Про слово

Хто говорив, що зможе править,

А хто брехав , що і літать, 

Хто заговориться до слави, 

До неї аж рукой подать! 

Тут сенсу поки що немає,

Тут сенс цей доки не знайти, 

Але я казку добру знаю, 

Про те, де слово — це світи! 

Одного разу, у Техасі,

Чи у Америці, чи ні? 

Можливо, у країні влади, 

Де є король, а в нього-син.

Вночі, скликався суд страшенний,

Король узяв і сів на трон, 

І всі так думали нужденно

І переможно встав барон. 

Каже:"Я знаю цю країну, 

В якій є правда, не біда, 

У ній щасливі тільки люди, 

І в ній не йтиме ця війна,

До неї шлях є той короткий,

Що через море проляга,

У ній щасливо заживемо, от тільки мається біда.

Якщо запізнимось до повні, 

Не встигнете на кораблі, 

То не потрапите ніколи 

У теє місце. Знайте всі!

Люди, які завжди радіють,

В яких на ранок — смачний чай ,

Будинки з золота й кришталю 

Із срібла й чудного дива". 

Король поглянув та подумав:

"Еге ж та думка не проста, 

Якщо той хлопець не обдуре, 

Тоді не трапиться біда. 

І заживем тоді багаті, 

Одіті в шати і лани, 

І будем тоді чаювати, 

Еге ж, король я там один". 

Наступний ранок відпливали, 

Вночі до острова дійшли, 

Але там горе їх спіткало, 

Бо не було країни тій. 

Барон сам в замку проживає, 

Радіє, що їх обдурив,

Тепер і сенсу ми дістались, 

А він тут, друзіньки, один: 

Якщо розумний — переможеш, 

Якщо щось знаєш, то кажи, 

І словом можна мати многе,

Але тут пам'ятай одне: 

Барон багатий був допоки, 

Король додому не приплив. 

А після, хлопця відшукавши 

За ґрати тихо увезли. 

І слово справді світом править, 

Але і править голова. 

Якщо розумний й розум маєш, 

Тоді і встанеш при нужді. 

Хай є країни і долини, 

Хай є села і вде й міста, 

Брехнею ми не будем править, 

Брехня, ми знаєм, то біда.