Частина 14

Вдавившись повітрям, від такого нахабства, не встигла висловитися, з за рогу з'явився спокусник Ву.
- О, студентко, і ти тут? - На обличчі настільки награне здивування, в житті не повірю, що не знав про мою присутність.
Перед очима постала кумедна картинка — Акке, мчить на всіх парах до інкуба, щоб обговорити останні, почуті плітки. Зустрівшись вони, перебиваючи один одного, намагаються розповісти, хто, що чув, щоб потім довести співрозмовнику, що він так і знав, і давно говорив про це.
- Привіт, — буркнула, не дивлячись в обличчя. Старанно вдаючи, що тут нічого не відбувалося, пригладила зім'яту навчальну сукню. - Якщо у вас справи, я, мабуть, піду.
- Я прийшов, щоб покликати тебе на вечерю, — ні краплі не бентежачись, посміхнувся Акке. Ось і причина його появи тут.
До слів куратора, не відчувала голоду, але варто було почути заповітне слово, шлунок ожив, яро нагадуючи, що ми ростемо і нам потрібно багато та смачно харчуватися. Чорт, так хотілося зачинитися в кімнаті й обміркувати подію. Поряд з демоном, голова на відріз, відмовлялася вмикатися. У всьому винна моя недосвідченість та тепличне виховання, ніхто не підготував до таких ситуацій і мені легко піддатися, що дуже паскудно.
- Я із задоволенням, складу вам компанію, — весело блискаючи очима, запросив сам себе Ву.
- Іди скажи Ральфу, щоб доставив ще один прилад, — кивнув другу шатен. - Ми зараз підійдемо.
Твою бабусю не хотілося знову залишатися наодинці з демоном, але вибору немає. Не стану ж, я хапати Ву за руки та благати не йти. Чоловіки відразу зрозуміють, що боюся залишатися у суспільстві демона. А я дійсно боялася, бо ще не подумала про те, що сталося і про свою реакцію. Про те, що мені страшенно сподобався поцілунок, і якби нас не перервали, ух, що було б далі, одній богині відомо. Трапитись могло багато чого.
Інкуб розуміючи кивнув і кинувся на пошуки скелета, ми ж знову залишилися самі.
- Мел, — почав Акке, знову роблячи крок у мій бік.
– Я хочу побувати у місті, – судомно перебила. Ні, зараз я не готова обговорювати подію. Мені треба обміркувати все наодинці й побудувати лінію оборони.
Прийшло усвідомлення, що він дорослий, досвідчений мужик, а я ідіотка з провінції, яку все життя опікували рідні. Я не маю жодного шансу вистояти проти спокуси. А після, чортового поцілунку, вона зашкалює, бо нові, досі незвідані відчуття привели в захват душу і тіло.
- Після ритуалу, — якось надто інтимно, прошепотів шатен, — я покажу тобі, все, що ти забажаєш.
- Ага, — проковтнула, уявивши, що саме він мені покаже. Струсивши головою, відігнала непотрібні думки й зібравшись, холодно подивилася в червоні очі. - Після ритуалу, я вирушу до себе додому.
- Як забажаєш, — не припиняючи посміхатися, демон нарешті відступив, звільняючи дорогу. - Пішли поїмо.
Судомно втягнувши повітря, пройшла повз чоловіка, ми були все ще надто близько один від одного, попрямувала до їдальні. У суспільстві Ву, він не стане знову цілувати мене, перетворюючи на желе. Може запропонувати його другу, пожити тут пару днів?
Нагнавши в коридорі, рогата худоба, прилаштувалася поруч, ще й свою лапу, поклала на талію, але зчепивши зуби промовчала. Ще кілька хвилин, і ми будемо не одні, він не зможе більше тиснути на мене і моє серце знову заб'ється спокійно.
