Частина 9

Перехід не був миттєвим, переді мною з'явився вогняний коридор яким пропонувала пройти наполеглива рука, що штовхає між лопаток.
- А ввічливіше можна? - рикнула, відчуваючи спеку, моментально захотілося пити, ще більше додому. - Підсмажити хочете? - Не чекаючи відповідей, знову несла нісенітницю.
- Адептко, — рикнув демон за спиною.
Ну це поки що, майнуло в голові, невдовзі можу стати навчальним посібником. Ну, якщо не повністю згорю, бо крокувати ставало все важче і важче. Вогняні стіни тиснули, температура ставала критичною, а виходу не видно.
- Я буду з'являтися вам у снах, — буркнула ледве чутно. У роті пересохло, язик приклеївся до піднебіння, тому всі мої погрози звучали не голосніше за мишачий писк. - Забудьте про нормальний сон.
- Вже забув, — хмикнув демон, бачачи мої кволі спроби, напевно розважався. Ну нічого, я на нього тата нацькую. Він помститься за мою смерть. - Залишилося кілька кроків, — співчутливо почулося за спиною. Що це, галюцинація чи демон реально шкодує мене?
- Куди ви мене тягнете? - прошелестіла потрісканими губами.
- У Безодню, — і це зовсім не лайка, хоча в нашому світі звикли посилати туди, в довгий піший маршрут. Змогла б розсміялась, адже не раз була послана цим маршрутом.
- Навіщо? - Явно температура поплавила мозок, адже мушу оборонятися, а не слухняною вівцею тупотіти вперед і сипати дурними питаннями.
- У моєму будинку чудова лабораторія, — лаконічна відповідь.
Ну звичайно, в Імперії моє тіло знайдуть і ставитимуть незручні питання, а ось у Безодню, мало хто сунеться. Продуманий якийсь демон. Хоча що ми про них знаємо? Може я далеко не перша викрадена дівчина, з цікавою кров'ю. Ех, треба було повідомити батьків і тікати, куди очі дивляться. Але на жаль, після бою кулаками не махають.
Ще один крок дався насилу, здається сил на новий вже й не залишилося. Втім, напевно, і не знадобитися. Жар, який переслідував усім шляхом зійшов нанівець, обличчя обдуло вітерцем, гарячим, але хоч так.
- Ти чудово впоралася, — похвалив Акке, встаючи переді мною й уважно вдивляючись в обличчя.
- Могли й понести, — буркнула, ледь чутно.
- Свій перший перехід ти мала пройти сама, — пояснив шатен, потім відкрив новий портал. Схопивши ослаблу мене, на руки, знову ступив у вогняне марево. На цей раз перехід був стандартним і зайняв лише дві секунди.
Хм і де це ми?
Покрутивши головою, озирнулася — стіни оббиті дерев'яними панелями з червоного дерева, добротні меблі з того ж матеріалу, кілька зручних крісел із сірої шкіри та безліч стелажів із книгами. Бібліотека? А як же обіцяна лабораторія та досліди над бідною мною?
Звантаживши мене, в одне з крісел, демон підійшов до невеликого столика, заставленого різними графинами та склянками. Плеснувши прозору рідину в одну із посудин, повернувся до мене.
- Випий, — простягнута рука, уважний погляд.
- Отрута? - Не поспішаючи брати запропоноване, уважно оглянула простягнуту руку. Довгі, акуратні пальці, легка засмага, вени, що виступають. Красиві, майнула думка, буде не так прикро загинути від них.
- Вода, — хитнув головою Акке, нетерпляче підсовуючи склянку ближче.
Ну гаразд, довго вмовляти не треба, у роті сухо як у Сахарі, її по телевізору у бабусі бачила, схопила склянку і жадібно осушила. Поживна волога розтеклася по організму, прибираючи легку нудоту і слабкість.
Хм, не став би він напувати мене водою, якби хотів засмажити, так? Хто мав справу з маніяками, терміново поділіться досвідом. Я в розгубленості.
- Прийшла до тями?
– Складно сказати, – чесність наше все. Може згадати батьків? Якщо це допоможе уникнути ритуального каменю, готова розкрити інкогніто. - Що ви хочете зі мною зробити?
- Ти ж так активно пропонувала свою кров, ось вирішив не відмовлятися, — підбив шатен.
- Усю викачаєте?
- І що у твоїй голові?
Тато теж казав, що в мене дивна фантазія, мама казала, що це від неї перейшло. Плюсом йшло те, що ми з татом у запій дивилися всякі жахи, варто було потрапити до маминого світу. Ось один менталітет наклався на інший.
