Частина 15

Лежачи в ліжку, ніяк не могла заснути. Та й хто, зумів би, на моєму місці, після такої дивної розмови. Що ж, розкладемо все по полицях, чого марно час гаяти.
Колись давно, демонів прокляли, забрали кохання, яке як виявилось, для них важливе. Але не для всіх, як я розумію. Хтось забувшись поринув у гуляння, а хтось, на кшталт Акке, мріяв про чисте та світле. Ніколи б не подумала, що він романтик.
Не розумію іншого, чому знаючи про прокляття, демони не намагались щось зробити? Чому одразу опустили свої копита й поринули в розпусту. Можливо не так вже й потрібне їм те кохання. Тоді чому Акке так гарячково наполягає? Закохався с першого погляду? Не вірю. Чому запитаєте? Ну не схожий він, на палкого закоханого. Питання де я, дівчина вісімнадцяти років бачила таких? Мій тато, який безмежно кохає матір. Розумію, скажете один на мільйон. Але в мене ще один приклад — Фаль. Свою Рісу, він кохав до нестями й зараз продовжує це робити. Чому так вирішила? Не знаю, просто впевнена, відчуття в мене таке. Можливо звучить безглуздо, але я вірю що ось так виглядають щирі почуття. А не скажено палахкотливі очі, постійні придирки та гнівні погляди. 
Ну добре, поведінку Акке можна виправдати — ревнощі, але ж, чому не підійти, не поговорити нормально, не спробувати сподобатись? Потрібно пред'явити права, схопити й запхати в портал. Типу, на місці розберемось. А ні. Я хоч і некромант, вони, точніше ми, дивний народ, зі своїм ставленням до смерті та життя, але в першу чергу я — дівчина. Молода, недосвідчена, можливо навіть, романтична. Зі мною так не можна! Ух, щось знову завелась, та й думки не в ту сторону пішли.
Отож, демони ні чорта не робили, жили як хотіли, аж тут, з'явилась Далія. Здається мені, тут діло не в тому, що вони моментально повірили в існування своїх пар, скоріш за все, їх змусили. Імператор. Знайшов свою кохану, яка побачивши як вони живуть, обурилась. Ось Варді й підлаштовується.
Ні, я не кажу, що всі поготів демони пияки, та бабії, є ще такі як Акке. Але здається мені, їх дуже мало.
Так і що ж я надумала? Нічого розумного. А ще потрібно подумати про ритуал, який проводити немає бажання. Дивно усі тут реагують, це нервує, та лякає.
Та й виявилось, що самі демони мало, що про нього знають. Раптом він дійсно пов'яже нас. Я не зможу, точніше не захочу, повертатись до рідних. Не те щоб, мріяла провести все життя біля маминої спідниці, просто не хотілось, щоб моє життя вирішував незрозумілий ритуал. Не хотілось би все життя думати, мої це почуття, чи нав'язані.
Ох, бідна моя голова, лусне ж.
Нічого путнього так і не надумавши, тяжко зітхнула та прикрила повіки. Хто зна, можливо ранком осяє.
Ранок, жодної ідеї не приніс, шкода. Тому буду діяти по ситуації. Якщо буде зовсім лячно, просто скажу ні біля вівтаря. Не приб'є ж мене Акке.
На такій веселій ноті, схопилась з ліжка і потупала до вбиральні. Немає витримки, щоб лежати пів дня. Розумію, що у будинку не так багато розваг, але перетворюватись в амебу, бажання не було. Тому, швиденько приводимо себе до ладу і донизу. Будемо наводити кіпіш.
Посміхаючись своїм думкам, зайшла в їдальню із подивом, натрапила на демона. Не те щоб зіштовхнулась, просто побачила того за столом.
- Доброго ранку, — ввічливість наше все.
- Доброго, — широко посміхнувшись, чоловік здійнявся зі свого місця і попрямував до стільця, що стояв на проти. Має намір показати манери, ну добре. Не хотілось би з самого ранку лаятись. - Приємно бачити, що ти в доброму гуморі.