Зайшовши до їдальні, де вже сидів Ву, сіла навпроти, логічно ж, що демон сяде поряд з другом. Він до нього прийшов, але. Акке, лише хмикнув на мій демарш й переставивши прилади, вмостився біля мене, ще й присунувся ближче. І як тут їсти, га?
- Ти порушуєш мої межі, — буркнула, косячись на задоволеного мужика. Чого це він, скаляться? Хворий?
Потиснувши печами, на кшталт, не розумію про що ти, шатен перевів свій погляд на Ву, який з цікавістю спостерігав за нами. Повз його погляд не пройшов рум'янець, що все ще красувався на моїх щоках, пом'ята сукня і звичайно ж веселість Стеймунна. Придушила б, якби була хоч трохи сильніше.
Не помічаючи моєї напруги, Акке поклав праву руку, на спинку мого стільця та звернувся до друга:
- Навіщо прийшов?
– Був у імператора, – опа, а задоволена посмішка злізла з морди рогатого. - Він невдоволений тобою.
- Не вперше, — буркнув демон, прибираючи руку і сідаючи нормально.
- Так, але ж ти знаєш у якому становищі Імператриця, — зітхнув інкуб.
- Я у своєму праві, — ой, здається мова про мене.
- Він згоден, але її батьки беруть в облогу його будинок. - О так, мама з татом, з-під землі дістануть, — імператриця нервує, він теж. Сам розумієш.
- Ми проведемо шлюбний ритуал, — сказав Акке, змусивши друга замовкнути та здивовано подивитися на мене.
- І ти згодна? - На гарному обличчі читався подив із домішком захоплення.
- Вже не дуже, — невпевнено простягла, не подобається мені така реакція.
- Ти дала згоду, — не дав дати задню мій демон, тьху ти, просто демон.
- І коли? - Очі інкуба світилися азартом.
- Через два дні.
- Сподіваюся, я запрошений.
- Ми не планували запрошувати гостей, — щось морда Акке, стає кисліше з кожним словом.
- О, ні, друже мій, — мотнув гривою Ву, — Імператор так само, захоче бути присутнім, та й батьки студенточки теж.
- Мене Мелісса звати, — навіть не потрудився ім'я запам'ятати.
- Прошу пробачити мою поведінку, — без натяку на сарказм перепросив чоловік.
- Забули, — відмахнулась. Вирішивши все ж таки дізнатися про чортовий ритуал, подивилась на чоловіка. - Ву, будь ласкавий, розкажи докладно про ритуал і наслідки.
- Ти не знаєш? – Обидві брови інкуба піднялися до рівня волосся.
- Ні, — почала, але була перебита Ральфом, який увійшов до їдальні.
- Прошу пробачити за очікування, — незворушно прорік скелетон, штовхаючи перед собою невеликий столик на коліщатках, заставлений безліччю тарілок. Підійшовши ближче, слуга став не поспішаючи виставляти страви на стіл, а я трохи слиною не захлинулась. Хвилювання хвилюваннями, а їсти хочеться завжди.
Першим на стіл був виставлений кошик з маленькими, хрусткими булочками, потім якийсь хитромудрий салат — не сильна у кулінарії, тому назви знати не можу. Наступна була запечена, молода картопля з реберцями, невеликі тарталетки з якимсь паштетом, пиріг з капустою, сік і пляшка вина.
- Я готовий одружитися з Розі, — простогнав Ву, оглядаючи стіл.
- Ти спізнився мій друг, — хмикнув Акке, беручи мою тарілку і наповнюючи їжею.
Вдячно посміхнувшись, побачивши їжу, зовсім забула, що злюся на нього, взяла в руки виделку. Запах дивовижний, хотілося швидше спробувати.
– Вина? – Вирішив проявити джентльменські навички інкуб, але отримавши негативний кивок від Акке, відставив пляшку.
Наповнивши свої тарілки, чоловіки, як і я, почали їсти. Ех, ось би Розі забрати з собою. Не те щоб наш кухар погано готував, але я закохалася і в ці страви. Так мало потрібне для щастя.