- Мізки, які ви не встигли засмажити, — буркнула, зручніше влаштовуючись на кріслі. Хоче вбити, доведеться міняти крісло, бо ізгваздаю своєю кров'ю все до чого дістануся. Живою не здамся, як би дебільно це не звучало.
- Було б, що смажити, — хмикнув демонюка, знову відступаючи до стелажів. Відкривши якусь скриньку, чоловік дістав чистий шматок тканини та невелику пляшечку. Приспати хоче?
- Що ви збираєтесь робити? - Нервово озирнувшись на двері, на жаль не встигну втекти.
- Хочу обробити долоню, — зітхнув шатен, докірливо дивлячись у вічі.
Ні ну а що, залякав, притягнув проти волі не зрозумій куди. Логічно ж, що боятимуся, нервуватиму і намагатимуся втекти. Правда куди не зрозуміло, адже я в самій Безодні.
Насторожено простеживши за Акке, нервово простягла долоню, вставшому поруч. Якщо хоче обробити є надія, що не вб'є.
Чоловік дбайливо доторкнувся до долоні, чим викликав табун мурашок, несподівано так. Стрепенувшись, уважніше оглянула декана, але той незворушно продовжував розпочате. А саме розтиснув пальці, які через побоювання не поспішала розтискати, оглянув поріз і зітхнувши, відкрив пляшечку. Вмочивши ганчірку в прозору рідину, делікатно обтер ранку. Пощипування підказало, обробляють знезаражуючим зіллям.
- Дякую, — варто кураторові, закінчити, потягла руку на себе. Але її не відпустили. Гей, це моя кінцівка і вона мені ще потрібна.
- Я не закінчив, — пробурчав демон, аж потім увігнав у ступор. Вставши біля крісла на коліна, чоловік прикрив очі й почав трансформацію. Ой!
– Ви це навіщо? - пробелькотіла не гірше вівці. Кров бігти припинила, а отже він усвідомлено лякає мене.
- Слина демонів лікувальна, але лише за часткової бойової трансформації.
- Ем, це як? - Це вони своїх же суперників лікують, кусаючи? Щось не в'яжеться.
- Закрий рота, — рикнула моторошна паща, змусивши здригнутися і моментально захрьопнути необхідне.
Бачачи палаючі очі, подовжені ікла, вирісшого в розмірі жутика, молила, щоб рука залишилася при мені, після такого лікування.
Через сумбур думок у голові, пропустила момент, коли роздвоєний язик висунувся з пащі. Здригнувшись, округлими очима спостерігала, як зміїний язик, обережно покриває ранку слиною, змушуючи табун мурашок бігти по спині. Що за реакція така, розлютилася на себе і на чоловіка. Ще цього не вистачало. Декан мене бісить, просто бісить і нічого більше. Та й старий він для мене і моторошний до жаху і тремтіння колін. І тремтять вони саме через страх, а що як з'їсть.
Заспокоївши себе злістю та дурними страхами, повернула собі самовладання і глянула на рану. Хм, а та, практично моментально зрослась. Ось як. Попросити б, щоб накапав у склянку, адже діє практично відразу, не те що мазь, та й не тхне як вона, але демонюка навряд чи погодиться.
Дочекавшись, коли мене припинять облизувати, вирвала руку і сховала за спиною. Хотілося витерти об одяг, але такого демон точно не стерпить, приб'є на місці.
- Дякую, — просипіла охриплим голосом. Спостерігаючи як чоловік знову набуває людських обрисів. Круть звичайно, але йому варто знову переодягнутися. - Я почекаю, поки ви переодягнетеся, — милостиво кивнула на двері. Він піде і я злиняю.
- Обійдуся, — смикнув плечем Акке, потім випростався і просто зірвав шматки сорочки.
Мої очі, що недавно набули нормальної форми, знову округлилися. І на те є кілька причин, перша декан нехай і шалений демон, але так само і дивовижний чоловік з прекрасною статурою, ну а друга, не звикла я до чоловіків топлес.
- Красуєтесь? - буркнула, зніяковіло відвертаючись.
- Тут так усі ходять.
- Серйозно? - Тоді зрозуміло, чого він такий підтягнутий та накачаний. Не хотів світити складками. Хм, а взагалі бувають повненькі демони? - Я хотіла б отримати книгу. - Більше знаєш, менше дивуєшся.
- Я пошукаю, — кивнув Акке, знову підходячи до столика з графинами. - Як щодо вина?
