До людей
Сліпий і Глухий
Йшли одного разу батько й син,
Вони мовчали аж до шляху в гори,
І як і має бути в світі сім,
Що татко вчить, а син мовчить, на подив.
А хлоп не чув, що старший той казав
Він був глухим, чи так воно здавалось,
А чоловік пов'язку мав,
Що так старанно очі закривала.
Пройшла година, каже батько сину:
«Ти ще дурний, і скоро вже навчишся,
Ти лиш почуй — та станеш розумніш,
Та й я колись не бачив хто був поряд».
А хлопець слуха дим, що хмарою зійшов,
І він почав до батька промовляти,
І щоб і той із гори вже пішов,
Бо може смерть його потай спіткати.
Глухий, німий — усе вже тихий шлях,
І хто так бреше, що слівцем не взяти.
Хто каже зло і зве його добром,
Чи хто не чує, чути не заставить.
Ти був сліпцем? Не бачив нічого?
І що тоді усі тобі казали?
Якщо не бачиш поряд нікого,
То й який сенс тоді тобі брехати?
Якщо ж почуєш поряд ти свого,
То спробуй й ти його і не прогнати.
Здійнявся дим, що хмарою зійшов,
Каміння із гори уже впадало,
І син до батька тихо підійшов,
Й сказав: «Якеє слово світом прагне?
Ти був сліпцем, а я глухим немов».
І батько нахилившись, посміхнувся:
«Тепер прозрів мій глаз й моя любов,
Я був сліпцем, що не хотів почути,
Те слово, зветься що любов
Тепер побачу правду й тебе, муко».
Батько учив, що серце говорив,
А син не чув, але все вміє бачить,
Такий і сенс, хто вміє то почув,
А хто не бачить — той і не побачить...
Відредаговано: 14.01.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