- Щось чути про культ? - Вгамувавши перший голод, чоловіки вирішили побалакати.
- Затихли, — хитнув головою Ву, — і це дуже турбує Варді.
– Що за культ? - Ожила.
- Та так, — відмахнувся Ву, а мені жах як цікаво стало.
- Гей, — обурилася, дивлячись на Акке, — я замкнена у твоєму домі, позбавлена спілкування з подругами, жодної нормальної літератури. Поговоріть зі мною!
- Культ, як вони себе величають, проста зграя, демонів, які уявили себе вищими, — вирішив вгамувати мою цікавість демон. - Їм не подобається теперішня влада, правила нашого світу і вони вирішили стати визволителями демонів від гноблення.
- Вас гнітять? – підняла брову. Щось не схожі вони на скривджених життям.
- Як і у всіх світах, є незадоволені правлінням, — знизав плечима шатен. - Але таких тут, як уже казав, небагато.
- І чим вони займаються?
- Забороненою магією.
- У вас така є?
- Ми не сильно відрізняємося від вас, — ну з цим я б посперечалася.
- У нас, знаєш, не ростуть роги, варто побачити кров, — хмикнула.
- У вас роги від іншого ростуть, — пирснув Ву.
- Дуже смішно, — буркнула, відкладаючи виделку. Ух, наїлася на рік уперед. А ще не все спробувала, оті милі тарталетки з паштетом були обділені моєю увагою. Важко зітхнувши, вирішила дати їм спокій, зайва вага не допомагає тікати від умертвій.
- Яка цікава розмова, — пролунало за нашими спинами.
- Імператор, — підскочивши, обидва мужики схилилися в шанобливому поклоні. Ну а я, по-перше, він не мій імператор, по-друге, я переїла, так що так, залишилася сидіти, тільки змінила положення на стільці, щоб побачити його величність.
- Я просив без офіціозу, — зітхнув високий, чорнявий красень. У них взагалі некрасиві бувають? Ну чи хоча б, просто симпатичні?
- Варді, — першим подав голос Акке, — чим завдячуємо такій честі?
- Акке, — недобре так простяг чорнявий, — забери цю жінку з мого дому.
- Яку жінку? - здивовано поцікавився демон.
- Мати, підозрюю, цієї чарівної дівчини, — злегка вклонившись, чоловік пройшов до столу, і сів на місце біля Ву, навпроти мене. - Варді Вігге.
- Мелісса Рекшн, — ввічливість наше все. - Ваше прізвище теж називати не можна?
- Моє можна, — кривувато посміхнувшись, імператор перевів свій погляд на декана, який знову вмостив свою п'яту точку поряд.
- Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво, — хмикнула.
- Рід Акке, позбавлений права користуватися своїм прізвищем.
- За що?
- Відповім після того, як забереш батьків. - Хороший ультиматум і я обома кінцівками за.
- Акке не дозволить, — жалісно простягла.
- Доведеться. – А мені подобається цей демон. Відразу видно, правитель.
- За два дні, — ух який упертий. Через два дні я вже буду вдома.
- Хм? - Запитально від Варді.
- Ми пройдемо шлюбний ритуал, а вже потім заберемо нових родичів.
- Я не витримаю стільки, — простогнав демон і мені навіть стало шкода його. Адже я знаю маму, і знаю, що вона може стати нестерпною, поки не досягне бажаного. - Що ти сказав?!
- Через два дні, у храмі на площі, — незворушно промовив Акке, беручи мою ліву руку. Ніжно обхопивши її долонею, підніс до своїх губ і почав покривати легкими поцілунками. Що він творить? - Це буде закритий захід, тож звати не буду.
- О ні, — рикнув імператор, — я там буду і її чокнуті батьки, там будуть! Там буде все місто!
– Варді… – почав демон, але був перебитий помахом руки.
