Сцена 2

(Входить Директор, схвильований. Енергійно ходить.

Всі сідають рівно, дивляться на нього.)

ДИРЕКТОР (значуще). Вельмишановне панство, увага! Я запросив вас для того, щоб сповістити про надважливе. Маю повідомити вам дуже неприємну новину..! До нас їде ревізор!!!

ЗАСТУПНИК (здивовано). Як ревізор?!

КАСИР (здивовано). Як ревізор?!

БУХГАЛТЕР (здивовано). Як ревізор?! Не може бути!

ДИРЕКТОР (роздратовано). Може..! Їде..! Кажучи сучасною мовою – аудитор. Ось так! Та й до того ж ще й інкогніто. З якимись таємними повноваженнями. Інспекція!!! Це вам не абищо! Інсайдери вже доповіли достовірно, стовідсотково…, є у мене надійні люди… скрізь. (Показує пальцем вгору.) Їде!!!

БУХГАЛТЕР. А звідки він? Що відомо? З міністерства?

ДИРЕКТОР (хапається за голову). Та хто й зна!!! Нічого не відомо.

КАСИР. Може тоді, він з отого горезвісного «Бюро»?

ДИРЕКТОР (хапається за серце). Не знаю!!! Кажу ж, інкогніто! Але серцем відчуваю, що з самісінького Міжнародного валютного фонду.

ЗАСТУПНИК (здивовано). Ось тобі й маєш! Не мали клопоту… Але чи не зависоко ви взяли, шановний пане директоре? Може, все ж таки, якась звичайна інспекція з області? Ми їх, все ж таки, бачили й не одну. Бувало ж таке раніше, приїздили такі собі ревізори, рахували стільці та столи, звіряли з реєстриком та й увесь клопіт… Чи не зависокий рівень МВФ для нашого звичайнісінького закладу?

ДИРЕКТОР. Зависокий? Не знаю… Я навіть не знаю, скільки їх там буде, тих ревізорів. Може й один… А може… От трясця..! А я ще й, пам’ятаю, мав зранку таке погане передчуття. Мені сьогодні снилася всю ніч якась гидота – чи то пацюки, чи то миші. Отакі величезні та мерзенні… Приходили, щось нюхали… Це неспроста… А вранці – ось тобі й новина. Попередила вірна людина… телефоном. Мені скрізь тепер ввижаються оті аудитори, у кожному кутку – страшні, з великими портфелями.

БУХГАЛТЕР (збентежено). Ну-у-у… тепер чекай клопоту. Усе перевірять. Геть усе! Скільки комп’ютерів з гуманітарної допомоги передали до школи? Всі перерахують. Не тільки стільці. Скільки посадовців впевнено володіють тими комп’ютерами? Теж можуть перевірити.

КАСИР (насмішкувато). Звісно. А також хто і скільки разів їздив на Мальдіви. І кого туди не взяли… Що пили на минулому корпоративі? Не пам’ятаєте? О-о-о… Як дійде до справи – всі все згадають, хоч зранку тоді у всіх голова боліла.

ДИРЕКТОР (нервово). Доповім я вам, милостивий пане, що ситуація мені бачиться препоганою. Неприємно, з усього видно.

ЗАСТУПНИК. Неодмінно з вами погоджуся.

ДИРЕКТОР (хвалькувато). Моя совість, моє сумління – чистісінькі, наче дитяча сльоза. Готовий до будь-якої перевірки – хоч на поліграфі…, а хоч у чаті GPT (джі-пі-ті). Ось вам хрест! (Пауза.) (Із сумнівом, тихо, до Заступника.) Ми ж наче усім «благодарочки» надсилали своєчасно, без затримок… завжди. Все ж було точно та акуратно. То чого ж його оце до нас їхати?

ЗАСТУПНИК. Так-так… Завжди… Точно… Отже, немає чого і хвилюватися…

ДИРЕКТОР. А у нас там, шановний, зі звітністю по кредитах все чікі-пікі? Все в ажурі? Все збігається?

ЗАСТУПНИК (шанобливо встає та урочисто підіймає праву долоню). У нашому офісі все завжди збігається, як то й має бути.

ДИРЕКТОР. Чи немає, часом, у нас якоїсь заборгованості… по комунальним платежам? Внески благодійні робили у визначені терміни? Чи не плутали ми, часом, свій податковий номер?

ЗАСТУПНИК (хреститься). Боже збав. То ж гріх!

ДИРЕКТОР. Майно на тещу не переписували? Може, якісь офшори-офшорчики..? Чи не призначав хтось у нашому закладі своїх родичів на службові посади? Чи не траплялися часом випадки хабарництва?

ЗАСТУПНИК (нервово). І знати не знаю, про що йдеться. Звичайно, не знаю. Незрозуміло це, воля ваша. Нема чого хвилюватися.

ДИРЕКТОР. Та я й не хвилююся. Дійсно, нема чого. (Пауза. Тихо.) Хоч і брав іноді, але ж відповідно до посадових повноважень, не більше. Я ж порядок знаю.

ЗАСТУПНИК. Ми всі знаємо порядок! Але ж треба щось робити…, треба про цього аудитора все розвідати. Хто він та звідки, що полюбляє? Чим людина закусює коньяк? Головне – чи не можна з ним якось домовитися приватним способом?

(Директор відходить убік, сідає на стілець, дістає з кишені смартфон та починає нервово «свайпати» по монітору. Заступник, неприродно схилившись, напружено дивиться у дзеркало-трюмо.)