Частина 7

- То як твій перший день? - Вивели із задуму.
- Мені подобається, — відкинувши все непотрібне, радісно посміхнулася. Мрії збиваються і цьому треба радіти. А щодо Акке, запитає відповім, ні ну й гаразд. Хіба він єдиний, хто погано про мене думає? За життя назбирається.
- Сьогодні йдете на вечірку?
– Яку? - підняла брови, адже виходити за територію Академії не можна.
- Можна, — правильно витлумачивши моє здивування, посміхнувся дракон. На мить, здалося, що він прочитав мої думки і я запанікувала, але згадавши про блок, який ставив він із батьком, видихнула. Іноді в голову не треба лізти, все на обличчі написано. - Я давно скасував, це варварське правило. Адепти можуть виходити до міста після занять та залишатися там до ранку. Винятки звичайно є, може покарати куратор чи ще, що. Загалом бувають бідолахи.
- Ти ідеальний, — захоплено пробурмотіла, відкладаючи прилади, після почутого їсти розхотілося. - То що за вечірка?
- Неподалік академії є паб, його уподобали студіози й на радість власнику, проводять там увесь свій вільний час, — знизав плечима дракон, потім узяв келих з білим вином. А мені тільки сік, жлобяра, а вже доросла. - У перший навчальний день, адепти влаштовують гуляння, свято вірячи, що воно таємне і ніхто з викладачів не знає.
- І що піти може будь-хто? - Логічне питання, адже запрошення нам не давали, а піти дуже хочеться.
- Наскільки мені відомо, так, — знизав плечима дракон.
У, як круто! Жодного разу в житті не була на вечірці. Чи всі пам'ятають, що моя сім'я вела досить замкнутий спосіб життя? І мені жах як хотілося якнайшвидше потрапити в паб. Думаю і в мене він стане улюбленим місцем.
- А у скільки все починається? - Від нетерпіння підстрибнула на кріслі, не хотілося запізнитися та пропустити щось цікаве. Адже його, цікавого, може бути багато.
- У скільки все починається не знаю, — хмикнув Фаль, — але якщо ти не поспішиш, запізнишся на історію.
- Ось безодня, — вилаялася, зовсім забула про час. - Відкриєш портал? – молитовно склавши руки, поплескала віями. Не встигну, і на це кілька причин, перша й найголовніша — я не знаю, в який корпус мені потрібна і в яку аудиторію. Можу весь день шукати.
- Все для тебе, — посміхнувся лускатий і змахнувши рукою, відкрив портал.
- Ти найкращий, — підхопивши речі, кинулася в мерехтливе марево. Що цікаво, у кожного мага свій вид порталу, винятковий. Ось у тата це вогонь, мама розповідала, як побачивши вперше, попрощалася з усіма близькими, бо була впевнена, що згорить живцем. Весело їм було.
Вийшовши в коридорі біля потрібної аудиторії, ну я на це дуже сподіваюся, видихнула. Нікого видно не було, можливо пара вже почалася, але в мені жевріла надія, що професор історії, адекватний і не сильно лаятиме.
Набравши в легені більше повітря, постукала у двері й потягнувши важку стулку, просунула голову.
- Вибачте за запізнення, — сказала на видиху, — такого більше не повторитися, дозвольте зайняти своє місце.
А у відповідь тиша! Прикро навіть. Перевівши погляд на кафедру, рипнула зубами. Там нікого не було, як і в самому приміщенні. Ну і де мені свою групу шукати? Куди мене переніс цей чортів дракон?
Лаючись на чому світ стоїть із силою закрила нещасну стулку. Чорт, чорт, чорт. Так можна і покарання заробити й тут ніхто не подивиться, що перший день та адепти можуть легко загубитися.
- Мені здається адептка Рей, — голос за спиною змусив здригнутися і похолонути. Акке, — ви повинні перебувати в іншому корпусі.
- Вибачте декан, я загубилася.
- Цікаво як? - Мені здається чи я вловила в голосі глузування.
- Фаль неправильно відкрив портал, — все одно він думає, що Фаллькор мій коханець, по обличчю видно, та і його навмисне звернення на прізвище. Я пам'ятаю, у нього на батьківщині так не прийнято.
- Ваша «дружба» з ректором не врятує від покарань, — змірявши поглядом з ніг до голови, демонюка мотнув своєю безрогою головою. – Сьогодні ввечері на полігоні.
- Але сьогодні ввечері ... - Простягла втрачаючи весь бойовий настрій.
- Вечірка, — ствердно кивнув головою декан, — на яку ви на жаль, не потрапите.
- Це не чесно, — буркнула зовсім по-дитячому.