- Не вмію довго рефлексити, — зізналась, сідаючи на запропонований стілець. На мить схилившись до мене, шатен, поцілував у скроню, а топім наче це все буденно, повернувся на своє місце.
До поки, вирішувала як відреагувати, скелетон, накрів мені сніданок — пара варених яєць, тости, шматочок масла і джем. Запити це все, запропонували горнятком чаю.
Вирішивши залишити все як є, та й момент впустила, мовчки прийнялась за сніданок.
- Чим займешся сьогодні? - Серйозно? Я ж не хотіла починати день з лайки. Побачивши мої округлі очі, демон зрозумів, що саме бовкнув. - Можу провести екскурсію домом. - Типу, виправив положення.
- Дякую, щось немає бажання, — буркнула, намащуючи тост маслом.
- Мелісса, — зітхнув демон, — мені також не подобається тримати тебе в будинку, але так потрібно.
- А якщо пообіцяю не тікати? - Хотілось оглянути місто.
- Я можу тобі довіряти? - Вагався чоловік.
- Ні, — чесно зізналась, — але в мене є розум і прекрасно розумію, що звідси мені не втекти.
- Тоді не сьогодні, — хитнув головою, — маю деякі справи, тому не зможу супроводити.
- Добре, — протягла засмучено. Ні, я розуміла, що після відвертої відповіді, нікуди мене не відпустять, але мене вчили не обманювати. Краще сказати правду, вона завжди найцінніша.
- Завтра, прогуляємося містом, — пообіцяв Акке, підбадьорливо посміхаючись.
Помітила що тут, в себе вдома, чоловік змінився. Більше не був колючим, роздратованим, частіше посміхався і це робило його, неймовірно привабливим. Еге, Мелісса, куди. Зупинись, осмисли, що тільки но, подумала й заспокойся. Милий та красивий, але тримає проти твоєї волі.
- Я не хотів, щоб все так вийшло, — наче прочитавши думки, зітхнув чоловік.
- Але вийшло, — буркнула, відкладаючи прилади. Їсти перехотілось.
- Спробуймо не сваритись, — запропонував чоловік, невпевнено посміхаючись, — я хотів би почати все спочатку.
- Навряд чи вийде, — піднявши очі вгору, наштовхнулась на палючий погляд. - Добре, я спробую не чіплятись.
Самій не хотілось прожити ці два дні в постійних сварках.
Лагідно посміхнувшись, демон повернувся до сніданку, я також вхопила виделку. Але щось з'їсти не встигла. В їдальню увійшов Ральф.
- Лист, від імператора, — доклав він, підходячи, та протягуючи конверт господарю.
- Дякую, — насупивши брови, чоловік не втрачаючи часу, скрив конверт і діставши папірець, пробігся рядками. - Ти можеш іти.
Дочитуючи послання, шатен робився хмурним, ох не до добра той лист. Нарешті відклавши папірець, Акке потер перенісся, його очі бігали, намагаючись не зустрітися з моїми.
- То що там? - Не витримала.
- Мел, — почав декан, але був мною перебитий.
- Я знаю, як мене звати. Ближче до суті.
- Варді, прислав список гостей. Їх півсотні.
- Фінансово не потягнеш? - Не розуміла, чому такий похмурий. Не хоче, щоб усі ці демони бачили, як його наречена біля вівтаря кине?
- Не в цьому справа, — тяжко ковтнувши слину, зустрівся зі мною поглядом. - Ритуал потрібно відкласти на тиждень.
- Жартуєш? - Здається в мене сіпнулось око.
- На жаль ні, — щось смутку на рогатому обличчі нуль.
- Я на таке не погоджувалась, — з однієї сторони, затримка мене розлютила, але десь глибоко в серединні, відчула полегшення. Буде більше часу розібратись з тим клятим ритуалом.
