Сцена 7

(Чути голосне гупання у двері. Входить Заступник, п’яно хитається та активно жестикулює. Вузол краватки на животі. З розмаху кидає папку на стіл, документи частково розлітаються по кабінету. За ним входить Охоронець.)

ЗАСТУПНИК (збуджено). Хлопці!! Ви не повірите! Аудитор – от такий мужик!!! Я до нього прийшов. Він у готелі зупинився… Я ж узяв з собою все, що треба… нарізочку… келишки. Сіли ми з ним у номері. Погомоніли про те, про се. Відверто, без свідків. Добре посиділи. Добре!!! Я його прямо запитав: «Що ти хочеш?» А він каже: «Все буде гаразд! Не боїсь!» Класний хлопець, наш! З ним можна йти у розвідку. Не підведе! Отакий!!!

ДИРЕКТОР. Та-а-ак… Це вже краще. Це вже ближче «до тіла». Та не все зрозуміло. А скажіть мені, шановний наш розвіднику, чи це і був увесь аудит? Чи завтра все ж таки буде продовження?

ЗАСТУПНИК. Ні, не буде. Більш нічого не буде. Аудит завершено, «аудиторія» закрита. Я викликав йому таксі, то він поїхав додому. Все!!!

ДИРЕКТОР. А скажіть мені, будь-ласка, чи ви впевнені, що то був той самий посадовець з таємними повноваженнями?!

ЗАСТУПНИК. Так, звісно. Цілком.

ДИРЕКТОР. А з якого він був відомства? З якої установи?

ЗАСТУПНИК. Не знаю, це він мені не повідомив. Бо був сердитий. А вже потім ми з ним домовилися, і він виявився людиною, яка здатна конструктивно розмовляти.

ДИРЕКТОР. А може, то був зовсім і не ревізор?

ЗАСТУПНИК. Ні, я ж його впізнав одразу. Я ж його знайшов таким чином. Я спершу пішов до готелю. Там спитав у жіночки на рецепшені, чи не поселялися у неї останнім часом особливі мешканці. Вона мені одразу відповіла, що один такий є. Живе і не платить за кімнату. Та й вказала номер. Я миттєво докумекав, що той мешканець і є наш «гість». А хто ж іще..? Все ж збігалося без сумніву.

То ж я піднявся, постукав у двері та й зайшов. Там цей аудитор спочатку дивився на мене так дуже сердито, а потім подобрішав, коли побачив пляшку. Виявилося, що він доброзичлива і чуйна людина. Тож коли ми випили, я все міркував, як би краще під’їхати до того аудитора з моїми «подаруночками». Але він сам полегшив мені завдання. Сказав, що у нього є фінансові труднощі, з оплатою номера. Каже, що немає готівки, бо витратив все на донати. Такий «хитромудрий»… Так-так-так… знаємо ми ці «прийомчики». Але ж я людина досвідчена, все бачу наскрізь, наче рентген. Я відразу розкусив всі ці хитрощі та й просто заплатив за номер. А потім він ще й каже: «В мене не вистачає грошей доїхати додому». Попросив трохи у борг. Отака «неочікувана тактика». Тут я його й надурив. Я йому дав вдвічі більше грошей, ніж він попросив. «Відкрив кредит» нібито. Отаке… Тож все гаразд, пане Директоре!

ДИРЕКТОР. Ну, якщо справи пішли у такому позитивному руслі, то можна трохи й розслабитися. Треба нашого героя-розвідника відвезти додому. Він здійснив свій подвиг, втомився. Маємо його з пошаною відвезти спатоньки. Беріть, хлопці, його під рученята, ведіть на ганок та везіть додому. (Голосно убік.) Галю, у нас кінець робочого дня. Прибери тут усе, будь ласка.

(Бухгалтер та Охоронець виводять Заступника, який ледве йде.

 Директор виходить останнім.)