Вітер все віє...

Вітер все віє
Й жевріє душа.
Радісно серцю,
І хоч ти одна.
Вітер розвіє всі крапки над "ї".
Чистеє серце сміється в душі.

Ми проженем страхи, мов птахи.
Ми посміхнемось, ти тільки живи.
Та душа тиха, і мов кам'яна,
Це лихе серце неначе вода.
Любить, піде
Десь далеко за край.
Страшно, засохне
У серці печаль.
Боляче комусь,
Нехай і болить! 
Тільки б гарніше було мені жить! 
Але наповнимо серце добром,
Враз оживе і піде з нього зло.
Якщо я казку всім вам розповім,
То ця балада не втратить всіх сил.

Колись, у хатці, де повні дива,
Жив один дядько, що звався Туга.
Він не любив ані серцем радіть,
В його очах був один лише жит: 
Вранці поїсти, а ввечері спать.
Навіть і в казці не можна збрехать! 
Все навкруги розквітає, мов час
Хоче летіти й летіти до нас! 
Але в душі наче мохом зросло,
Те лихе серце забуло добро.
Тож і той дядько навчився любить,
Але про це ще не час говорить.
Коли той старень вже й задрімав,
То до домівки вже й Сонце здійма
Свої промінчики повні тепла! 
Це лише літо, щаслива пора! 
Словом буркоче, мов бабцін той кіт! 
Словом обуриться, в чому ж той світ? 
В нього ідея росте головна: 
Аби те Сонце змінила Зоря! 
-Хай буде Місяць над світом світить,
От в цьому сенсі ми маємо жить! 
Чоботи вже й по домівці біжуть,
Руки до себе мотузку беруть.
І на обличчі вже й піт той тече,
Але від правди те зло не втече! 
Вийшов на ґанок, 
А в голові сум:
-Як оте Сонце дібрати до рук? 
Якщо воно світить наче той птах,
Хоче летіти й летіти мов жах! 
Взяв і рушницю,
І в Сонце стріля,
А з тих промінчиків ллється вода! 
Чиста, солодка мов цукор й ваніль! 
Ягідки смокви, ти тільки повір!
Враз язичок виліз з рота,
Як вмів. 
Враз облизав, відкусивши мов джміль 
Якому мед найсолодший, повір! 
Сонце потроху відходить подалі, 
А той дядько сміється в печалі.
Його серденько враз оніміло,
А потім"Бац!", і любить так сміло! 
Як зрозуміти ті дивні вірші? 
Адже із Сонця напився води! 
Вода із Сонця-людський позитив,
Його ніяк не прибрати, повір.
Якщо радієш, і радість несеш,
То ти й іншим добро принесеш.
Серце відтає, і піде той лід,
Просто люби, і любитимуть вслід! 
Казка дивненька, який ж той байкар? 
Він же радіє, і просто сміється,
Його ім'я дивненько так зветься!