- Розумію, але не можу піти проти прямого наказу імператора, — бачила, чоловік не хоче засмучувати. Хм, чому б тоді не зіграти на цьому?
- За тиждень, замкнута, я збожеволію і до вівтаря поведеш психічку, від якої потім, сам захочеш втекти.
- Завтра прогуляємося містом, — посміхнувся Акке.
- І побачимось з моїми батьками, — тепер вже я посміхалась.
- Мел, — почав демон, але побачивши зміни на моєму обличчі, здався. - Добре, тільки на моїх умовах.
- Боїшся, що вони мене вкрадуть? - Хмикнула.
- Так, — чесність це добре.
- Я дала тобі слово, — буркнула, хоча дуже не хотілось. Ні я намагатимусь дізнатись більше і буду чинити опір, якщо щось не сподобається. Але робитиму це сама, не з-за спідниці матері. - З батьками я не втечу.
- А сама? - Підловив чоловік.
- Сама спробую.
- Буду мати на увазі, — посміхнувшись, Акке засяяв очима. Ох, красень який, йому потрібно частіше так посміхатись.
От був би він таким с перших хвилин знайомства, той викрадати не довелось би. Але мовчимо про це, а то ще подумає, що плекаю до нього якісь почуття.
В мирі та злагоді, ми доїли сніданок, та підвелись, щоб крокувати кожен своїми справами. Я, потупцяю до бібліотеки з надією відшукати щось читабельне, Акке по своїх, дуже важливих справах.
Але чоловік не поспішав на вихід, дочекавшись біля причинених дверей, обійняв за талію, та притис до себе. Усі ж запам'ятали, що ходять тут маже голі? Так от, я знову доторкнулась до гладкої та теплої шкури. Хоче звабити? Здається, все може вийти, оскільки, ноги затремтіли, в роті пересохло, а очі. Навіть не хочу знати, що вони там кажуть, тому що подивившись в мої розширені зіниці, демон посміхнувся та склонив голову.
Цього разу поцілунок був м'яким, ніжним. Чоловічі губи, повільно спокушали, пестили, наче пізнавали мої й це було дивовижно. Поцілунок змушував відкинути всі думки й поринути в насолоду. Хто я така, щоб противитись? Прикривши повіки, піддалась до чоловіка й поклавши руки на широкі груди, із задоволенням пробіглась пальцями.
- Я тобі подобаюсь, — хрипко прошепотів на вухо Акке.
- З чого це ти взяв? - Хмикнула, притуляючись чолом, до його грудей.
- Ти не відштовхуєш мене, — в голосі чулось задоволення, але хамити ображати та обурюватись немає бажання. Хай думає що хоче, час покаже. Та і я, вже не на сто відсотків впевнена, що чоловік мені бридкий. Ні не так, бридким він ніколи не був. Перефразуємо, тепер я не впевнена, що він мені не симпатичен.
Варто було Акке вийти за двері, в голові прояснилось. Думки, про те, який же привабливий чоловік захопився мною, покинули мене. Хм, а він не може бути інкубом? Так-так, інкуб і некромант, дві несумісні паралелі, і це я зараз не про нас. Про їх сутність. Щось знову не туди думки.
Про що це я, ах так, можливо він якось причарував мене, адже не можу, ось так, відразу захопитись ним. Чи можу? Ох, як же не вистачає матінки поряд, вона б дала пораду, підтримала і якщо потрібно, вправила мізки.
Добре, відкидаємо все зайве й тупаємо на кухню. Час знайомитись з Розі. А то вже другий день тут, а ніяк не загляну, неввічливо.
Кухня зустріла запахом свіжої випічки. Я хоч і поснідала, та певно не відмовлюсь від чаю з якимось смаколиком. Ну то таке, спершу знайомство.
В приміщенні, напрочуд світлому, жодної живої душі, не живих також не видно. То де всі? Почекаю, та огляну.
