Частина 16

- Я думала ми прогуляємося містом, — розчаровано промовила, виходячи з порталу.
- Іншим разом, — на обличчі Акке, вивіска, фіг він в наступний раз візьме, цього разу також не хотів, але шантаж, діло веселе.
Мене знаєте, що збентежило, він виходить два дні ходив в одних штанях? А як же спіднє? Але запитати не наважилась, ще перетворився б й голову мені відкусив.
Стенувши плечима, тільки-но відкрила рота, щоб поцікавитись, а де ж усі, як почула мамин голос.
- Де той, ваш бісів демон? - І стільки зневаги у цьому "демон", ух мамуся розлючена.
Чоловік також почув, зглитнув слину і міцно схопивши мене за руку, рушив у напрямку голосів. Я мовчечки, попленталась слідом. Не буду знущатись над бідолашним, йому зараз й так дістанеться. Хм, здається, мені трохи й шкода його. Хоча сам винен.
Ідучи світлим коридором, прикрашеним чиїмись портретами, відчувала, радість, скоро побачу рідних, два тижні розлуки, виявились великим строком.
Зупинившись біля гостинної, демон уважно подивився в моє збуджене обличчя:
- Ти обіцяла залишитись зі мною.
- Та пам'ятаю, — закотила очі. - Ходім швидше.
- Не терпиться побачити як твої батьки розіпнуть мене? - Трохи кривувата посмішка, розтягла красиві губи.
- Мама більш вигадлива, — підморгнувши, потягла чоловіка вперед.
Увійшовши до вітальні, одним оком примітила, що й тут, інтер'єр більш яскравий та теплий. Не те що в нашому палаці. Ну тобто дідовому. Ах, ще одне, це був не палац, простий, можливо трохи більший за інших, будинок. Демону не люблять великі нагромадження чи просто лінуються будувати?
Посеред кімнати, стояв тато, як завжди підтягнутий, красивий, але похмурий. Мама також виглядала злою, те й робила, що свердлила сидячого на дивані Варді, гнівним поглядом. Фурія з зовнішністю янгола (можливо перебільшую, але матуся дуже гарна, навіть коли злиться). Здається мені, вони давно чекають, а матінка не любить очікувати.
- Всім привіт, — час привертати увагу до себе.
- Мелісса! - Схопившись с крісла, де очікувала приходу Акке, мама підбігла до мене й міцно обійняла. - Я так хвилювалась!
- І я сумувала, — мені також хотілось, у відповідь обійняти жінку, але шатен, не мав наміру випускати мою руку. Я навіть декілька разів смикнула її на себе, але тримав міцно. Параноїк.
До нас підійшов тато, тепло посміхнувся мені. Погладив по волоссю, а потім змінився в обличчі. Тепер переді мною не люблячий батько, а темний маг, керуючий пітьмою.
- Ми забираємо нашу доньку, — дивлячись прямо на демона, татко напустив пітьми в очі. Непідготовлена людина, може й свідомість втратити від страху. Але Акке тримався, ще й негативно хитнув головою. Чи то він безстрашний, чи дурний. В такому стані, татові навіть дід намагається не суперечити.
- Ні.
- Акке, не змушуй мене, — протягнув Стікур, язик зараз не повернеться назвати цього чоловіка лагідним — татко.
- Мелісса, — не відводячи погляду від мага, покликав шатен. Типу, я зараз повинна сказати, що залишаюсь? Оце підстава!
- Мамо, тато, — почала невпевнено, трохи відсторонюючись від жінки, — зі мною все добре. Декан мене не ображав.
- Я б йому роги повідкручувала, — почались погрози від матінки.
- Не поспішай, — ох тяжко сказати хвилюючимся про тебе батькам, що ти вирішила зостатись з викрадачем. Звільнившись з обіймів, зробила кілька невпевнених кроків до чоловіка. Він побачивши це, лагідно посміхнувся й притягнувши до себе, обійняв за плечі. - Я на деякий час, залишусь тут.
