Частина 17

Мряк приєднався до нас після обіду, скоріш за все, отримував настанову від хвилюющихся батьків. Привітавшись зі мною, підморгнув й потупцяв з демоном до кабінету. Як мені сказали, в них суто чоловіча розмова. Е, наче ж до мене пухнаста дупа приперлась, щоб охороняти від звабника Акке, а не щоб вести з ним бесіди.
Трохи позітхавши, над сумною долею, всілась у вітальні, та бездумно втупилась в вікно. Наче вже й з дому вийти можу, але одній лячно, та й хотілось пошепотітись з Мряком. У нього я точно вивідаю, де саме були батьки. Цікаво ж.
Так, мої смутки відійшли на другий план, та і їх майже й не було. Мене не били, не катували, годували й не знущались. Отож Акке не прям викрадач, він трохи дурненький демон, не відаючий, як саме підкорити дівчину. Хіхікнувши, настрій піднявся у гору, зрозуміла, що шукаю виправдання демонові. З чого б це? Можливо він дійсно подобається мені, потрібно хоч самій зізнатись. Ось тільки як це вийшло? В академії він постійно гарчав на мене, тут поводився трошки терпиміше, але ми весь час сварились. То звідки симпатія? Після кількох поцілунків? Тоді і я дурна.
Певно що так, але визнаймо. Коли до тебе, нехай і незграбно, але залицяється гарний чоловік, так-так, Акке красунчик, особливо коли посміхається, тобі це лестить. Й ти не можеш залишитися осторонь, ніхто б не зміг. Видно і я не змогла, тому що згадуючи його поведінку за ці кілька днів, відчуваю як у грудях розливається тепло. Навіщо ж пручатись, якщо він дійсно подобається?
Тому вирішено, буду плисти по течії, а там вже як буде.
Одразу ні, якщо ви вирішили, що я згодна на весільний ритуал. Просто зараз, коли не потрібно хвилюватись за батьків, про те що, закрита тут на невизначений час. Можна й поринути у все це. Хоче звабити, тож хай спробує, занадто сильно пручатись не буду. Ну ви зрозуміли сподіваюсь, що легкої перемоги в Акке не буде. Та якщо він дійсно мені сподобається, пручатись залицянням не стану.
Буду удавати, що демон запросив до себе в гості, а не викрав, так буде простіше і мені, і йому.
Ну а хто, вважає, що я дурна й не логічна.. Що ж взяти з вісімнадцятирічної дурепи?
- Сумувала за мною? - Поважним кроком, до кімнати зайшов Мряк.
- Авжеж, — щиро посміхнулась.
- І як ти тут, без мене? - Муркнув кіт, проходячи у глиб кімнати. Озирнувшись, пухнастий, застрибнув на підвіконня.
- Сумувала, — театрально зітхнула.
Можливо хтось з вас, пам'ятає Мряка, з історії батьків. То й хто, чує про нього вперше, поясню.Мрякіус — втілення пітьми, для мого батька, своєрідний фамільяр з власним поганим характером й світоглядом. В дитинстві, він наглядав за мною й не раз брав участь у проказах.
- По очах бачу, брешеш, — хмикнув пухнастий, продовжуючи витріщатись у вікно.
- Не починай, — немає настрою для словесних ігор. - Краще розкажи де ви були й чим займались.
- То тут, то там, — помах лапи й жодної відповіді.
- Батьки наказали мовчати?
- Мені ніхто не може наказувати! - Зверхньо мовив пухнастий.
- Ага, — хитнула головою, знаємо плавали. - Чому ти затримався? І як ти потрапив у дім. Він же під охороною.
- Акке прибрав, — стиснув маленькими плечима Мряк. - Щодо запізнення, ти ж знаєш свого тата.
- Так, — щось розмова не клеїлась.
Я так раділа, дізнавшись, що пухнастий буде поряд, думала не буде нудно, аж тут, ця пухнаста дупа, вирішила погратись у мовчазного фамільяра. Раніше, його пащеку, закрити неможливо було!
- Чим займаєтесь? - Почулось від дверей. Ще ніколи не була так рада, почути Акке.
- Маємо бесіду ні про що, — буркнула, обертаючись до демона.
Чи це заради мене, чи скоріш через присутності Мряка, але чоловік вдягнувся. Не те щоб гуляв по дому в спідньому, проте зараз могутні плечі, були прикриті чорною сорочкою. Ох, дуже вони йому личать. Знаю-знаю, я не послідовна, але чого вже. Чоловік мені подобався.
- Як щодо, прогулятись містом?
- Серйозно? - Аж підплигнула від несподіванки.
- Так, — посміхнувся Акке, показуючи на правій щоці ямочку. Не помічала її раніше.
- Мряк ти з нами? - Озирнулась на пухнастого, який все ще витріщався у вікно.
- Я будинок огляну, — муркнула пухнаста дупа.
- В кабінет і лабораторію не лізь, — буркнув демон, мені ж, знову посміхнувся й вказав рукою на вихід.
Можливо треба переодягтись? - Я ж не була зовні й не знаю, як усі там одягаються.
- Ти прекрасно виглядаєш, — щось він дуже милим став. Це трохи підозріло, але добре. Насолоджуємося компанією, сподіваюсь, цікавого чоловіка.
В деяких, може виникнути питання, точніше сумнів у моїй адекватності, але чого боятись? Батьки майже, поряд і як що-що на піддають демонові по саму маківку. Звідки дізнаються? Пф, в домі кото-няня, яка все і розповість.
Вийшовши за двері, з насолодою вдихнула свіже повітря, не те щоб в домі воно було сперте, але свобода, нехай й так, п'янить.
- Куди підемо? - Люб'язно поцікавився Акке, варто було вийти за фіртку.
Що примітно, високих заборів, наскільки могла озирнутись, не бачила. Невисокі ковані калитки й такіж маленькі заборчики. Будинки, мали два, максимум три поверхи, збудовані з опаленої цегли. Червона, черепичний дах й обмаль рослинності. Де-не-де, виднілись одинокі деревця, та було їх обмаль. Земля була рудою, місцями потрісканою, не дивно, що на ній ні чорта не росте.
- В центр, — посміхнулась й потупала поряд з шатеном, який попрямував за вибраним маршрутом.
До поки демон мовчить, повернемось до огляду місцевості. Будинки стояли один біля одного, то й логічно, земля мертва, саду не буде. Дорога, по якій шли, викладена брущаткою з красного каменю, величенька така, дві повозки розминуться.
- Чому у вас така земля? - Не витримала довгого мовчання.
- Я некромант, — посміхнувся чоловік косячи карими очима. - А не геолог.
- Ти зануда, — буркнула беззлобно.
Ось коли він такий — спокійний, усміхнений й не сипле командами, він мені подобається, хто б, що не думав. Можливо нам вдасться подружитись за цей час і я зможу переконати його в тому, що вигадка з весілля дурня. Так-так, він мені імпонує, але виходити заміж, то в же перебір.
- Й таке можливо, — хмикнув демонюка, звертаючи вліво.
Пройшовши вузеньким провулком, опинились на величезній площі. Вивіски магазинів, кафешок, магічних крамничок, невеличкі пересувні магазинчики з усілякими дрібничками. Все як і у нас, лише одна відмінність, майже усі чоловіки були напівоголенні, деякі навіть частково трансформувались. Ніхто з оточуючих не сахався й не тикав пальцями, тому робимо висновок, для них це норма. Жінки вбрані більше, ну чи ні. Вам віршувати. Сукні, якими красувались тутешні дівчата й жінки, в моєму світі назвали б вільгрністю й роспустою. Яскрава матерія, ледь прикривала сідниці, глибокі декольте, не залишали фантазії жодних можливостей. Й на це, також, ніхто не звертав уваги!
Моя сукня, зі скромним вирізом й спідницею до щиколоток, приверне більше уваги, ніж оце все.
- Тут усі так ходять? - Застигши на місці, розглядала строкатих людей, ой, точніше демонів.
- Далії також не подобається, — вишкірився Акке, чим заробив тичок поміж ребер. - Ей, ти чого?
- Ви весь час витріщаєтесь на жіночі принади? - Рикнула, оглядаючи все це, округлими очима.
- Ревнуєш? - Скинув брову, гидкий демон.
- Я? - Із-за обурення, голос став трохи пискливим. - Просто мені не приємно, дивитись як ваші жінки виставляють себе на показ.
- Ми демони, — стенув плечима чоловік. - І не підкорюємося людським нормам моралі. Та реагуємо інакше.
- Це я помітила, — буркнула, дивлячись, як поряд пройшла демониця у червоній сукні. Змірявши поглядом чоловіка з ніг до голови, підморгнула йому. Мене, пані, вирішила не помітити. - Якого дідька? У вас тут взагалі немає правил?
- Не потрібно ревнувати, — посміхаючись на всі тридцять два, скоро їх стане менше, зуба, демон взяв мене за руку. - Я тільки твій.
- Та не ревную я! - Тупнула від безсилля.
Як пояснити йому, що мене бентежить уся ця ситуація? Не звикла до такого відкритого прояву своїх бажань! Так, у маминому у світі, звичаї не такі як у нашому, вони більш відкриті, прогресивні й вільні. Але дівчат так себе не поводили! Чорт, у голові сумбур й не знаю, як все це пояснити. У бабусиному світі, вбрання ще відвертіше за це, хоча куди вже, але там існували норми моралі, свої порядки й дівчата ніколи не поводилися так зухвало. Побачене тут, вибило з рівноваги.
Зараз усе це просто бісить. Бісить он та, брюнетка, за кілька кроків від нас, яка своїм поглядом пожирає поряд стоячого чоловіка. На секундочку, майже мого чоловіка! І пофіг, що не маю бажання йти з ним під вінець!
До поки, я варилась у своєму обуренні, біля нас пройшло ще дві дівиці, зазивно посміхаючись, й ще більше вип’ячуючи свої принади. Безсоромні! А знаєте, що ще бісить? Ця скотина, Акке, хто не зрозумів, посміхнувся дівчатам, й провів поглядом! Якого хріна? Тут наречена поряд, а воно витріщається!Ну добре.
Бачачи мою реакція, ця падлюка, пирснула від сміху. Ах так? Добре-добре.
- Я хочу у той магазин, - тицьнувши у перший же магазинчик готового одягу, потупцяла у заданому напрямку.
- Почекай, - підібрався демон.
Ага, почекай! Дивись йди, на своїх курок рогатих! Не зменшуючи кроку, мчала до яскравої вивіски, прямо як бик, побачивши червону ганчірку.
- Мелісса, — наздогнав таки, упир окастий. - Яка умертвіння тебе вкусило?
- Мені просто захотілося нове вбрання, — не повертаючи голови й не збиваючись з кроку, буркнула.
- І гроші ти маєш? - Із хитрункою поцікавився екземпляр для дослідів.
- Ти мені їх даси, — підійшовши до дверей, зупинилась і озирнулась. - Наречений ти мені чи хто?
- Наречений, — розплився в посмішці Акке. Потім ввічливо вклонившись, відчинив переді мною двері. У запрошуючому жесті, махнув рукою в середину. Ну і звичайно ж, увійшов за мною.
- Доброго дня, — випливла з-за прилавка, чергова демониця. - Чим можу допомогти?
- Мені потрібна сукня, — у пориві злості, забула про ввічливість. - Що ви можете запропонувати?
- У нас великий вибір готових нарядів, — не повівши бровою, не перший день працює з хамками, вказала рукою на манекени. - Чи є особливі побажання?
О, вони в мене були. Але при Акке, озвучувати не хотілося. Ех, і що робити? Ні, ви не подумайте, що в нападі ревнощів, їх взагалі немає, зважилася оголитися по максимуму. У бабусі я одягалася як їхня молодь, не так, щоб зовсім відверто, але й монахинею на їхньому тлі не виглядала.
- Мені потрібно кілька повсякденних суконь. - Хм, що ще? Весь гардероб міняти не буду, нема чого шокувати Темну Імперію. - Пара бальних нарядів. - Хто зна, можливо тутешній Імператор запросить на бал.
- Не забудь про весільну сукню, — муркнув Акке, насолоджуючись ситуацією. Почувши про весільну сукню, демониця відкрила рота та так і застигла. У карих очах читалося здивування, цікавість і здається заздрість.
- Весільна сукня з магазину готового одягу? – підняла брову. - Не потягнеш кравця? Мають рацію мої батьки, не пара ти мені.
Побачивши червоні сполохи в карих очах, посміхнулася і знову повернулася до контуженої демониці.
- Нумо міряти все, що є, — не так я хотіла провести свій день, але шкідливий характер, нікуди не сховати.
Не знаю, скільки пройшло часу, як для мене, то вічність, сподіваюсь Акке, також заморився. Переміряла все, що було готове, авжеж показуючи усе демонові. Ух, повеселилась. Найвідвертіші сукні, які я б і сама не придбала, шатен відсіював, шалено блискаючи очима. Що рогатий, не хочеш, щоб мене у цьому вбрані хтось бачив? Аж сам, витріщався на інших.
- Милий, - муркотнула, блискаючи очима, - скільки суконь ти можеш собі дозволити?
- Мел, - рикнув втомлений рогатий. - Припиняй цей балаган. Я втомився і хочу їсти.
- Я також, - зізналась, відчуваючи, що шлунок, скоро прилипне до хребта. Що поробиш, молодий, зростаючий організм.
- Тоді закінчуй, - вставши з диванчика, до якого вже прилип дупою, шатен підійшов. Діставши з кишені, мішечок з монетами, протягнув мені. - Через дорогу, чудова кафешка, чекаю тебе там.
Зайшовши до кафе, моментально відчула незадоволений погляд демона, який свердлив із правого кута. Хмикнувши, продефілювала до потрібного столика.
- Що на тобі? - заревів Акке, оглядаючи з ніг до голови.
- Сукня, — знизавши плечима, сіла за столик.
- Ми вирушаємо додому, — схопившись зі стільця, чоловік блиснув червоними очима.
- Я їсти хочу, — нагадала, не поспішаючи вставати. Я ж лише сіла.
- Вдома поїмо, — рикнув.
– Ми ще місто не подивилися.
- У цьому, ти місто дивитися не будеш!
- А що не так? - Піднявши брову, оглянула себе. Криваво-червоне плаття на тоненьких бретельках, що відкриває плечі, довжиною, трохи вище за коліна. Зі спідницею, що розвивається й в міру пристойним декольте.
- На тебе всі витріщаються!
А от не сказала б! Поки йшла до кафе, зловила на собі пару зацікавлених поглядів, але без вогника. Декілька демониць, окинули прискіпливим поглядом і не знайшовши, чогось такого, гордовито відвернулися.
- Окрім тебе ніхто не дивиться.
- Тоді волію робити це вдома, — упертий якийсь, не дарма рогатий.
Зітхнувши, мабуть, трохи перегнула зі знущанням над демоном. Ех, а хотілося б місто подивитися.
- Я можу переодягнутися, — примирливо посміхнулася.
– Додому!
- Не бери все близько до серця.
- Мелісса, якщо ти зараз же не піднімеш зад і не підеш додому, — погрозливо почав демон, — я знову замкну тебе в будинку.
А ось це загроза. Адже я тільки свободу отримала!
Пам'ятаєте, казала, що демон мені починає подобатись? Так ось, забудьте! Тиран та деспот не може викликати симпатію.
Тяжко зітхнувши, встала та потупцяла на вихід, не обережно повернувшись спиною, до розлюченого чоловіка. А там невеликий виріз на спині, що відкриває лопатки. Почувши, зле шипіння додала ходу.
- Я спалю цю сукню, — просичав за спиною.
- Сподіваюся не зі мною разом.
- Варто подумати, — рикнув наздоганяючи. Порівнявшись, уклав свою гарячу лапищу на поперек і повів на вихід.
Варто було вийти на вулицю, як Акке активував портал. Думала, пройдемося пішки. Але ..
- Акке стій! - скрикнула, дивлячись на протилежний бік. А там жах! Літній демон, на вигляд років сто, горів на місці. І ніхто, взагалі НІХТО, не поспішав загасити бідолаху.
– Що? - гаркнув шатен.
- Йому потрібна допомога, — некультурно тицьнувши пальцем в чоловіка у полум'ї, поспішила на виручку, але була зупинена залізною хваткою. Схопивши за руку, чоловік смикнув на себе, притиснувши до свого тіла, для надійності ще й хвостом обвив ноги. - Ти що твориш? - скрикнула, намагаючись вирватися. – Він горить.
– Йому вже не допомогти!
- І що, як і всі, будемо стояти та дивитись?
- Ти дуже мало знаєш про нас.
- Так, я думала вас є хоч крапля співчуття, — брязнула не припиняючи спроб вирватися.
- Є, — кивнув чоловік, — тому, якщо ми зараз втрутимось, він горітиме не один день.
- Нічого не розумію, — припинивши вириватися зі сталевої хватки, озирнулась на Акке.
- Саме так демони вмирають, — зітхнув, власне, демон.
- Згоряють на вулиці?
- Дехто воліє робити це в колі сім'ї.
О Богине, що за дивні істоти? Відвівши погляд від бідолашного, не можу спокійно стояти й дивитися, уткнулася носом у сорочку чоловіка.
- Чому він не кричить? - прошепотіла, чудово розуміючи, якби він видав хоч звук, наплювала б на все і кинулася на допомогу. - Йому не боляче?
- Я не знаю, — зітхнув Акке. Обійнявши міцніше, знову створив портал і зробив крок до нього, разом зі мною.
Ось це погуляли…
- Вже нагулялися? - муркнув Мряк, варто було вийти з порталу. Шкода, демон переніс нас до вітальні, а не до моєї кімнати, дуже хотілося побути на самоті. - Гей, Мел, ти чого така прибита? – відмахнувшись від кота, пішла на вихід. Хочу до своєї кімнати. - Ти що з нею зробив, демонюка? - Почула перш ніж зачинити за собою двері. Нехай декан сам пояснює, що сталося.
Піднявшись нагору, залетіла до кімнати. Хаотично покрутившись на місці, пішла у купіль. Потрібно терміново вмиватися, остудити голову. А вона диміла, адже те, що сталося на площі, все ще стояло перед очима. Бідний демон, що горів живцем і не видавав ні звуку. Адже горіти це боляче, дуже боляче!
Відкривши крани на повну потужність, переступила через борт купелі. Ось прям як була, в сукні, яку не оцінив Акке. Так, вона буде зіпсована, але я й не планувала одягати її ще раз. Опершись головою, прикрила очі та відпустила думки. Хотілося ні про що не думати, але в голові билося одне дуже хвилююче питання. На який їм некроманти, якщо після смерті демони перетворюються на попіл? Їх із могили не підняти, та й чи є вони?
Схопившись, хотіла вже бігти до демона і вибивати з нього відповіді, але вчасно зупинилася. Мокра сукня, вода встигла набратися, обліплювала як друга шкіра й виглядало все це ще непристойніше, ніж відверте вбрання демонів.
- Безодня, — буркнула, закручуючи крани.
Відкинувши червону ганчірку, що заважала, назад у воду, кинулася в гардеробну. Швидко змінити мокру білизну, натягнути щось сухе і на пошуки відповідей.
- Ось це вигляд, — хмикнув рогатий за спиною.
Я перебувала у гардеробні. Так само стояла в мокрій білизні, риючись на полицях, у пошуках, ну самі розумієте, сухої білизни.
Здригнувшись, випросталась й розвернулася до нахабного дурня. Пахнувши, очима, навіть не зробила спроби прикритися. Це було складно, але я не дам нового приводу для глузування.
- Стукати не вчили? - рикнула, свердлячи поглядом Акке. Чоловік вільно стояв, спершись на одвірок і роздивлявся.
- Це загальна гардеробна, — посміхнувся.
- Гарним манерам не навчений? - Натяк такий, жирнючий!
- Ми практично подружжя, — ні краплі не зніяковів шатен.
- Скотина, — рикнула, нарешті не витримавши палаючого погляду. Схопивши першу-ліпшу сукню, прикрилася.
- Рогата, — розреготався шатен, все-таки відвертаючись.
- Дуже дотепно, — буркнула, швидко натягуючи сукню. Ех, хотілося б змінити мокру білизну, але в присутності Акке, самі розумієте, переодягати не буду.
Упоравшись, абияк обсмикнула поділ і рипнула зубами. Не надто приємні відчуття. Але гаразд, потерпимо. Адже сама хотіла якнайшвидше знайти демона.
- У мене тут питання. - подала голос, свердлячі чоловічу спину.
- Задавай.
- Якщо ви самозаймаєтесь, наприкінці свого життя, то як так вийшло, що серед вас є некроманти? Навіщо вони демонам?
- О, ми дуже корисні, — хмикнув Акке. - Я вже можу повернутись?
- Можеш, — зітхнула. Відповідь, мене зовсім не задовольнила. - А якщо детальніше?
- Ти, здається їсти хотіла.
- Не можеш вигадати відповідь? – спохмурніла.
- Та ні, — знизав плечима, — просто я хотів тобі показати, але це може відбити апетит.
- Заінтригував, — зізналася.
- Тоді пішли поїмо, а потім я все покажу та розповім.
А може, коли хоче. Це я про адекватність. Чи пригадав, що він декан некромантів?