Велике приміщення, дерев'яні обробні столи, кам'яна піч біля стіни. Кухонне начиння на своїх місцях, чисто, охайно та світло. Лиш якось пусто, де ж та Розі.
- Розі, — невпевнено покликала, роблячи кілька кроків вперед.
- Так-так, — почулось десь зліва. Де саме перебуває жіночка не видно, але десь тут. - Одну хвилинку.
- Добре, — вигукнула, тупцяючи на місці.
Не хотілось без хазяйки вдиратись в кухню. Наш кухар ненавидів це, інколи на маму находило й вона вирішувала приготувати щось смачненьке, самостійно. Як-не-як, закінчила курси кондитерів, та й просто любила готувати. У себе вдома, кухаря вона не мала, доводилось готувати самій. До речі, вона й мене намагалась навчити, але не вийшло. Як матуся, тоді сказала, я взяла більше від батька ніж від неї. Чому? Тому що обирала різні експерименти в лабораторії, а не нарізку овочів, чи випікання хліба.
Поки згадувала домівку, Розі вийшла з комори, це я потім зрозуміла і з привітним виразом обличчя, рушила до мене.
- Доброго дня пані, — посміхнувшись, круглолиця, низенька жіночка, оглянула з ніг до голови. - Дуже рада з вами познайомитись.
- Мелісса, — представилась, посміхаючись у відповідь.
- Розі, пані.
- Можна просто Мел, — навряд так зватиме, але оце їх пані, трохи вже вибішує.
- Вирішили скласти меню? - Типу, просто познайомитись не варіант?
- Прийшла познайомитись, — зніяковіло стенула плечима.
- Ох, вибачте пані, — поклонилась пишка.
- Та все добре, — поспішила заспокоїти, бачила як вона рознервувалась. Тут що, не заведено знайомитись. - Сподіваюсь я вам не завадила.
- Що ви пані, — струсила руками жінка, — я просто проводила переоблік в комірчині.
- Я не вчасно, — бачу, жінці ніяково в моїй присутності, тому валимо. - Зайду в інший раз.
Не даючи змоги заперечити, швидко тікаю з кухні. Ось і познайомились.
Трохи розчаровано, тупаю до бібліотеки, навряд, знайду щось корисне, але в кімнаті сидіти не варіант, на кухні також робити нема чого.
В коридорі зустріла Ральфа, який люб'язно запропонував чаю, згадавши запах на кухні, з задоволенням погодилась. Так, сніданок тільки но закінчився, але встояти перед випічкою не можу.
Зайшовши до бібліотеки, втратила останні крупиці настрою. Ось що, я планую тут відшукати? Я ж не знаю демонської мови. Але впасти в депресію, мені не дав рик, пролунавший по всьому дому.
- Мелісса! - Ой, а чого це Акке вдома і якого чорта так волає?
Стенувши плечима, потупцяла на вихід. Треба знайти скаженого та вгамувати.
- Ральф, — скелетон тут як тут. - А де Акке?
- Пан у своїй кімнаті, — як завжди не виразно мовив. І стоїть собі, світячи зеленими вогниками очей. А в руках у нього, важелезний підніс с чаєм й булочками. - Чай занести до бібліотеки?
- Так, дякую. - Піду дізнаюсь, чого те навіжене волає, та повернусь.
Швидко піднявшись сходами на другий поверх, протупала до кімнати чоловіка. Зупинившись біля дерев'яної стулки, нерішуче підняла руку, щоб постукати. Якось не доводилось, раніше до чоловічих спалень заходити. Ніяково. Та добре, я ж некромант, я людей розкопую, розрізаю та й все таке.
Стукнувши тихенько кістяшками, відчинила двері й зайшла до приміщення.
- Ти чого ревеш, наче поранений? - Найкращий захист — напад. Не просто так, він кричав моє ім'я.
- Якого біса? - Повернувшись до мене, Акке, палахкотів червоними очима. Завівся.