- Якого хріна? - Брови мами злетіли догори, а батьків чорний погляд, вперся в моє обличчя. Я хоч і його донька, але трохи струхнула.
- Вибачте, — втягнувши шию в плечі, винувато опустила очі додолу. Не знаю, що ще їм сказати.
- Ви побачили власними очима, що з вашою донькою все гаразд, почули від неї, що вона залишається, — взяв слово Варді, — тому вам немає сенсу залишатись тут.
Допекла його матуся, раз плюнувши на дипломатію, демон виставляє їх зі свого будинку. Ох, дарма він так. Мама випросталась, її очі загорілись жагою вбивства і я навіть знаю, хто перша жертва. Але вибуху не сталось.
- Варді, — пролунав дзвінкий жіночий голос. - Це не ввічливо.
Кинувши погляд на говорившу, не змогла відвести очей. Тендітна білявка, з найгарнішими рисами обличчя, які я коли-небудь бачила. Дівчина, язик не повернеться назвати її жінкою, одягнута в голубу сукню, сиділа біля чоловіка й свердлила його, докірливим поглядом. Як це я раніше її не побачила?
Скрививши морду, демон пирхнув, але нічого не сказав.
- Сядьмо і спокійно все обговорімо, — запропонувала дівчина. Я тільки за, але ні батьки, ні демон не зрушили з місця. - Акке, — через хвилину мовчання, звернулась Далія до мого демона, тьху, просто до демона. - Її ніхто силоміць не забере.
- Я не був би таким впевненим, — буркнув чоловік, все ж таки відтаючи.
Все ще обіймаючи за плечі, Акке рушив до диванів, мене тримали міцно, тому й мені довелось. Хоча стояти під осудливим поглядом матері, не хотілось, тому сама б втекла.
Сівши, на м'який двомісний диван, кольору кави, склала руки на колінах й приготувалась до докорів. Я розумію, батьки хвилювались та і якби не дала, те бісове слово, давно вже гайнула додому.
- Чому ти не скористалась порталом? - Перше запитання від тата. Вони також, прослідували за нами й сіли на диван навпроти.
- Я не вдягла кулон, — відчуваю себе повною дурепою, хоча не мала б. Академія захищена з усіх сторін й боятись там, не було чого.
- Зрозуміло, — і стільки розчарування в тому слові, захотілось закопатись десь біля умертвія.
Тепла рука, знову накрила мої плечі, долоня ніжно пройшлась по спині. Відчувалось тепло і підтримка від демона, йому не подобалось, що мене сварять, але й втручатись поки не мав наміру.
- Чому ти вирішила зостатись тут? - Пильно вдивляючись в моє обличчя, запитала мама. - Він тебе чимось обпоїв? Погрожував?
- Ні, — хитнула головою, все ще нерішуче ховаючи погляд.
- Тоді чому? - А це вже батько.
- Я дала слово, — стенула плечима, — а ти вчив, що його потрібно дотримуватись.
- Мелісса, — знову матуся, — він тебе викрав! Жодна домовленість з викрадачем неможлива!
- Я не можу повернутись з вами, не зараз.
- А коли? - Я бачила, жінка закипає, але намагається не зірватись на мене.
- Через тиждень.
- Чому саме через тиждень?
- Ну.. - щось зовсім не хочеться розповідати про ритуал.
- Через тиждень, — посміхнувся Варді. Було помітно, що він з радістю повідомить цю новину, адже щастя моїм батькам вона не принесе. - Вони пройдуть шлюбний ритуал, після нього, ваша донька планує повернутись додому.
- Що?! - Синхронно викотили очі батьки.
- Що чули, — стенув плечима Варді, задоволено посміхаючись. Розважається нашим коштом, скотина!
Першою себе опанувала мама, зробивши декілька вдихів, щоб заспокоїтись, взяла батька за руку.
- Нам потрібно поговорити с донькою, на одинці.
- Ні, — ось і Акке відмер. - Ваш чоловік портальний маг, розмови на одинці виключені.
