Частина 10

Ступивши з вогняного марева до кімнати, розсіяно обвела приміщення поглядом. Перед очима вставав Акке, який проводжав до порталу і за мить до його відкриття, знову зцілив руку. Усі пам'ятають, як саме демони це роблять? На долоні все ще відчувався роздвоєний язик чоловіка, який лікував або пестив, не зрозуміло.
- Де ти була? - У затьмарений мозок увірвався писк Астри.
- На цвинтарі, — струснувши головою та відганяючи недоречні думки, перевела погляд на схвильованих подруг.
- Так довго? - Підозріло від Мірл. Дівчата, між іншим, вже лежали у своїх ліжках, я думала, що не повернуться до ранку.
- Акке лютував, — знизала плечима, мріючи про теплий душ і м'яке ліжко. Адже для сну часу майже не лишилося. А куратор, щоб йому, нізащо не дозволить прогуляти розминку та першу пару.
- Може, варто поскаржитися? - нерішуче простягла Астра, сідаючи на ліжку. Мірл наслідувала приклад брюнетки.
- Не варто, — відмахнулася, Акке отримав, що хотів, а отже має відстати.
Підійшовши до шафи, дістала свіжий рушник та нічну сорочку. Моя улюблена — темно-фіолетового кольору, з невеликим V-подібним вирізом і довжиною трохи вище колін. Мені її мамина бабуся подарувала, а отже, тут таких більше немає.
- А ви чому вже в ліжку? - Пора б і тему змінити. - Я думала, до ранку вас не побачу.
- Я втомилася, — вузенькі плічка некромантки опустилися. Мабуть, дівчина просто не звикла гуляти всю ніч. Нічого справа наживна. Ось почнуться практикуми на цвинтарі, то взагалі про сон забудемо.
- Забагато вражень за один раз, — підтримала як могла. - Я в душ.
Махнувши на прощання рукою, хто знає, скільки там пробуду та й подруги вимотані гуляннями, швидко заснуть.
Вам усім, напевно, цікаво, що ж трапилося в лабораторії. Але давайте, я спершу дістануся до душу, де зможу розкласти все по поличках.
Відчуваючи тяжкий погляд в спину від Мірл, вийшла з кімнати. Ух, відчуваю орчанка влаштує мені допит і відмахнуться від неї як від Астри не вийде. Потрібно вигадати якусь правдиву історію. Правду, точно не розповім, та й сама до ладу не знаю де вона.
До душової дісталася без проблем, та й хто в такий час блукатиме коридором? Душові так само виявилися порожніми. Сміливо засунувши засув на двері, скинула набридлу форму і ступила під теплі струмені води. Вони допоможуть змити втому та принесуть ясність хворій голові.
Хвилин за п'ять, простого стояння, мозок ожив, думки завирували. Що ж, настав час проаналізувати подію. Перше, не всі демони дивно реагують на мою кров, друге — Ву та Акке зрозуміли в чому причина сказу куратора, але не стали ділитися нею зі мною. Що дуже ображало. Чортів суккуб взагалі весь час скалився і відпускав ідіотські жарти у бік брата. Акке був задумливий, я б навіть сказала засмучений. Причина, на жаль, невідома. Третє — мені так і не пояснили приколу з їхніми прізвищами, лише буркнули «не хочеш проблем куратору, не називай прізвища» і що мати його дери, це значить? Цікавість розігралася не на жарт.
Ех, мені пообіцяли книгу про демонів, нормальною мовою. Може там зможу знайти відповіді. Надії, надії. А поки що триматимуся від нього якомога далі. Щоб не доводити бідного чоловіка до сказу. Все, вирішено, стану найстараннішою і найслухнянішою адепткою.
Радо посміхнувшись, помилася й обтершись натягла сорочку.
- Я вже думав ти вирішила перетворитися на русалку, — голос, що пролунав від дверей, змусив підстрибнути.
- Мряк, — промовила докірливо, варто було відновитися серцевому ритму.
- Тебе неможливо застати на самоті, — муркнув котяра.
- Дякую, що хоча б тут, — уявивши Мряка, який відвідав мене в туалеті, пирснула. – Ви вже повернулися додому? - Знову стала серйозною. Я все ще не знаю, де знаходяться батьки та коли вони повернуться.
- Ні, — хитнув пухнастою мордою кіт, що зручно влаштувався на лавці, біля моєї форми. Як би вона мені не набридла, перед тим як йти в душ, акуратно склала її в стопку на лаві.
- Мама з татом поряд? - Тато ж може проникати у свідомість Мрякіуса.
- Так, вони сплять, — хитнув головою пухнастий, тим самим розвіявши надію почути хоча б тата. - Сьогоднішній день їх сильно вимотав.
- Чим ви там займаєтесь? - Може, хоч так дізнаюся, де вони. Перше – цікаво, друге – тривожно.
- Пробач крихітка, — хмикнув котяра, чудово розуміючи, що я намагаюся зробити, — батьки тобі самі розкажуть.
– Тоді навіщо прийшов?
- Дізнатись як ти, — мої образи пухнастому до хвоста.
- Добре, — буркнула, підхоплюючи речі та тупаючи до дверей. - Втомилася, піду спати.
- Не дуйся маля, — мотнув головою кіт, вічний союзник у дитячих витівках. - Ти ж знаєш, якби я міг, одразу все виклав би.
- Знаю, — здулася, ніколи не вміла довго ображатись. - Але я справді дуже втомилася, а підйоми тут ранні, сам знаєш.
- Іди, — вильнув хвостом пухнастий.
- Передавай батькам, що я їх дуже люблю і сумую, — крикнула навздогін. Пухнаста спина, зникла в мареві порталу.
Втомлено зітхнувши, поправила волосся, його вирішила не мити, заплету вранці косу, а у вільний час, прополощу, схопилася за ручку на дверях.
Коридор як і раніше був порожній, тому не ховаючись, нічна сорочка, за мірками цього світу, фривольна, потопала до своєї кімнати й такого бажаного ліжка. Потрібно урвати хоч пару годин сну.
- Вам не здається адептка, що громадська душова не найкраще місце для зустрічі з коханцем? - пролунало в тиші, змусивши знову підстрибнути. І що в них усіх за манічка ховатись по кутках і лякати мене.
- Не розумію про що ви, — розвернувшись до того, хто говорив, невдоволено подивилася на куратора. Йому чому не спитися?!
- Я вловив портал, — стомлено прикривши очі, чоловік припав плечем до стіни.
- І звичайно ж винна я.
– Тільки до тебе ходять нічні гості.
- Ага, і ви один з них, — буркнула, не хотілося лаятись, адже зовсім недавно дала собі обіцянку, але, чорт забирай, не треба стежити за мною на кожному кутку.
– Гуртожиток не місце для таких зустрічей.
- У правилах про це жодного слова. - Що йому ще потрібно, адже кров уже отримав!
- Треба буде на це вказати ректору.
- Та, будь ласка, — махнула рукою, прямуючи до своєї кімнати.
- Мел…
- Я вже велика дівчинка, - не хочу чути чергові вчення.
- Так і поводься відповідно, - рикнув Акке, не рухаючись з місця.
- Розберуся, - буркнула підходячи до дверей й відчиняючи стулку. Набрид до зубовного скреготу.
Прошмигнувши до кімнати, тихенько прикрила дверцята і не запалюючи вогник, попрямувала до ліжка. Пересуваючись навшпиньках, щоб не розбудити дівчат, поклала форму на стілець і нарешті лягла в ліжко. Довгоочікуваний сон я поспішаю до тебе.