Вступ: (Лист до маленької себе)

Привіт, моя хороша, станом на сьогодні мені 21 рік, але я все ще досі не забула, який шлях нам з тобою вдалося пройти.

Станом від 5 років і до теперішнього часу.

І хочу тебе ніжно обійняти крізь роки і подякувати тобі 

за те, що завжди трималася, ніколи не забувала те, ким ти є, мріяла про все лише найкраще і часом була такою наївною, проте, такою неймовірно-сильною дівчинкою.

Щиро вдячна тобі за цей досвід, що ти змогла гідно пройти цей шлях і не зламатися, дійти до сьогоднішнього дня і не втратити віри в Себе та в ЛЮДЕЙ.

Неаби-як пишаюся Тобою і щиро радію, що ми змогли втілити в життя скільки ідей та міні-проєктів, ти завжди була такою, скільки пам'ятаю. 

Боялася, але робила перші кроки, плакала, витирала сльози і йшла далі, але, досі пам'ятаю як тобі хотілося, щоб тебе любили, а особливо батько, знаєш, батька вже другий рік немає з нами, тепер він у засвітах.

Він не вмів проявляти свою любов, вона в нього була, так, хоч і своєрідна та все ж, він вважав, що найцінніше, що може дати нам з братом це уміння відстоювати себе...і часом далеко не словами, завжди казав: " Ударили Тебе - віддай назад, ти ж татова донька". Тобі хотілося, щоб хтось був такий, хто б стояв за тобою стіною, хто  захистить від цього жорстокого світу, від поразок, від насмішок однолітків і дітей з молодших класів, розчарувань та втрат, хто б підтримав на всі 100% і не дорікнув донькою сусідки, яка і навчається краще, і виглядає жіночніше, і взагалі, розумниця і красуня, не пара тобі.

Хто б мудро вказав тобі на помилки, а не давав поради крізь призму "бо так потрібно" або "бо ми так сказали і крапка. Не для осуду, бо його й так багато в світі, а для прийняття та підтримки, надання міцних крил і відправки в доросле життя.