- Я все сказав, — вставши зі стільця, чоловік тяжко зітхнувши, перевів свій погляд на мене. - Напиши матері кілька рядків, щоб вона заспокоїлася.
Хотілося прямо зараз затятись і відмовитися, поки мені не розкажуть всього — про ритуал, дивну заборону використовувати прізвище. Я хочу знати все і зараз, але розумію, що імператорові таке навряд чи сподобатися. Може прискорити ритуал, а може й вигнати. Чорт, хто знає який характер у Вігге? Потрібно терміново порадитись.
- Мел, — тихо покликав Акке, я й не помітила, що не миготливо дивилася на брюнета. – Напиши батькам.
Сказано було таким тоном, наче я сама втекла з дому і тепер відмовляюсь повідомляти рідним, що жива та здорова. Ось же демон!
Вивільнивши руку, з гарячих пальців рогатого, мовчки вийшла з їдальні. Нехай розуміють як знають, ну а я пішла до бібліотеки. Бачила там пару аркушів та перо. Потрібно написати татові з мамою і не тому, що про це сказав Акке. Вони хвилюються, чудово знаю про це. Мама рве і метає, батько хай і намагається її заспокоїти сам приблизно, у такому стані. Один Мряк, спокійний і незворушний, сидить дивиться, розважається.
Увійшовши до приміщення, швидко відшукала потрібне, на найближчому столику. Сівши й схопивши до рук перо, задумалася. І що б ви написали, якби були на моєму місці? Скарги на демона, лише посилять тривожність і без того, стривоженої пари. Розписувати як мені тут добре та весело, так не повірять. Тільки розлютяться, що обманюю.
Тяжко зітхнувши, підперла рукою щоку і подивилася на порожній лист. Чорт, зовсім недавно, мріяла хоча б написати рідним, щоб поділитися всіма враженнями — заняттями, розповісти про нових друзів, про страшно несправедливого куратора. Мить і цей куратор усе перекреслив.
"Я жива і здорова, скоро побачимося" - черкнувши пару слів, зітхнула і посипавши папір піском, стала чекати, коли ж висохнуть чорнило. В академії ми користувалися олівцями, що давало можливість швидко писати та без остраху змастити текст, перевертати листи. Тут же олівця не знайшлося.
Зачекавши належний час, склала листок у четверо і повернулася до їдальні. Чоловіки, чекаючи на моє повернення про щось бурхливо сперечалися, але варто було зайти в приміщення, голоси замовкли. Під гнітючу тишу підійшла до правителя і мовчки простягла складений папірець.
- Обіцяю не читати, — вдячно кивнувши, чоловік сховав листок у кишені штанів.
Знаєте, тільки зараз помітила, що на ньому забагато одягу. Не те щоб шуба, але він не виблискував голим торсом, на ньому була цілком пристойна шкіряна жилетка з металевими заклепками.
- Та можете читати, — нічого такого там не написано. - Перед тим як піти, ви не могли б розповісти про ритуал?
Ні ну а що, допомогла йому втихомирити маму, нехай тепер він розповість, куди ж я влипла, через свою гарячкуватість.
- Нічого особливого в ньому немає, — зиркнувши на Акке, почав Вігге. - Жрець, який проводить ритуал, читає древні піснеспіви, потім простягає кубок з вином. Наречена з нареченим по черзі надрізають долоні й змішують свою кров у кубку. Після ж роблять по ковтку.
- І все? — підозріло поцікавилася, варто було імператору замовкнути.
- Ем, — зам'явся, — вас огортає сяйво, це благословення від темної богині й на ваших зап'ястках з'являються парні, рунічні браслети.
- Якщо все так просто, — не вірю я їм, — тоді чому ви та Ву так відреагували?
- Уся справа в.. - Але домовити Варді не дав Акке.
- Мені здається в моєму домі надто багато народу, — вставши зі стільця, окинув присутніх гостей, багатозначним поглядом. - Година пізня, вам час.
- Я ще не все дізналася! - обурилася.
- Я сам тобі про все розповім, — блиснувши червоними очима, демон показав чоловікам на вихід. - Був радий побачити, зустрінемося у храмі.
- Що ти від мене приховуєш? - Варто було залишитися на одинці, напала на рогатого. Задовбали ці натяки, округлі очі. Хай, каже як є. Все одно ж не дасть втікти.
- Ритуал нас пов'яже, — знехотя відповів чоловік. - Ти відчуєш нашу спорідненість і не захочеш піти.
- Ти так у цьому впевнений? - Хмикнула, ох же дурний чоловік. Жодну жінку, не прив'яжеш парою крапель крові.
- Ми розділимо з тобою життя, — якось занадто поетично звучить. Де дівся скажений демон, ганяючий смугою перешкод?
- Давай просто і зрозуміло, — тяжко зітхнула. День був занадто насичений, хочеться як скоріше опинитись у своєму ліжечку.
- Ми обміняємося клятвами, які пов'яжуть нас на все життя, — скоромовкою протараторив Акке. - Далі, не знаю.
- І ти, майже нічого не знаючи про це все, впевнений, що я не піду? - Хотілось засміятись йому в обличчя. Ох, не думала, що він настільки наївний.
- Ще ні одна пара, після цього, не розходилась, — гнув своє рогатий.
- Може тому, що вони кохають один одного? - Логічне запитання.
- Ти не розумієш.
- То поясними мені, дурепі!
- Мало хто, дає згоду, в нашому світі в останнє ритуал проводили століття тому, — потерши перенісся, демон якось зменшився в розмірах. Плечі чоловіка опустились, спина згорбилась, а на обличчі проступила втома. - Із-за прокляття, закоханні не впевнені, що саме обраниця і є та сама, тому бояться схибити. Ритуал допомагає виявити помилку.
- То й добре, — не розумію, їх проблеми.
- Уяви, людина, або демон, яку ти безмежно кохаєш, виявляється не тією. В день, коли ти маєш бути найщасливішим у світи ти дізнаєшся, що ніколи не матимеш дітей, від обраниці.
- Якщо вони настільки сильно кохають одне одного, це не перешкода.
- В нас не так багато закоханих пар.
- Ти сам собі суперечиш, — щось не второпаю нічого.
- Після багатьох невдалих спроб, — тяжке зітхання, — багато з демонів, кинули спроби знайти ту єдину. Ми вважали, що більше ніколи не зможемо відчути це, але з'явилась Далія, дружина Варді, й перевернула світогляд. Деякі з нас, ті що ще не повністю поринули у розпусту, знову згадали та повірили.
- Я правильно зрозуміла — ви зневірились, та пустились у всі тяжкі, а тут з'явилась дівчина і знову почали мріяти, про велику та чисту? Після стількох років? Стоп, а чому це останній ритуал проводили століття тому, а як же Імператор і Далія?
- Вони його не проходили, — хитнув головою шатен.
- Чому? Можливо Варді помилився і вся ваша надія, просто мрія?
-Ні.
- Та, чому ти такий впевнений?!
- Вона вагітна другим дитям.
- О, то й справді пара, то чому без ритуалу?
- Вона майже весь час вагітна, — хмикнув демон, — а ритуал забирає дуже багато сил, у демона також життєвих, щоб обдарувати обраницю.
- Навіщо?
- Щоб було довго та щасливо, та померли в один день.
- Ми помремо в один день?!
- Так просто кажуть. Якщо демон, одружується з людиною, він дарує часточку своєї життєвої сили, щоб дружина жила максимально довго. Ми — демони, живемо дуже довго, а якщо втрачаємо свою пару, нову вже не маємо.
- В мене зараз вибухне голова, — чесно зізналась. Все що, зараз почула, не вкладалось в голові, та й сприймалось як казка якась. Не буває все так тяжко, похмуро й тупо. Ну чесно, це якась дурість і вся ця розмова загалом.