⚜Розділ 11. "Цілковито вірний”

За віконцем карети миготіли ліхтарі набережної, що їх якраз запалювали ліхтарники. А з губ Фейт не сповзала задоволена усмішка. Перед очима досі був його погляд коли безневинно заявила:

— Міс Вів'єн запевнила, що я можу звертатись до неї коли завгодно.

Джон усе дивився й дивився, а тоді сказав, що карету, якою вони приїхали в аптеку, доведеться відпустити, натомість прислав інший екіпаж. Сам поїхав верхи.

Насправді Фейт не думала, що вмовити його буде настільки легко. І досі дивувалася. Тільки Есмі її тихої радості не поділяла.

— Міс Фейт, ви впевнені, що вам варто переступати поріг того гріховного місця?

Служниця не знала, що той поріг вже переступлено.

— Про це ніхто не дізнається, Есмі, особливо тітка. І тобі доведеться залишитися в кареті. З собою я тебе взяти не зможу, бо це привертатиме зайву увагу. Даремно ти не погодилася повернутися з кучером.

— Леді Веллслі наказала не покидати вас. Не подобаються їй ваші відлучення без супроводу. І мені спокійніше, коли ви під наглядом.

Фейт закотила очі. Служниця продовжила:

— Леді Веллслі спитає вранці. Тож куди я вас сьогодні супроводжувала?

— Спонтанний вечір у маркізи Солсбері, — миттєво видала Фейт. — Чоловіки випробовували розвагу з таверн — дартс, а ми з дівчатами провели час за грою у віст. Розмовляли, пліткували й дегустували новий рецепт пуншу з... індійськими травами.

— Доведеться вигадати чому кучера відпустили.

— Мені стало шкода коня. Здалося, що він кульгає.

— А аптека?

— Мігрень.

— Ви ж не страждаєте подібними недомаганнями.

— Тому й злякалася, бо такого раніше не траплялося. Аптекар довго готував ліки, навіть помічника за свіжими травами відправив. А це новий рецепт — французький.

— Тоді додам, що ваші подруги теж зацікавилися цими новими ліками.

Фейт вкотре переконалася, що більш відданої служниці й уявити собі неможливо.

Коли карета стишила хід, вона визирнула у віконце, вихопивши поглядом знайомий ліхтар над дверми. Завернувши за ріг, візник зупинив коней. Там її чекав детектив.

— Не передумали? — спитав, щойно вона, опираючись на його руку, торкнулася ногами землі.

— Не маю такої звички.

Коллінз відчинив двері. Знайомий запах парфумів впереміш з тютюном вдарив у ніздрі. Віддалено чулися звуки веселощів і тихої мелодії. Але рука детектива на її попереку не давала зосередитися на цьому.

“Тільки божевільна могла б коїти подібне”, — постановила вона подумки. Але сміливо переступила поріг знайомої кімнати.

Вів'єн зустріла її з усмішкою.

— Я чекала тебе, мила, — пробіглась вона очима її фігурою. — Іноді мої дівчата з’являються у “Білому слоні” зі своїми благодійниками, тож ви звернулися за правильною адресою.

Помітивши, як у Фейт поповзли вгору брови, жінка поспішила пояснити:

— Нічого дивного, там кожен бажає продемонструвати статус. Мої дівчата чудове доповнення.

— Вів'єн, — втрутився детектив, — у нас мало часу. Спробуй не перестаратися.

— Доручу новенькій, — вирішила вона, прямуючи до дверей, — вона впорається.

Фейт дивилася, як за нею зачиняються двері й не розуміла, чому вони настільки вільно розмовляють одне з одним. Та й обізнаність Вів'єн про її візит сюди додав питань.

Коллінз стояв у декількох кроках. А вона знічев’я роздивлялася довкола з думкою, що перебуває в будинку розпусти наодинці з чоловіком. Будь-яка пристойна знатна дівчина вже від однієї цієї думки втратила б свідомість.

Її погляд знову надибав портрет молодих дівчат біля трояндового куща. Вів'єн, мати Сари та третя дівчина. І тут вона нарешті зрозуміла, хто так невловно схожий на цю жінку — він. Все враз стало на свої місця. Стараючись не виказати збентеження, — хоча воно було чітко прописано на лиці — вона обернулася.

Джон вичікувально дивився на неї.

— Можемо піти звідси. Я завершу справу сам.

— Ні.

Двері розчинились і на порозі з’явилась дівчина з оберемком барвистих суконь. Її погляд зупинився на детективові. І Фейт могла б заприсягтися, що її очі в той момент впізнали його. Подив — от що там читалось.

— Знайомтесь: Люсіль, — представила її Вів'єн. — Ми залишимо вас.

Фейт встигла перетнутись поглядом з Коллінзом. Його обличчя не виражало нічого.

Щойно за детективом і Вів'єн зачинились двері, Люсіль взялася до справи.

— Почнемо з сукні, — вона вибрала смарагдовий оксамит. — Ця личитиме вам найбільше.

Фейт здивувалась, виявивши, що тут знайшлося вбрання її розміру. Правда, сукня зверху відкривала аж занадто багато, вона не звикла до подібного.

— Про такий бюст багато хто з наших лише мріяти може, — захоплено лепетала дівчина, допомагаючи із зав’язками вбрання, що щільно облягло фігуру.

Фейт не знала, як сприймати подібний комплімент. Просто промовчала, похмуро опустивши погляд на глибоке декольте. У її світі це швидше недолік, ніж перевага. Не те, що у цієї дівчини навпроти: тонкий стан, миленьке обличчя, яке не спотворювала навіть мушка на щоці, медові локони, сині очі.

— Не дивіться на мене так, — Люсіль знічено опустила погляд, взявши до рук коробочку з рисовою пудрою.

Фейт запізно усвідомила, що витріщалася аж занадто прискіпливо, та все ж спитала:

— Як?

— Я недавно тут, — зітхнула та, — вдавати й обманювати не навчена. А чутки в цьому домі швидко ширяться.

Поки Фейт хмурилась, намагаючись вловити суть, Люсіль неохоче продовжила:

— Я знаю, що містер Коллінз ваш покровитель. І, очевидно, ви дізналися, що минулого тижня він провів ніч зі мною.

Фейт втратила дар мови від її прямолінійності.

— Насправді це не так, — далі провадила Люсіль. — Він заплатив мені, хоч вже була оплачена ніч і просто пішов. Певно, десь почув про неприємність, що сталася з моєю сестрою, через що я опинилася тут. Та причина не важлива. Важливо те, що він міг би, але не став.

Люсіль нарешті підвела погляд.

— Знаю, більшість не вважає розваги з дівчатами з борделю чимось вартим уваги. Мовляв, тут вони лиш задовольняють потребу. Але ж хіба від того зрада перестає бути зрадою? Вам пощастило з ним. Він цілковито вірний вам.