- Ті взагалі хто такий? - Рикнула мама, — Ким себе тут уявив?
- Мелісса, моя пара, — і собі почав заводитись демон.
- Це ще довести треба!
- Акке, — торкнувшись руки чоловіка, яка лежачи на його коліні стислась в кулак. - Я хочу поговорити з батьками.
- Через тиждень, — стояв на свому.
- Якщо я зараз же не поговорю с батьками, — щось вже не хочеться того слова дотримуватись, — цей тиждень перетвориться для тебе в пекло.
Повернувши до мене свою морду, чоловік уважно вдивився в моє обличчя, не знаю, що саме він там прочитав, але тяжко зітхнувши, відпустив мої плечі.
- Я створю купол тиші, у тому кутку кімнати, — вказавши рукою, у потрібному напрямку, демон не затягуючи, створив мерехтливу кулю, — вас ніхто не почує. Але розмова лише між тобою і матір'ю. Стікур залишиться тут. Нам теж є що обговорити.
Не хотілось знову скандалити та щось доводити, на потіху Варді, тому хитнувши головою, встала й невпевнено посміхнувшись мамі, потупцяла до кулі. Матуся, тяжко зітхнувши, рушила за мною.
Варто було опинитись в абсолютній тиші, як знову опинилась в рідних обіймах. Відчувши знайомий з дитинства запах рідної людини, не втримала сліз радості. Як же я, сумувала.
- Дитинко, — протягла руда, — що цей гівнюк с тобою зробив? Якщо він тобі погрожував...
- Ні мамо, він нічого не робив, — не хотілось вислуховувати все по-другому колу.
- Тоді чому ти так прагнеш залишитись тут?
- Я сама не знаю, — приречено бовкнула, піднімаючи вологі очі. - Мені стільки потрібно тобі розказати, але зараз немає часу. Тому стисло. Акке нормальний, тільки вбив собі у голову, що я та сама, його істина і я ніяк не можу довести протилежне.
- Тому ти погодилась на той ритуал?
- Не зовсім, — бачачи нерозуміння на рідному обличчі, скривилась. - Погодилась я в запалі, — узрівши ураган в маминому погляді, поспішила додати. - Я не прогадала. Під час цього, о богине, ніколи не думала, що мене біситиме слово ритуал, Акке зрозуміє що я не та, й ми тихо розірвемо шлюб.
- Ти так впевнена в цьому?
- Так. - Завагалась, дивлячись на жінку. - Ти щось чула про нього?
- Ні, — хитнула рудою головою, — демони дуже скупо надають інформацію про свій світ, але я дізнаюсь. - в очах блимнули спалахи. Тепер не сумніваюсь, мама дізнається все.
Розмова зійшла нанівець, ми так і стояли обійнявшись й кожна думала про своє. Я вагалась, хотілось задати ще кілька питань, але у світі усього цього, дещо соромилась.
- Мам, — протягла, — він мене цілував.
- Тобі сподобалось? - Напружено запитала жінка.
- Так, — ледве чутно відповіла. - І це мене бентежить. Коли він мене торкається, з голови вилітають усі думки, але варто йому піти, я знову стаю собою й хочу додому.
- Ох люба, — зітхнула жінка, пригортаючи голову ближче. - Я не готова віддати йому тебе.
- Ні, — вирвалась з обіймів, — я не залишусь. Повернусь до вас, в академію.
- Як скажеш, — протягла жінка, але по очах бачила, вона мені не вірить.
- Мам, я серйозно, — нифига я не закохана в рогатого!
- Втечім, — запропонувала матуся. - Я сховаю тебе й Акке життя не вистачить, щоб знайти тебе.
- Не хочу все життя оглядатись, — розчаровано буркнула, вчили, що свого слова треба дотримуватись, а як дійшло до справи. - Я повернусь додому через тиждень.
- Буду на це сподіватись.
- А де ви були? - Перевела розмову, не все ж про мене говорити.