- Звикайте до цього адептка, — кивнувши головою, декан розвернувся і пішов своєю дорогою. Гей, а підказати вірну дорогу? Але в голос, природно, своє питання не поставила, не варто нариватися на нові неприємності.
Тяжко зітхнувши й нарікаючи на несправедливість життя, потопала до сходів. Ще треба знайти свою групу.
Спустившись на перший поверх, була я на третьому, вийшла надвір і озирнулася. Якщо все правильно пам'ятаю, то стою близько четвертого корпусу. А де ж зараз некроманти? Діставши із сумки складений листок з розкладом, який для мене переписала Мірл, вчиталася. Історія Імперії, перший корпус, третя аудиторія. Ось Фаль! Це головний корпус! Я могла своїми ніжками спуститись на перший поверх! А тепер мені потрібно пів території пройти й звичайно ж, запізнитися на заняття. Блиск, а це лише перший день.
Хвилин через п’ятнадцять, дійшла до потрібної будівлі і зі смутком в очах озирнулась. Навколо багацько адептів, майже всі усміхнені, щасливі, не покарані! Життя несправедливе.
Тяжко зітхнувши, таки зайшла до будівлі та знайшовши потрібну аудиторію, постукала. Знаю, заходити безглуздо, до кінця пари залишилося від сили тридцять хвилин. Але не хотілося самій блукати Академією. Краще ще одне покарання, але поруч із подругами.
- Дозвольте увійти, — відчинивши двері, зазирнула всередину. - Вибачте за запізнення, я була у ректора.
Не добре прикриватися Фалем, але пів групи чули про те, що він мене викликав. Так, що може так уникну чергової несправедливості.
- Так, так, адептко Рей, — хитнула головою магістр Аделаїда Грант, мила брюнетка та величезний фанат своєї справи. – Ваші подруги мене попередили. Сподіваюсь нічого серйозного.
- Ні, — ух, дякую Астрі та Мірл, врятували мою дупу. Щоправда, ще треба придумати, що ж ректор хотів від мене і чому це не могло почекати.
-Ти чому так довго? - Варто було сісти біля подруг, Астра засипала запитаннями. - Вдома, щось трапилось? - А підкинула ідею. Так не заплутаюся у власній брехні.
- Трапилось, — хитнула головою, — але я не хочу про це говорити.
Дівчина виразно кивнула і знову звернула свій погляд на магістра. Мірл же, уважно вивчала мене. Чого це вона?
- Захочеш розкажеш, — шепнула стривожена подруга, проїхавшись моїм сумлінням.
– І так ми зупинилися на тисячолітній війні та її припиненні, – продовжила магістр.
Досить цікава тема, адже війна закінчилася порівняно недавно, якихось двадцять п'ять років тому. Сталося це, як ви зрозуміли, до мого народження, тому з цікавістю вслухалася.
- Наш Імператор, довгих років йому життя, все ж таки зумів домовитися зі Світлими, — продовжила Аделаїда, — як саме, на жаль не відомо та ми почали активно налагоджувати стосунки. Не завжди все йде гладко, навіть зараз бувають сутички, але це більше обурення незгодних з обох боків. Таких відловлюють та карають.
- А зовсім нічого не відомо про договір? - подала голос, нехай я і з імператорської сім'ї, але подробиць, на жаль, не знаю.
- Подейкують, — понизила голос жінка, — що всьому сприяв принц Стікур та його іномірна дружина. - А ось цього не знала. - Пітьма та Світло наділили її частинками своєї сили. І звичайно ж Світлі захотіли отримати її, але наш принц, — тут захоплене зітхання, — не віддав кохану, а висунув умови, з якими погодилися Світлі. Звичайно, без участі єдиного живого дракона, не обійшлося. - Оце Фаль, зрадник. Скільки випитувала, бо тема справді цікава, жодного разу не видав себе. Сказав, що був у сплячці й зовсім не в курсі. Троля дупа!
Поки я подумки поносила зрадника дракона, пролунав дзвін, що сповіщає про закінчення пари. Шкода, адже предмет дуже цікавий.
- Сьогодні було ознайомлювальне заняття, — сказала магістр, — до наступного, попрошу підготувати невеликий реферат на тему розколу Імперій.
Краса, не те щоб я цілими днями сиділа і зубрила, але історія була одним з моїх улюблених предметів, тому реферат не доставить дискомфорту. Якби було можна, зараз би усно здала.
- Потрібно поспішити, — вдерлась в мої думи Астра, — зараз заняття у куратора.
