Сцена 9

(Грає музика. Прибиральниця виходить в один бік сцени. Через декілька секунд з іншого боку входить Охоронець, недовго крутиться перед дзеркалом, милується собою, поправляє бейджик, приймає значущі пози. Потім сідає в крісло по центру, вільно розвалюється та кладе ноги на стіл. Бере пакунок з чипсами, починає їсти. Музика закінчується.)

ОХОРОНЕЦЬ (самовпевнено, звертаючись до уявних працівників офісу, яких реально в кімнаті немає.) Агов, шановні, заходьте, сідайте! Не стійте по кутах. Не хвилюйтеся, лаяти вас я сьогодні не буду, бо настрій гарний. Сідайте, кажу! Скільки можна повторювати. Зараз проведу з вами співбесіду... на моральні теми. Що ви кажете, у вас немає часу?! То ваші проблеми. Але ж доведеться послухати дещо від простої людини стосовно культури поведінки в нашому офісі. Не хочете мене слухати? Не знаю, хочете ви чи не хочете, а слухати мусите. Бо головний тут ввечері я – і директор, і заступник… Тож почну…

            Почну з вас, пане Директоре. (Звертається до порожнього крісла ліворуч від себе.) В цілому ви людина хороша, розумна та компетентна. Великих зауважень до вас немає. Ви фахівець у своїй галузі, знаєтеся на справах. Це так. Не знаю, якими саме справами ви тут займаєтеся, як, власно кажучи, і весь офіс. Але ви на них знаєтеся. Це відомо точно. Адже не поставлять керувати поважним закладом якогось телепня або невігласа. Люди вас поважають, бачу. Ви виховані та чемні, завжди ввічливо вітаєтеся, коли проходите повз пост охорони на вході… Але ж, дідько його візьми, чому ж ви не можете біля охоронця зупинитися на трохи довший час та погомоніти з людиною хоча б про сімейні справи, про здоров’я. Хоча б раз на день..! (Поблажливо ляскає долонею крісло по спинці ліворуч від себе.) Я ж людина? Не стіна, не стілець? Я людина, то й потребую до себе дещицю уваги. А ви щодня пробігаєте повз мене, ніколи не зупиняючись та навіть не питаючи про настрій. Заклопотані..? Так-так… Ви не цікавитеся, чим живе простий охоронець. Чи я для вас аж такий непомітний? (Повчально.) Врахуйте, шановний, це зауваження на майбутнє. (Постійно жує чипси. Іноді підкидає їх вгору та ловить ротом, часом невдало.)

            А тепер щодо вас, пане Заступнику. (Ляскає долонею по спинці крісло праворуч від себе. Дивиться на нього.) Я хоч і проста людина, на усіляких там котируваннях та валютних курсах геть не розуміюся, але вам все скажу прямо у вічі. Тож послухайте тепер ви мене, нарешті… Як ви вже задовбали увесь офіс отими своїми котируваннями та індексами! Для більшості людей це геть незрозуміла маячня. Розмовляйте такою мовою, щоб вас розуміли всі – і я, і Галина.

            (Звертається до дальнього порожнього крісла ліворуч.) А ви, Петрович… Якщо ви хочете знати мою думку, ви – найнудніший бухгалтер у світі, з тих, що я бачив у житті. На минулому корпоративі нам судилося сидіти поряд, і я від цього не був радий. Всі «вживали», їли та веселились. Лише ви теревенили про роботу. Тож запам’ятайте, що про роботу пристойні чоловіки за столом патякають лише після того, як ґрунтовно обговорять жінок, футбол та риболовлю. Після цього йде – само собою, політика – і лише потім робота, коли вже язик конкретно заплітається. Такий порядок обговорення тем за столом – це протокольне правило. А ви – нудний, як калькулятор.

            А ти, Касире, занадто хитромудра людина. (Звертається до дальнього порожнього крісла праворуч.) Я, коли бачу тебе у тому віконці каси, за ґратами, то думаю – саме для тебе те місце і є. Там і сиди. Отам тобі й місце – за ґратами. Нема чого тобі їздити на Мальдіви. Я б тебе також туди не брав, навіть не мрій. Я ж бо не їжджу, не взяли. То й ти сиди тут. Ось на корпоративчик тобі можна, не заперечую. Танцював ти минулого разу вправно, прикольно, приємно було дивитися.

            А Галинка – симпатична..., просто симпатична. На неї також приємно дивитися. Оце і все, що можна сказати. (Доїдає чипси, витрушує рештки на підлогу. Надуває порожній пакунок, затискає вільний кінець та хлопає пакунок об коліно. Із задоволенням сміється. Кидає порожній пакунок на підлогу.) (Повчально.) Наостанок скажу – якщо вам, шановні, буде щось не зрозуміло, по роботі або у житті – звертайтеся, не соромтеся. Підкажу, розповім…