- Іншим разом розкажу, — відмахнулись як від комара. Все я завжди.
Певно на цьому, розмова закінчилась. Хитнувши головою, потупцяла назад до демона, який весь цей час пильнував за нами. Спиною відчувала його погляд. Ух, Фома невіруюча. Сказала, не втечу з батьками, тож треба вірити.
- Пообідаєте? - Запропонував Вігге, з виразу його обличчя зрозуміло, Далія примусила демона. Йому ж, певно, хотілось, щоб ми всі прибрались звідси.
- Ні, — вставши з дивану, й схопивши мою руку, Акке, переможно подивився на маму. - В нас ще багато справ.
- Не заривайся Акке, — дивлячись прямо в його очі, мовив батько. - Сподіваюсь ти пам'ятаєш нашу угоду.
- Пам'ятаю, — кисло буркнув демон. - Де він?
- Хто він? - Нічого не розуміючи, переводила погляд з одного чоловіка на іншого.
- Акке був таким люб'язним, що запросив Мряка, пожити у вас, — глузливо додав тато.
Ага, взяла і повірила, що Акке добровільно запросив фамільяра батька, пожити у своєму домі. Ну то таке. Я буду дуже рада побачити пухнастого, та й нудно в закритому домі не буде.
- Про що ви балакали з батьком? - Запитала, варто було закритись порталу за нашими спинами.
- Пообідаємо? - Ігноруючи моє запитання, запропонував демон.
Тяжко зітхнувши, вкотре за сьогодні, мовчки хитнула головою. Може він голодний, тому такий напружений? Поїсть і все розкаже. О богине, яка я все ще наївна.
Прослідувавши за чоловіком, до їдальні, в повній тиші, дочекались поки Ральф накриє стіл. Так само мовчки, взяли прилади й почали їсти. Та на довго мене не вистачило. Відклавши виделку, подивилась на чоловіка.
- Тобі не здається, що все зайшло дуже далеко? - Після відвідування імператора, й зустрічі с батьками, второпала, що все виглядає дуже по-дитячому. - Навіщо тобі це весілля? Ніякий ритуал не змусить мене залишитись, лише згаєш час.
- Ти так у цьому впевнена? - Підняв очі від тарілки Акке.
- Авжеж! - Що за дурні питання? - Не можна покохати після якогось там древнього заклинання.
- У твоїх батьків вийшло, — що в його голові?
- У моїх батьків все було інакше й у нас так не буде.
- Я тобі подобаюсь. - Стверджувально буркнув Акке.
- С чого ти це взяв? - Твердолобий який!
- Ти мене не відштовхнула, — посміхнувся демон, мені ж захотілось завити. - Кілька поцілунків й обіймів, не є ознакою кохання, — зітхнула. - Я до недавно, боялась тебе як вогню! Намагалась ні де не зіткнутись, щоб не наразитись на чергове покарання!
- Визнаю, в академії я поводитися не найкращим чином, але ж тут ти можеш дізнатись мене з іншої сторони.
- З якої? Зі сторони викрадача? Чи зі сторони демона, що зачинив мене у своєму домі й не дає жити повноцінним життям? Серйозно? Думаєш це робиться саме так?
- Я не спеціаліст з завойовування дівчат, — буркнув Акке й дивлячись на його обличчя, хотілось розсміятись.
- Це точно.
- Нова угода? - Запропонував чоловік.
- Яка? - Підвівши очі до гори, зітхнула. Я чесно, намагалась до нього достукатись.
- Якщо до церемонії, я не завоюю твою прихильність, — очі демона палали, — я відпущу тебе.
- Серйозно? - Це мені подобається більше.
- Так.
- Й до міста пускати будеш?
- Якщо ти пообіцяєш не втекти зі своїми батьками, — було видно, ця обіцянка дається важко. - Й сама не намагатимешся втекти. - О, згадав мої слова. Та й добре, недільку в іншому світі, можна й потерпіти. Типу відпустка, чи екскурсія.
- Обіцяю, — засяяла як монета.