Розділ 5. Усе за документами

Вівторок

О пів на восьму Ірина знайшла на кухонному столі синю папку з написом «Будинок». Вона лежала там, де вчора стояла тарілка з яблучним пирогом. Поруч Надія залишила окуляри, ручку й аркуш паперу, на якому своїм дрібним, акуратним почерком написала: «Ірі. Щоб не хвилювалася». Ірина прочитала записку двічі. Мати, як завжди, уміла кількома словами вивести її з рівноваги.

На кухні нікого не було. За вікном сонце повільно освітлювало верхівки дерев, а в саду щось завзято вистукував дятел. Ірина поставила чайник, дістала з шафи чашку й тільки тоді дозволила собі розстебнути папку.

Усередині лежали документи на будинок, земельну ділянку, технічний паспорт і кілька аркушів із розрахунками. Усе було розкладено в прозорі файли, а на деяких сторінках Надія наклеїла маленькі жовті закладки. Ірина мимоволі всміхнулася. Так само вона сама впорядковувала папери на роботі. Навіть колір закладок обрала б такий.

Першим лежало свідоцтво про право на спадщину. Будинок дістався Надії від її матері, бабусі Катерини, ще багато років тому. Ірина знала це, але ніколи не замислювалася над подробицями. Для неї будинок завжди був батьківським, а не майном, яке колись належало одній конкретній людині.

Вона перегорнула сторінку. Далі був витяг із реєстру, документи на землю, копії технічних матеріалів. На окремому аркуші мати записала, які питання ще потрібно з'ясувати перед продажем. Усе виглядало значно впорядкованіше, ніж Ірина очікувала. Це мало б її заспокоїти. Натомість стало трохи прикро.

Учора вона майже годину пояснювала матері, наскільки серйозно потрібно ставитися до продажу нерухомості. Говорила про перевірку документів, можливих шахраїв, оцінку майна. А Надія, виявляється, уже зробила більшу частину того, про що донька збиралася їй нагадати.

Ірина відклала документи й підійшла до чайника. Вода ще не закипіла. Вона повернулася за стіл і продовжила переглядати папери.

На останній сторінці лежав аркуш із заголовком «Витрати після переїзду». Нижче — приблизна вартість оренди квартири, комунальні платежі, харчування, транспорт і невелика сума на непередбачені потреби. Ірина уважно перечитала цифри. Деякі здавалися їй занизькими. Особливо витрати на комунальні послуги взимку.

Вона вже потягнулася по ручку, щоб зробити позначку, але зупинилася. Мати не просила виправляти її розрахунки. Вона просто залишила папку, щоб донька могла з усім ознайомитися. Ірина відсунула ручку. Це виявилося складніше, ніж вона очікувала.

— Знайшла?

Надія стояла у дверях із невеликим кошиком у руках. На ній була стара куртка, а волосся вона сховала під світлу хустку. На рукаві залишилася тонка павутинка, якої мати, здається, не помічала.

— Що знайшла? — запитала Ірина.

— Помилку.

— Яку помилку?

— Не знаю. Але ти так уважно дивишся на папери, що напевно вже щось знайшла.

Ірина всміхнулася, хоч і не збиралася.

— Мамо, я просто перевіряю.

— От і добре.

Надія поставила кошик на підлогу, зняла куртку й підійшла до мийки. Ірина помітила, що її руки пахнуть землею та свіжими яблуками.

— Ти де була?

— У саду. Збирала падалицю, поки Лис не вирішив, що це його особистий запас на зиму.

— Ти хоч снідала?

— Ще ні. А ти?

— Теж.

— То давай поснідаємо, а тоді вже розбиратимемося з моїм майном.

У голосі матері не було ні образи, ні роздратування. Це насторожувало Ірину найбільше.

Учора Надія сердилася, сперечалася, говорила різкі речі. Сьогодні поводилася так, наче питання продажу будинку було звичайною справою, яку потрібно обговорити між сніданком і походом до магазину. Ірина закрила папку.

— Мамо, ти могла просто сказати, що все підготувала.

— Я й кажу.

— Ти залишила мені документи на столі.

— Бо знала, що ти прокинешся раніше за всіх і почнеш їх шукати.

— Я б не почала шукати без твого дозволу.

Надія повернулася до неї, тримаючи в руках кухонний рушник.

— Іринко, ти вчора тричі запитала про документи. Я вирішила заощадити нам обом час.

На це Ірина не знайшла відповіді. Вона взяла чашки, поставила їх на стіл і дістала каву.

— Будеш?

— Ні, я зроблю собі чай.

— Знову той трав'яний?

— Так.

— Ти ж казала, що від нього погано спиш.

— Ні, доню. Це ти казала, що від нього погано спатиму. Я сплю нормально.

Ірина подивилася на матір, а потім несподівано засміялася.

— Добре. Здаюся.

— Не поспішай. Ми ще навіть не поснідали.

***************

За сніданком Надія не поверталася до теми продажу, доки Ірина сама не відкрила папку.

Мати намазувала масло на хліб, уважно стежачи, щоб тонкий шматочок не розламався. Вона завжди так робила: навіть звичайний бутерброд готувала з тією зосередженістю, з якою інші люди заповнюють важливі документи.

— Я подивилася папери, — сказала Ірина.

— Бачила.

— Загалом усе виглядає нормально.

— Рада чути.

Ірина відчула, що мати трохи розважається.

— Але дещо треба уточнити.

— Слухаю.

— По-перше, ти вже підписувала щось із рієлторкою?

Надія відклала ніж.

— Договір про послуги. Копія в папці, останній файл.

Ірина перегорнула сторінки.

— Ага. Знайшла.

Вона швидко пробігла очима текст.

— Завдаток від покупців ти не брала?

— Ні.

— Нічого не обіцяла?

— Нічого, крім того, що в суботу вони можуть приїхати подивитися будинок.

— Добре.

Надія відкусила хліб.

— Мені можна їсти, чи ще щось треба підписати?

— Мамо.

— Що?

— Я намагаюся допомогти.

— Знаю. Але ти говориш зі мною так, ніби я прийшла до тебе на прийом.

Ірина опустила очі до паперів. Вона не хотіла визнавати, що мати має рацію. У неї справді була звичка ставити запитання швидко, одне за одним, не залишаючи співрозмовникові часу на роздуми. На роботі це цінували: Ірина вміла за п'ятнадцять хвилин з'ясувати причини проблеми, через яку інші сперечалися пів дня.