- Споїти вирішили?
- Вирішив бути гостинним. То як?
– Я ніколи не пила алкоголь, – чесно зізналася. Батьки вважали, що занадто мала для такого, та й п'яний, не навчений некромант, горе в сім'ї.
- Саме час спробувати, — хмикнув, своїм думкам шатен.
- Думаєте стану зговірливішою?
- Сподіваюся відключишся.
– За те чесно, – кивнула і відмовилася від запропонованого напою. Ясність розуму не зашкодить. - То навіщо ми тут?
- Хочу все ж таки провести пару дослідів, — бачачи моє обурення і готові зірватися з язика слова, декан скинув руку, перекриваючи потік. - Мені потрібна всього пара крапель.
- Мене шукатимуть. - Прокинулася моя підозрілість.
- До ранку, ти будеш у своєму ліжку.
- Сподіваюся з трьома літрами крові, — суто зі шкідливості.
- Не припиниш бісити мене, буде два з половиною.
- Я Фалю поскаржусь, — почала діставати козиря. Дуже хотілося дістати демона і збити пиху. Нехай знає, за мене є кому заступитися.
- Не варто, при мені, згадувати про твій зв'язок з ректором, мене це страшенно дратує.
- Чому?
- Сам не знаю, — зітхнув Акке, роблячи ковток із келиха, хвилину тому наповнений рубіновою рідиною.
Мені було цікаво, що ж таке люди й нелюди знайшли в цьому напої, але спробую якось іншим разом, у більш сприятливій компанії.
- Давайте вже почнемо, — нарешті здалася. Сперечатися однаково марно, перше — сама нещодавно пропонувала; друге — я у повній його владі, бо перебуваю у Безодні, де нікого не знаю. Якщо пропаду, ніхто не здогадається шукати тут. Та й пошукові заклинання навряд чи спрацюють.
- Похвальне прагнення на жертовний камінь, — усміхнувся куратор.
- Почуття гумору у вас так собі, — мило посміхнулася і встала з крісла. - Показуйте вашу моторошну лабораторію.
- Як накажете, — відваживши поштивий уклін, чоловік поставив келих на стіл. Махнувши рукою у бік дверей, рушив за мною.
Схопивши латунну ручку, провернула і потягнула двері на себе, не забуваючи прислухатися до кроків позаду, потрібно залишатися пильною, чи мало по маківці дасть і до вівтаря прив'яже. Щось зовсім параноїком стала.
Занурена у свої страхи, відчинила двері й не дивлячись, ступила вперед. Про що миттєво пошкодувала, уткнувшись чолом, у щось тверде і гаряче.
– Не знав, що ти повернувся, – подала голос перепона.
- Я теж радий тебе бачити, — а по голосу і не скажеш.
- А це що за красуня?
- Моя учениця, — невдоволено буркнув Акке, хапаючи за руку і відтягуючи від говорившого. Ось розтяпа, сама й не здогадалася відступити.
Піднявши очі, щоб перепросити, не змогла видати й звуку. Пам'ятаєте, я казала, що декан гарячий чоловік? Забудьте! Ось зараз перед моїми очима справжній еталон мужньої краси та сексуальності. Дивлячись на шикарного високого брюнета, розуміла, вік не перешкода. Так, йому на вигляд років тридцять, але чорт, я закохалася і мені більше не діло до цифр.
- Ааа, — промимрила, ляскаючи віями. - Вибачте пан...
- Для тебе крихітко, просто Ву, — підморгнув кароокий красень.
- Мел, — рикнув демон за спиною.
- Так декан Стейнмунн, — брязнула, не відводячи погляду від красеня.
- Оу, — простягнув Ву, оглядаючи з ніг до голови. Моментально пошкодувала, що не одягла на відпрацювання, свою найкращу сукню. Нехай не зручно з лопатою на перевагу, зате виглядаю приголомшливо.
- Припиняй братик, — рикнув демон, — вона зараз слиною всю підлогу закапає.
- Вічно ти обламуєш, — зітхнув красень і перестав свердлити поглядом.
Варто було відвести погляд, зникло дике бажання притиснутися до м'язистого тіла, потертися об нього щокою. Та й не здавався чоловік вже таким ідеальним.
- Суккуб, — констатувала, вириваючи руку з хватки декана та відступаючи від обох чоловіків.
- Розумниця учениця, — хмикнув красень, змусивши підняти погляд і уважно оглянути.
