Сцена 5

(Входить Касир. З розмаху сідає у крісло. Полегшено зітхає.)

КАСИР. У-у-ух… Встиг, дякувати богові. Можна більш не хвилюватися.

ДИРЕКТОР. Що саме встиг?

КАСИР. Та був там у касі маленький грішок за мною. То я його швиденько виправив. Трохи кеш не збігався, то я додав. Вистачило грошенят. Тепер все на місці, все гаразд. Можна сміливо дивитися в очі будь-якому аудитору.

БУХГАЛТЕР. Ти диви, який ти сміливий. В очі він може дивитися… Чи не забагато сміливості, Касире?

КАСИР (зухвало). А що мені? Я – простий касир. В кожного своя зона відповідальності. В мене – кеш у касі. Весь у наявності, до копієчки. (Показує калькулятор та паперову відомість.) Ото і все. Пульс – рівний, для гіпертонії підстав немає. А вам, мабуть, складніше. Серденько «тьохкає»? Чи зможете так само оперативно закрити ваші «дірки»? Припускаю, що доведеться вам трохи напружитися, здогадуюся. Думайте, шановні.

ДИРЕКТОР. Ото так?! Добродію, ви дещо забалакалися, мені так здається. «Сміливо» розмовляєте, навіть занадто... А як там щодо колективної відповідальності, «один за всіх та всі за одного» ? Ми ж, начебто, одна команда… Якщо гріх, то один на всіх..! Маємо довіряти своїм.

КАСИР. Довіряти? Своїм? Так, то звісно шляхетно. Але відповідати кожен мусить за своє. Не треба на мене вішати своїх! «собачок». Кожен за себе, «мушкетери».

ДИРЕКТОР (погрозливо). А як щодо корпоративних інтересів?

КАСИР. Так, на минулому корпоративі ми всі разом пили горілочку, все було інтересно, питань немає. Але на Мальдіви я з вами не їздив, бо простого касира не взяли. Тож кожен зайчик нехай їсть свою морквочку.

ДИРЕКТОР (Бухгалтеру). Ось бачиш, Петрович. Я ж казав..! Я ж був правий щодо цього довгого язика. З цим бовкалом треба щось конкретно вирішити. (Ходить.) А ну! (У селектор. Голосно). Сашко, зайди-но сюди!

(Входить Охоронець.)

ОХОРОНЕЦЬ. Викликали, пане директоре?

ДИРЕКТОР. Так. Закрий-но двері на ключ та не випускай цього «діяча», допоки я не скажу. Хай посидить тут та поміркує гарненько… Бо щось він дуже язикатий, на мій погляд. (Під час цієї репліки Охоронець підходить до дзеркала, роздивляється своє відображення, милується собою, поправляє свій бейджик, гордовито розправляє плечі та приймає значущу позу.)

ОХОРОНЕЦЬ (киває Директорові головою). Добре. Як скажете. (Витягає з кишені ключі.)

КАСИР. Мене не випускати? Отакої! То я тепер що, політичний в’язень?

ДИРЕКТОР. Ні, ти тепер Ві-Ай-Пі – особливо важлива персона – під особливою охороною… у надійному місці. Тож «гучномовець» свій вимкни та сиди тихо. А якщо тобі буде хоч трохи соромно – подивися онде у дзеркало. Там все добре видно, яка в кого пика. Хлопці, ходімо. Треба залагодити ще одну справу.

(Директор, Бухгалтер та Охоронець виходять. Звук закриття дверей ззовні. Голос Директора за кулісами: «Сашко, пильнуй цього, щоб не втік». Сашко:«Добре».

Директор: «Петрович, прихопи лопату у коморі та ходімо на ділянку за гаражем».

Лунає музика.)