⚜Розділ 2. "Шпигунка”

“В п’ятницю у клубі Уайтс відбулася гучна картярська гра, що принесла великий програш скандально відомому містеру Е. У. 

Як стало відомо, згаданий джентльмен програв усе, що йому дісталося від нині покійної дружини, додавши до векселів ще й закладну на маєток, в результаті чого опинився за крок від боргової в’язниці.

Нагадаю, що міс А. П. стала його дружиною у шістнадцять, і загинула через чотири роки шлюбу при досить дивних обставинах. Після її смерті, крім маєтку, містер Е. У. отримав в розпорядження сімдесят тисяч фунтів стерлінгів, від яких тепер тільки й спогад лишився.

Щоправда, сам містер Е. У. далекий від безнадії: раптово загорівся бажанням одружитися вдруге. При цьому, звісно, він мав намір тримати в таємниці своє скрутне фінансове становище, аж поки чийсь щедрий посаг не опиниться у його руках.

Тож тепер усім незаміжнім леді варто бути насторожі, особливо якщо ті мають придане, достатнє, щоб покрити борги згаданого джентльмена.

З-за лаштунків вищого світу завжди ваш — Джерард Бернс. Спостерігаємо далі…”

Фейт відклала свіжий випуск “Таймс” на столик.

Безрозсудність не інакше — писати подібне, коли знаходишся за крок до викриття. Але якщо це допоможе комусь розплющити очі й уникнути помилки, якою однозначно є Едвард Уейкфілд, вона тільки потішиться. 

Шкода, що лише дев’ятеро дівчат відвідують зібрання, які вони з Велері організували під прикриттям літературних читань. “Тоді б юні дебютантки знали від кого краще триматися якомога далі”, — подумала Фейт і вмокнувши перо в чорнильницю, взялася писати тітці записку.

Леді Веллслі, графиня Морнінгтон за сумісництвом була їй хрещеною матір’ю. Спочатку оплатила навчання в пансіонаті та по доброті душевній дозволила гостювати в неї ось уже четвертий сезон поспіль. І навіть питань зайвих не ставила, через її часте відлучання. 

Тітка була однією з небагатьох, хто знав її таємницю. Фейт зізналася їй рік тому, коли леді Веллслі захоплювалася черговою заміткою Джерарда Бернса. Тітка не одразу й повірила, бо хто б міг подумати, що цей скандально відомий Бернс, таємниця особистості якого викликає жваві обговорення в суспільстві, — це її непримітна племінниця. Дівчина! Відтоді тітка декілька разів підкидала їй почуті плітки й навіть порадила написати книгу.

— Міс Фейт, карета готова, — сповістила служниця, нечутно опинившись поряд.

— Дякую, Есмі, — Фейт взяла з її рук плащ і віддала записку. — Передаси тітці.

— Ви впевнені, що мені не варто їхати з вами? Переживаю, щоб ваш задум не обернувся якоюсь прикрістю.

— Усе буде добре.

Фейт не сумнівалася в тому. Передчуття рідко підводило її.

На вулиці тільки розвиднялося, але попри ранній час і туман, було доволі тепло. Карета підстрибувала на мостовій, хоч візник майже й не підганяв коня. Поруч прогуркотів віз молочника, розсипаючи довкола брязкіт дзвіночків. Фейт міцно трималася за сидіння й думала про майбутнє розслідування, яке, дуже сподівалася, завершиться вже сьогодні.

Щойно карета зупинилась, вона припала до віконця, очей не зводячи з маєтку, що ховався за декількома рядами дерев. Проста сукня навіть не натякала на її аристократичне походження, а плащ, який служниця заледве встигла відчистити від бруду після нічного візиту до детектива, мав би допомогти їй залишитися невпізнаною.

Якщо вірити чуткам, детектив Коллінз виграв це помешкання у карти ще так років десять тому. Але що дивно: про його захоплення азартними іграми Фейт жодного разу не чула.

Вулицями шастали малі служки, розносячи поручення й газети. Лакеї з усієї округи, поспішали в лавку до пекаря за свіжою випічкою. 

Фейт на хвилю здалося, що вона відчула запах улюблених булочок з корицею. Та вона ні на мить не забувала про свою місію, не відриваючи погляду від в’їзду: боялася пропустити детектива. І не помилилася. За чверть години Джон Коллінз покинув маєток та направився на Бонд-стріт, що поблизу Мейфера.

Її візник заздалегідь отримав чіткі інструкції, тому одразу ж рушив за ним.

Екіпаж детектива зупинився серед площі. Відпустивши кучера, чоловік направився до невеличкого гурту торговців. Поли його плаща розвівалися від швидкої ходи.

Фейт спостерігала здалеку з карети. Тиждень тому вона обійшла тут усі лавки й з кожним крамарем розмовляла. Та на її здивування Джон Коллінз поспілкувався лиш з декількома: швидко зметикував, що ніякої корисної інформації тут не видобуде. Зупинив прогулянковий кеб і направився у протилежний бік від Мейфера.

Куди саме він їхав, Фейт зрозуміла, коли дорога ставала усе вужчою, будинки усе вбогішими, а на брудних вуличках усе частіше очі вихоплювали щурів. Лондонські нетрі. Місце, куди рідко ступає нога таких, як вона.

Карета зупинилась.

— Міс, проїзд загороджено, — повернувся до неї візник. — Далі карета не пройде.

— Гаразд. Повертайтесь. Я потім візьму найману коляску.

Фейт зістрибнула прямо в калюжу. Невдоволено глянула на черевики й накинувши капюшон, попетляла брудними вулицями вслід за Коллінзом.

Вона старалася триматися на достатній відстані й при потребі ховалася, притуляючись до брудних стін. Мусила залишитися непоміченою.

Детектив двічі зупинявся поговорити з хлопчаками в обдертому шматті, а вона уважно за тим спостерігала. Сподівалася, що вже до кінця дня записник опиниться у її руках і можна буде полегшено видихнути.

Розрахунок був доволі простий: ридикюль вкрали з метою наживи, інших варіантів тут і бути не могло, а детектив сам виріс у цих нетрях, значить з великою ймовірністю знає злодюжок, у яких міг опинитися її записник. І вона мала на меті забрати його одразу ж як тільки він його знайде. Занадто великі таємниці там, щоб перевіряти детектива на чесність. 

До того ж це був чудовий шанс зсередини подивитися на лондонські нетрі. Новий досвід, який, як вона була переконана, обов'язково згодиться, бо вона таки мала намір взятися за книгу.

Чоловік завернув у провулок. Вона тінню шаснула за ним тримаючись стіни, але вже за декілька кроків зупинилась.