Довге, нижче плеча вогнянно червоне волосся, заплетене в хитромудрі коси, зріст під два метри, прекрасна статура. Ніс з горбинкою, гострі вилиці й червоні очі. Одягнений він був так само як Акке — штани та черевики. Сорочка була відсутня, що наштовхувало на думку демон не збрехав, тут усі так ходять.
- Попрошу вас, утриматися від застосування своєї сили, — сказала дивлячись у червоні очі. Закон для всіх один і суккубу суворо заборонено застосовувати чари, без згоди. А що з ним буде, дізнайся про це мій дід, демонюка втратив би голову. - Або мені доведеться подати скаргу.
- І кому, дозволь поцікавитись?
- Фалю, — знизала плечима. Знаю, Акке злить згадку про дракона, але мені все одно.
- А це хто? - Питання адресоване, не мені, тому терпляче чекаємо на відповідь.
- Ректор Ендаріо, — буркнув куратор, зло блищачи очима. А не треба було дозволяти всяким спокушати мене.
- Малятко знається на погрозах, — хмикнув суккуб, — приношу свої глибокі вибачення, — легкий уклін, з мого боку легкий реверанс і конфлікт вичерпаний. Чудово.
- Ну що куратор, де там ваша лабораторія? - Повернемось до наших баранів. - Час мене в жертву приносити, — почувши останні слова, червоноголовий похлинувся. - Мені ще повернутися раніше за дівчаток треба.
- Що тут відбувається? - Гарне обличчя Ву, набуло здивованого виразу.
- Бурхлива фантазія деяких, — відмахнувся від нього Акке, мені вказав рукою в право. - Лабораторія у підвалі.
Очікувано. Ну пішли.
Пройшовши яскраво освітленим коридором, зовсім демон економити не вміє, адже його ж вдома немає, навіщо стільки світла? Натрапила на сходи, вкриті гарним червоним килимом з химерним орнаментом. А спустившись у хол, ахнула від захоплення. У нашій Імперії переважає готика, так не улюблена мамою, всюди горгулії, гострі піки та криваві кольори. У нашому будинку, звичайно ж, все не так, але це завдяки матусі. Так ось, у будинку Акке, все було інакше. Стіни оббиті світлими дерев'яними панелями, розкішні шовкові шпалери, сірі зі сріблястим візерунком. Багато гарних меблів — м'які стільці, оббиті золотим атласом, книжкові шафи, що стоять навіть біля входу, невеликі пуфи, банкетки з гнутими спинками. Величезна люстра, що звисає з другого поверху і дає м'яке світло, в будинку відчувається затишок. Будинок люблять.
– У вас дуже гарно, – вирвалося захоплено. Сама не помітила як завмерла біля підніжжя сходів.
- Це ти ще лабораторію не бачила, — саркастичне від Ву.
- Незабаром побачу, — буркнула, втрачаючи зачарованість будинком. Неприємний суккуб. І чого слідом уплутався? - Куди далі?
- Під сходами є двері, — вказавши потрібний напрямок Акке не поспішав пройти першим. Боїться, що втечу? Так нема куди.
Знизавши плечима, обійшла сходи й уткнулася в гарні, різьблені двері. Латунна кругла ручка без проблем перевернулася під пальцями, відкривши темне нутро. На автоматі, запаливши невеликий світлячок, рішуче ступила на ще одні сходи. Боятися тут нічого, вмовляла себе, спускаючись кам'яними сходами.
Знизу не віяло холодом, та й вогкістю теж, ніде не було видно слизу та слідів запустіння. Лабораторією користуються часто. Добре це чи погано, дізнаємося за кілька хвилин.
Світлячок висвітлив ще одні дерев'яні двері, цього разу без жодних надмірностей, проста така, добротна стулка. Відчинивши, її ступила у свята святих кожного некроманта, не кожен, до речі, пустить у свою лабораторію чужинців.
Під стелею спалахнуло світло, на якусь мить засліпивши. Проморгавши, уважно озирнулася, не поспішаючи ступати вглиб і тримаючи своїх супроводжуючих на порозі.
Все стандартно, так би мовити — великий стіл, пальник, котел, колби, склянки, трави, ножі, голки й таке інше. Трохи осторонь обробний стіл, так препарувати трупи, теж доводиться. Біля стіни навпроти невеликий диван, можна прилягти, якщо сил немає піднятися нагору, столик з графинами та склянками, камін та море книг. Місцями складених прямо на підлозі. Акке любить читати.
- Жертовного каменю немає? - буркнула перше, що спало на думку.
- Можу дістати, — незворушне від демона.
