирішу. Покладіться на мене. Вам взагалі не треба брати у цьому участь. Спробуйте зайнятися чимось іншим, у вас же є якісь захоплення, обов'язки.

— Обов'язки, — гмикнула дівчина й відійняла долоню від лиця.

Легко сказати. Хоча він мав рацію, обов'язки мала. Вона згадала моторошну історію з викраденнями жінок в лондонських нетрях, вбивством і тавром лілії. Хороша можливість заглибитися у це. Джерард Бернс має дати розголос цій справі.

Карета зупинилась перед запасним входом в салон Вів'єн, де Люсіль допомогла їй переодягтися й змити макіяж. 

Фейт гадала, детектив тут і розпрощається з нею та поїде верхи, але він знову примостився на сидінні навпроти. На його лиці застигла спокійна задума.

Вона роздивлялася його майже не криючись. Привабливий, добрий, розумний, надійний, порядний і йому вже за тридцять.

Пригадалось, яким поглядом його поїдала Сара, як любувала очима. Він просто не міг цього не помічати, враховуючи його проникливість та спостережливість. Згадала й слова Люсіль про вірність. І тягар давньої провини перед ним, знову нагадав про себе, надаючи сміливості.

— Містере Коллінз, чому у вас досі немає дружини?

— А чому вас це цікавить?

Бо підозрювала, що в цьому є і її вина. Але сказала зовсім інше:

— Мені здається самотність — це важко. І з кимось бути куди веселіше й приємніше.

— Веселіше й приємніше? — його голос залишався незворушним. — Запевняю вас, міс Роудон, щоб приємно й весело провести з жінкою час, не обов’язково одружуватися.

Збентежити її, йому, певна річ, вдалося. Але вона пам’ятала слова Люсіль і, відчуваючи як починають паленіти щоки, правила своє: