Частина 12

Увірвавшись у кімнату, відчинила шафу, і не парячись про збереження речей, стала запихати в дорожню сумку. Зараз найголовніше втекти з Академії, а куди податися — додому чи до діда, вирішу дорогою.
- Ти поводишся як маленька дитина, — підстрибнула через хрипкий голос, за спиною.
- Пішов ти, — технічно я вже не адептка, тож у своєму праві.
- Поговорімо спокійно, — важко зітхнув Акке, не намагаючись наблизитися. Розумний демон, відчуває, що зараз можу очі видряпати.
- Спокійно поговоримо? - завила обертаючись. - А зробити цього раніше не можна було? Обов'язково оголошувати всій Академії, що ти псих?
– Я цілком здоровий.
- Ні, ти хворий! - Рикнула не гірше куратора, який зараз стояв, схрестивши руки на грудях та спершись на одвірок. Збагнув дзен? Тож раніше треба було це робити. - Жодної прив'язки між нами немає і не буде!
- У нас — демонів, все складніше, — хитнув головою чоловік. - Якби було трохи більше часу, ти б встигла прочитати книгу і зрозуміти.
- Та пішов ти, — відмахнулась, повертаючись до перерваної справи. Вирушу до діда, він зможе відвадити рогатого нареченого.
- Я розумію, ситуація не проста, — ух ти подивися на нього, перемовником став. – Ми зможемо у всьому розібратися.
- Розбирайся з Імператором, — ляпнула, тим самим розкривши, куди саме зібралася тікати. Та й нехай, там йому, все одно мене не дістати.
- Як забажаєш, — задоволено хмикнув Акке, змусивши напружитися.
Чуючи, як чоловік підбирається ближче, розігнула спину, і повернулася за мить до того, як величезні лапища схопили за плечі, і насильно потягли в портал.
- Це свавілля! - Все, що встигла крикнути, помітивши краєм ока двері, що відчинилися в кімнату.
На цей раз перенесення було швидким і безболісним. Що дуже тішило, але зовсім не довго, адже озирнувшись, запідозрила найгірше.
- Ти куди мене притягнув, худоба рогата?! - завила, оглядаючи незнайому кімнату.
- До нас додому, — незворушно знизав плечима демон. Тепер я пишу полум'ям, а він відмовчується? Дудки!
- Мій дім не тут!
- Тепер ти житимеш у цьому будинку.
- Я втечу, — і він і я розуміли, що спробую, так що немає сенсу приховувати.
- Можеш спробувати, але далі порога, тобі вийти не вдасться.
- Це чому ж?
- Охоронне заклинання, — посміхнувся Акке, — без мене, тобі не вийти.
- Ну ти й худоба, — кинула в серцях. Руки мимоволі стиснулися в кулак, хотілося врізати й сильніше.
- До того ж рогата, — нагадав чоловік, мабуть, вважаючи це смішним.
- Пішов геть! - завила. Потрібно заспокоїтись і все обміркувати. Все в житті вирішується, потрібно просто знайти спосіб повернутися до Імперії.
- Я залишу тебе не на довго, — шанобливо вклонившись, демон розвернувся до дверей. - Повернусь на вечерю, і ми все обговоримо.
Двері за демоном зачинилися, клацання замку, чути не було, вже добре. Значить, зможу вийти та переконатися в правдивості слів Акке. Але спершу треба заспокоїтися, від обурення прямо трясе, хочеться трощити все довкола. Хм, добрий спосіб заспокоїтися.
Оглянувши кімнату, яка виявилася спальнею, в милих персикових тонах, помітила вазу, що стоїть біля туалетного столика, таку масивну. Її навряд чи підніму, про те, щоб кинути й розмови немає. А так хотілося щось розбити, бажано об голову демонюки.
Але на жаль, кімната не обжита, підлогова ваза, туалетний столик, з величезним дзеркалом, ліжко, дві тумбочки, і дві двері. Мабуть, одна з них вихід, друга вхід до гардероба. Перевіримо. Логіка не підвела, двері біля ліжка, вела в напівпорожню гардеробну. Рівно половина приміщення, було заповнене чоловічим одягом, я навіть підозрюю чий він. Прямо навпроти входу, були ще одні двері, які вивели в чужу, явно чоловічу спальню. Яка не виглядала порожньою. Це, що ж, він поселив мене поряд?! Закопаю!!
Зачинивши дерев'яну стулку, пошукала ключ у замковій свердловині, і не знайшовши, ще більше розлютилася. Думаєш, демонюка, ти один умієш ставити захист? А фігушки, тобі! Мене тато навчав. Я знаю все!
Змахнувши рукою, намертво зачинила двері, замикаючою руною. Нехай тепер спробує, змінити костюм.
Задоволено посміхнувшись, повернулася до спальні. Ось як, виявляється, можна заспокоїтись — зробити гидоту, ближньому своєму. Запам'ятаю.
Так, заспокоїлася, можна й будинком прогулятись. Вийшовши зі спальні, опинилася в гарній вітальні, все в тих же персикових тонах. Мило, але бе… Я — некромант, а отже всі ці рюші та дівчачі кольори не по мені. Потрібно переробити.
Ем, стоп Мелісса, нічого переробляти не треба, я тут не затримаюся! Я знайду спосіб, причому найближчим часом втекти звідси. Адже хто знає, що у демона на думці, раптом чіплятися почне. А він вдвічі більше за мене, не впораюся з такою махіною.
Знову набутий спокій, дав тріщину, у голову полізли всякі сцени насильства, які я бачив по телевізору. Тіло охопив озноб, а розум страх. Ні, я не дозволю, так вчинити із собою. Битимуся до останнього. Тьху-тьху, через плече, як вчила бабуся. Розв'язуватимемо проблеми, в міру їх надходження. Тим більше я не кисейна панночка, а некромант. Навчений найкращим темним магом Імперії.
Впевненість повернули, настав час перевірити слова Акке, після недавнього інциденту довіри до нього нуль, не те щоб до цього було багато, але була.
Спустившись темними прольотами, опинилася у світлому холі, і біля таких, бажаних, дверей. І паскудство в тому, що чоловік не збрехав, дерев'яна стулка не піддавалася.
- Скотина, — рикнула, знову заводячись. - Яке він має право закривати мене тут!
- Пані, — пролунало за спиною, змусивши підстрибнути. І що за звичка підкрадатися? - Вам щось потрібно?
- Мені треба вийти, — начепивши милу усмішку, повернулася до чоловіка і здригнулася. Не те щоб ніколи не бачила скелетів, просто не очікувала побачити, в цей момент.
- Заборонено випускати, — блимали зеленим світлом, порожні очниці. Чоловік, по голосу саме він, був повністю стлівший, одні лише кістки. Одягнений просто — темні штани, біла сорочка, і чорний сюртук, без будь-яких химерних вишивок. Скромно, але зі смаком.
- А що дозволено?
- Догоджати.
- Я хочу вийти з дому, — гнула своє.
- Заборонено.
- Зрозуміло, — не хотілося зриватися, на ні в чому не винному скелетоні, але якщо він продовжить у тому ж дусі, упокою, до чортів собачих. - Тоді зникни.
- Як накажете, пані, — шанобливо вклонившись, скелет, розвернувся спиною і пішов кудись.
Ну, ось знову одна. І що робити? Громити все довкола, бажання зникло. Зачинитись у кімнаті та ридати? Ну, і чим це допоможе? Вірно, нічим. Отже, настав час згадувати всі татові уроки. Так, стоп. Батько.
Яка ж я ідотка! Ну ось чесно, вам подарували б кулон, здатний перенести вас у знайоме місце, стали б ви, класти його в тумбочку біля ліжка? Розумна людина, вмить би, начепила на себе, і ніколи б з нею не розлучалася.
Мені потрібні мої речі!
- Гей, скелетон!
- Мене звуть Ральф, пані, — звідкись з'явився Ральф.
- Мені потрібні мої речі. Вони залишилися в Академії.
- Я не можу покидати будинок, — спокійно повідомив ще один бранець. У демонів так заведено, чи що? - Але ви можете попросити господаря.
- Його немає, — відмахнулась.
- Він у своєму кабінеті, — махнув рукою, у бік коридору, за сходами.
- Веди, — скинувши підборіддя, наважилась, вперто відвоювати свої речі. Притягне кулон, а потім нехай шукає вітру в полі.
Рішуче, пройшовши за скелетоном, за хвилину зупинилася біля масивної, дерев'яної стулки.
- Далі я сама, — не хотілося, щоб Ральф, потрапив під гарячу руку, мені чи демонові.
Нічого не сказавши, дворецький, ну мені так здається, розвернувся і тихенько зник у коридорі. Так, вдих, видих і на амбразуру.
- Ховаєшся від мене? - Не спромігшись постукати, відчинила двері й зло, витріщилася, на сидячого в кріслі, демона.
- Чому ти так вирішила? - спокійно поцікавився рогатий. І чому він такий спокійний? Я тут готова блискавки метати, а йому байдуже. Сидить весь такий, розслаблений, на губах легка напівусмішка, очі світяться червоним. Поза так само не змінилася, при моїй появі — спокійнісенько сидів у шкіряному кріслі, тримаючи в руці папери.
- Тому, що втік, варто було запахнути смаженим.
- Ти щось підпалила? – Розслабленість змінилася здивуванням. М-да, нахапалась від мами слів.
- Себе підпалю, — зло рикнула, підходячи ближче і сідаючи в крісло, навпроти. - Відпусти мене додому.
- Це не обговорюється, — уперто хитнув головою шатен.
- Мені потрібні мої речі, — хотіла ж по-доброму.
– Напиши список, я все куплю.
- Ні, мені потрібні саме МОЇ речі.
- Увечері будуть в тебе, — знизав плечима демон. Щось він підозріло спокійний. В Академії блискавки кидав, варто було показатись йому на очі.
- Ти чому такий спокійний? — підозріло примружившись, оглянула сидячого навпроти. Адже від нього можна чекати будь-чого.
– Ти на моїй території, – просте пояснення, але воно ніфіга не пояснює.
- Ти ж розумієш, що ти матимеш проблеми? - Напевно, варто обговорити все спокійно, може знайдемо, компроміс.
- Це навряд, — розслаблено відкинувшись на спинку крісла, Акке схрестив руки на грудях. - Я у своєму праві.
- Може у вас так заведено, — вдихнула більше повітря, щоб заспокоїтися, знову почала закипати. - Але в моєму світі все по-іншому. До дівчат залицяються, домагаються їхньої прихильності, потім просять руки у батьків.
- Саме так і вчинив твій батько, — хмикнув демон.
Чорт, тут прокол. Адже історія батьків, трохи, дуже трохи, схожа з цією ситуацією.
- Там все зовсім не так було, — хитнула головою.
- Ну звичайно, — простягнув знущально, — твій батько, довго і нудно, підбивав клинця, до твоєї мами, потім як справжній джентльмен, попросив її руки у батьків. А вже потім, як прищавий молодик, зірвав з її вуст, цнотливий поцілунок. А переспали вони вже, після весілля, років через п'ять, правда?
- Скотина, — рикнула, схоплюючись із крісла.
- Рогата, — підлив олії у вогонь, Акке.
- Мені потрібні мої речі, — викарбувала, — зараз же!
- Як накажеш, пані, — картинно вклонившись, при цьому залишаючись у кріслі, демон вказав рукою на двері. Це мене вийти попросили? Триндець йому.
Повернувшись у кімнату, впала на ліжко, речей немає, бажання досліджувати нове житло теж, отож бездумно розглядатимемо стелю. Може, там відповідь знайдеться.
Скільки так пролежала, одній богині відомо, мені здається навіть примудрилася заснути, але шарудіння в спальні, привело до тями.
- Не хотів тебе розбудити, — обличчя демона виражало каяття, опа, щось новеньке.
- Ти тут що робиш? - Сіла, насупивши брови. Побачивши чоловіка, спокій залишив мене, але треба стримуватися, хоч іноді.
- Приніс твої речі, — знизав плечима Акке, показуючи очима, на сумку біля його ніг.
- Чудово, — посміхнувшись, зіскочила з ложа і кинулася до сумки. Мене насправді цікавила лише одна річ, чи всі пам'ятають яка?
Впавши на коліна біля сумки, потрошила нутро, з кожною хвилиною усвідомлюючи, що дарма.
– Щось втратила? - глузливо поцікавився демон, все ще стоячи біля сумки, ну, а я біля його ніг. Мило.
– Де кулон? - Вставши, оскільки, поза здавалася мені принизливою, обурено подивилася на шатена.
- Який кулон?
- Не роби із себе дурника.
- Якби ним був, то обов'язково приніс би тобі портал, — хмикнув Акке, спостерігаючи всю гамму мого обурення, на обличчі.
- Ти вкрав онуку імператора темних земель, ти дурень, — не тільки він уміє шкіритись.
- Якби внучка, поводилася нормально, і дала можливість все пояснити, — не повівся на провокацію чоловік. – Нам би обом жилося б легше.
- Відправ мене назад, — буркнула, — і твоє спокійне життя повернеться.
- О ні, крихітка. - Хитнув гривою демонюка, — з тобою набагато веселіше.
- Ах ти ... - Завелася, але почати мені, перешкодив дикий рев з вулиці.
- АККЕ!!
- Здається дракон з'явився, — продовжуючи посміхатися, чоловік повернувся до дверей. - Залишайся тут, люба, я скоро повернуся.
Як же, взяла та послухалася. Варто було демонові вийти з кімнати, я пішла за ним. Не думаю, що за непослух, Акке застосує силу. Я його пара, а пари не б'ють. В нас. Сподіваюся і в них також.
- Акке! - Знов струсонув будинок, злий рик. Ууу, Фаля, розлютили. Ех, добрий був демон, але дурний.
Хіхікнувши, спустилася сходами в хол, хотіла прошмигнути слідом, за шатеном, у двері, що зачинялися, але вони пристукнулися прямо перед моїм носом. Рикнувши, посмикала ручку, але відкрити її так і не змогла. Гидкий рогатий, сподіваюся Фаль, надає йому під зад.
Тяжко зітхнувши, відігнула портьєру, і подивилася на те, що відбувалося у вікно, благо їх тут було в достатку.
- Доброго дня Фаллькоре, — поки я металася з боку в бік, щоб краще бачити, демон вийшов на ґанок і навіть зробив кілька кроків, до злого дракона. Ну точно дурень, хто при здоровому глузді, підійде до вогнедишащої, розлюченої істоти.
- Поверни Меліссу, — не став відповідати на вітання мій дракон, і правильно. З викрадачами, нема чого вести милі бесіди.
- Не можу, — надто вже спокійно і самовпевнено поводився демон, це насторожує.
- Ти хочеш, щоб сюди прийшов Імператор зі своїм військом?
- Не думаю, що він уб'є чоловіка своєї онуки.
- Якого чоловіка? - Здивувався Фаль, а я разом з ним. Гей, рогатий, ми не одружені! - Що ти з нею зробив? - За мить завив дракон. Так, так, Фаллькор знає, добровільно я б під вінець не пішла.
- Меліса в повному порядку, — дивися на нього, навіть жодного разу не здригнувся. Я зізнатися, трохи струхнула, коли у лускатого в людській подобі повалила пара з носа. Він же реально вогнем плюнути міг.
- Я хочу в цьому переконатись, — наполягав Фаль. Його просто так не відкинути.
- За кілька днів, — відмахнувся Акке.
- І що ти з нею зробиш за цей час?
- Пересаджу свинячий мозок, — огризнувся демон. - Я ніколи не завдам шкоди своїй парі.
- Навіть якщо вона огризатиметься, битиме і хамитиме? - Як добре мене знає дракон.
- Ніколи, — прозвучало, як присяга, і це заспокоїло дракона, я це бачила на власні очі. Гей, а як же криваве побоїще? Як же визволення прекрасної діви з ув'язнення?!
- Що ж, я переконаю Імператора в тому, що Мел, не завдадуть шкоди, — кивнув Фаллькор, — правда не можу гарантувати, що втримаю Стікура та Бріанну.
- Вони у від'їзді, — виявив поінформованість рогатий.
- Повернулися, — лаконічно. Він і справді вірив, що батьки спокійно сприймуть новину про моє викрадення? Точно дурень. - Вони не беруть в облогу твій будинок, тільки тому, що ваш Імператор відмови їм у доступі. Але незабаром і це перестане їх стримувати.
- Я тебе зрозумів, — а ось тепер у його голосі прозирала стурбованість. Боїшся батьків? Правильно робиш, адже вони тебе в порошок зітруть, а роги повісять над каміном.
Не прощаючись демон підійшов до дверей і без жодних проблем відчинив стулку. Я ж, скориставшись шансом, спробувала проштовхнутися, але, на жаль, Акке сильніший.
– Фаль! - Закричала на повну силу легень, дракон саме повернувся спиною, вибудовував портал. Почувши мій крик, опустив руки та блискавично озирнувся. - Допоможи!
- Мелісса, — я бачила по його очах, що він на боці демона, він не стане зараз рятувати мене. - Час подорослішати.
- Якого хріна? – подавилася повітрям від обурення. - Ти мусиш допомогти мені!
- Сядьте й обговоріть все як дорослі особи, — хитнув головою Фаль, — я повернуся за кілька днів, і якщо ти залишишся при своїй думці, заберу до батьків.
- Зрадник, — кинула в спину, припинивши рватися надвір, все одно безглуздо. Акке не пустить.
- Побачимося, — махнувши рукою на прощання, Фаллькор зник у порталі.
- Пообідаємо?
Як би сильно не хотілося відмовитися, але шлунок завів довгу руладу, про себе нещасного і негодованого.
- Добре, — кивнула, відходячи від чоловіка. Тільки зараз усвідомила, що тупо стою в його обіймах, які не пускають на вулицю. Що примітно, за всім цим забула описати, вам, світ демонів. Сподіваюся вибачите та зрозумієте. А я, мабуть, виправлюся.
Якщо очікували на барвисті описи навколишнього світу, то на жаль. Мені здається опис влізе у два речення. Порожньо, сухо, спекотно і зовсім немає рослинності. Червона, потріскана від посухи земля, навряд чи колись зможе, щось у собі виростити. Світло надто дивно лилося на навколишні будинки, так що стверджувати, що в них таке ж сонце як у нас, не стану. Може, колись, демон випустить з дому, і я зможу розглянути цей світ детальніше. Хоча якщо тут все таке, екскурсія закінчиться дуже швидко.