- Точніше можна? - Скинувши ліву брову, окинула чоловіка поглядом.
Демон, стояв біля гардеробної, майже оголений. Знаю, могла б вже й звикнути, але на ньому не було штанів. Нижня частина тіла, огорнута чорним полотенцем, з волосся капала вода, цівкою спускаючись на масивну шию, потім на плечі й так далі. Маршрут цікавий, але я дівчинка скромна, тому дивимось лише на обличчя.
- Що ти зробила з дверима?
- Чому саме я? - Здивування було щирим, але лише хвилину. Згадалось, що учора, зробила капость. А не варто було, селити в суміжні покої.
- Я не можу зняти закляття, — в голосі демона проскакувало здивування, а в очах мерехтіла крихта поваги. Я ж казала, мене тато навчав.
- Не розумію про що ти, — янгольський вираз обличчя та чесні очі.
- Я чую відлуння твоєї магії, — рикнув шатен. Здається йому не подобається, коли прикидаюсь дурепою. Хм, а ж сам, часто так і називав.
- В тебе гарний нюх, — потисла плечима.
- Я запізнююсь на зустріч з імператором, — заведений він якийсь. З їдальні йшов з зовсім іншим настроєм.
- То йди так, — хмикнула, уявляючи реакцію Варді.
- Там і твої батьки будуть, — не така вже і проблема. Мама навіть посміється.
- А чому мені не можна з тобою? - Гарна можливість шантажем, змусити Акке, взяти із собою.
-Тому, що, — буркнув шатен, зло пропалюючи поглядом. - Відчиняй двері, мені потрібно одягтись.
- Ні.
- Не змушуй йти через твою кімнату.
-Спробуй, — зухвале у відповідь. Ви тільки подивіться, вирішив шантажувати.
- Там теж рун навішала? - Здогадливий.
Широко посміхнувшись у відповідь, сперлась плечем об стіну. Поки демон вирішує свою дилему, огляну кімнату.
По центру, гарно освітленої кімнати, красувалось велике двоспальне ліжко, накрите коричневим пледом. Біля нього невеличка тумбочка з магічним світильником та графином з водою. Трішки правіше двері, підозрюю до ванної кімнати та туалету. Так-так, усі це роблять.
Навпроти ліжка, дерев'яна стулка гардероба, біля якої все ще стоїть розлючений демон, поспішаючий на зустріч з імператором.
- Мел, це вже не смішно, — хитнув головою чоловік. - Я не можу з'явитись в домі Вігге у рушнику.
- Візьми мене з собою.
- Боюсь, — чесність, як вже не однократно казала, добре, але перестраховуватись після того, як дала слово, безглуздо.
- Обіцяю повернутись с тобою сюди, — зітхнула.
До поки не пообіцяє взяти з собою, не відкрию. Та й виламати, якщо що, він не зможе. Охоронна руна, просто відкине чоловіка як найдалі. Бачачи сумнів на гарному обличчі, подумки схрестила пальці. Дуже хотілось побачитися з рідними, та й впевнити їх, що зі мною все добре й ніхто не має наміру мене образити. Ще дуже хотілось, хоч п'ять хвилин, пошепотітись з мамою на одинці. Мені потрібна порада досвідченої жінки. Здається мені, що моя реакція на Акке не справжня.
Посвердливши поглядом ще з хвилини три, чоловік приречено зітхнув.
- Добре, я згоден, — махнувши рукою на стулку, відступив від неї на кілька кроків, даючи мені змогу наблизитись.
Як саме ми збирались розповідати не стану. Лише додам, що це були найшвидші збори в моєму житті. Боячись, що демон рушить один, за дві хвилини влізла в темно-синю сукню, яка хоч трохи підходила до події. Швиденько, розчесала розтріпане волосся, мало не вирвавши половину, повернулась до спальні чоловіка. Нехай буде під моїм пильним наглядом. А то ще, дасть драпака, поки я копаюсь.