- Наступного разу, — якого ніколи не буде.
- Тоді проходь, — мабуть, набридло стояти на порозі власної лабораторії, — раніше почнемо, швидше закінчимо.
Безтурботно знизавши плечима, задля виду звичайно ж, коліна все ще тремтіли, а в серці оселилася тривога, пройшла до дивана і з комфортом розмістилася на ньому. Тож і що далі?
Пройшовши за мною, демони прикрили двері та з цікавістю оглянули мою тушку. Очі Акке знову засяяли полум'ям, чим сильно налякали. Чого це він? Нервово проковтнувши, напустила на погляд більше впевненості, він не буде вбивати мене. А якщо надумає, зізнаюся, що є онукою Імператора. Це охолодить його запал. Сподіваюся.
- Мені треба буде пара крапель твоєї крові, — ще раз оглянувши з голови до ніг, шатен підійшов до столу, де в робочому безладді, розкидані інструменти. Взявши ВЕЛИЧЕЗНИЙ, ритуальний ніж, з усмішкою повернувся до дивана.
- І звідки? - Судомно втягнувши повітря, витратила останню мужність і сили, щоб голос не тремтів. Здається, я добровільно потрапила до пастки.
А якщо він знає, хто я насправді та просто грав зі мною, щоб заманити сюди й вбити? Аж раптом є якась таємна організація, налаштована проти мого діда? Ось це я дурна. Не можна ж було так легковажно вірити демону, хай і декану некроманського факультету. Та й чому раптом вирішила, що некромантові можна довіряти? Ідіотка.
- Мене шукатимуть, — пробелькотіла, величезними очима спостерігаючи за ножем.
- Пізно, не знаходиш? - хмикнув Акке, хитаючи головою.
Точно, він знає, хто я і живою, я звідси не вийду.
- Я Імператорська онучка, — виклала останній козир.
- А я його син, — знущально простягнув шатен, явно не вірячи мені. І що робити?!
Перевівши благальний погляд на суккуба, адже він не знав, що я буду тут, значить не в змові з цим не добрим демоном, побачила, що той давиться від сміху. І що тут смішного?
- Усі адепти такі кумедні? - не витримав Ву.
- Зустрічаються екземпляри, — хитнув головою декан, виймаючи кинджал з піхов і протираючи його дезенфікуючою рідиною. Якщо хочуть вбити, зброю не знезаражують.
- Знущаєтесь? – напружено поцікавилася, не припиняючи спостерігати за діями демона.
Чоловік протерши кинджал, взяв невелику колбу і рушив у мій бік. Шлях не був довгий і ось він прямо переді мною.
- Трохи, — блиснувши білозубою посмішкою, Акке простягнув кинджал мені. - Зроби невеликий надріз на руці та накапай у колбу. - Її він так само простягнув мені. Сам же, відійшов на пристойну відстань, практично вперся у протилежну стіну. Боїться зірватися? Добре, не вб'є.
- Що відбувається? - піддав голос Ву, який нарешті припинив веселитися. Сподобався мій переляк? Буде нагода, обов'язково пригадаю.
- Я дивно реагую на її кров, — сухо та лаконічно.
- Кров кажеш, — протягнув суккуб, підозріло дивлячись на брата. Щось тут не чисто. Але розбиратися із цим немає бажання. Накапаю крові, і звалю в Академію, де більше не потраплятиму на очі, скаженому демонові. - Знайомо.
Не звертаючи на перемигування демонів, взяла кинджал по зручніше і врізала долоню, не вперше, але так само боляче. Підставивши колбу, зцідила червону рідину, намагаючись при цьому не дивитися на чоловіків. Вистачило мені трансформації минулого разу.
- Акке, — ахнув Ву. - Це ж…
- Ще не відомо, — рикнув шатен, перебиваючи суккуба. Що за таємниці?
Наповнивши колбу, стиснула долоню, щоб перетиснути рану і не нервувати демона ще більше.
- Візьми в неї кров, — хрипко попросив Акке у брата, змусивши підняти на нього погляд.
Демон боровся з собою, на обличчі виступив піт, зуби міцно стиснуті, на вилицях виступили жовна, руки чоловік сховав за спиною. В очах полум'я, а на голові проступають контури рогів. Та й сам він якось розрісся.
Окинувши говорившого ще одним уважним поглядом, Ву, підійшов до мене і без слів узяв простягнуту колбу. Піднісши її до обличчя, вдихнув і хитнув головою.
- Ти встряв, — адресував братові й задоволено засміявся. - Це буде дуже весело.