- Ага, — безрадісно зітхнула, згадалося несправедливе покарання. І йому нічого про ректора не скажеш, не поведеться як Аделаїда. Ми ж, чорт, коханці, із драконом. І коли почну стежити за словами?
Вийшовши з аудиторії, потопали на вихід із будівлі. Теорія та практика сьогодні на полігоні. Ех, ось би під час пар відпрацювати покарання та піти з усіма на вечірку. До речі, про неї.
- Ви щось чули про вечірку? - поцікавилася у подруг, що мовчки йшли поряд.
- Ні, — збадьорилась Астра, очі дівчини заблищали. Мірл, байдуже знизала плечима. - Де проходитиме? Як отримати запрошення? Звідки ти дізналась? – Посипалися питання від брюнетки.
- Я коли до вас йшла, — однією брехнею більше, однією менше, — почула як про це говорять старшокурсники.
- Так може вона тільки для них, — здулася некромантка.
- Я чула, що може прийти будь-хто, — підняла бойовий дух. - Вона проходитиме в пабі біля Академії.
- Ми повинні піти, — очі брюнетки сяяли в передчутті веселощів.
- Підете, — буркнула, одразу засмутившись. Після відпрацювання мені навряд чи ворушитися захочеться.
- А ти? - Як завжди спостережлива Мірл.
– А я на відпрацювання покарання, – повісила носа.
– Коли вже встигла? - ахнула Астра.
- Загубилася після відвідин ректора, натрапила на декана, — і така образа взяла, захотілося розревітись, — і він замість того, щоб допомогти розібратися, вліпив покарання.
- Але ж це не чесно, — обурилася брюнетка. Я вважаю так само.
- Мені здається, він упереджено ставиться до тебе, — буркнула орчанка.
- З чого ти взяла? - Ні, я звичайно знала це, навіть причину, але чому зелено шкіра так впевнена?
- Це все через твою відмову, — бачачи здивування на наших обличчях, зітхнула, на кшталт, які ж дурні й пояснила. - Ти не дала йому кров.
- Ааа, — простягла, якщо чесно про це зовсім забула. Хм, а якщо дати йому кілька крапель, він скасує покарання і дозволить піти в паб?
- Навіть не думай, — обурилася Мірл.
- Ти про що?
- У тебе на обличчі все написано, — буркнула дівчина, — не здумай, вечірок ще купа буде.
- Ти маєш рацію, — безрадісно зітхнула, розуміючи, що Мірл цілком права, а мене просто злегка повело. - Сходжу наступного разу.
- Я залишуся з тобою, — запропонувала орчиха, Астра ж, бачачи серйозне обличчя говорившої, з приреченістю кивнула, типу і вона залишиться, хоча дуже хоче піти.
- Ні, ні, — відмахнулась, — ви йдіть і розважайтеся. Я все одно буду на полігоні з нашим улюбленим деканом.
- Радий, що хоч у когось викликаю симпатію, — як з-під землі, перед нами з'явився демон. - Але запевняю вас адептка Рей, ці почуття не довго.
- І не сумніваюся, — трохи почервонівши, відвела погляд.
- Звідки тільки взявся? – прошепотіла брюнетка, поглядаючи на декана.
Похмуро зиркнувши на нас, чоловік потопав далі, зупинився лише в центрі витоптаного поля. Ми ж, адепти, вишикувалися в ряд, не дійшовши до нього п'яти кроків. Краще триматися на відстані.
- Свої сумки можете залишити на лавках, — помах руки за наші спини. – Ваші зошити сьогодні не знадобляться.
Вирішивши не робити зайвих рухів, просто скинула сумку до ніг, потім підберу. Багато хто, послідував рекомендації й все ж таки пішов покласти свої речі, Астра так само рвонула, але помітивши, що ми з Мірл не рухаємося повернулася.
- А чому він тебе на прізвище називає? - Скориставшись загальним хаосом, поцікавилася Астра. Дівчина наслідувала мій приклад, кинула сумку біля ніг і поки всі не повернулися, підійшла ближче. Мірл залишилася на початку строю. Я вже встигла помітити орчанка не любить балакати даремно.
- Не знаю, — деякі здогади були та вони, якщо чесно, не радували. Моє прізвище він запам'ятав не просто так.
- У нього на батьківщині начебто так не заведено, — простягла брюнетка, чим ще сильніше мене засмутила.
- Пам'ятаю, — буркнула, молячись, щоб швидше почалося заняття.
- Поспішайте, — ніби почувши мої думки, гаркнув демон.
Студіози миттєво прискорилися і вже за хвилину знову стояли в строю.
- Ті кого не навчали азам, крок уперед, — і навіщо питати? Адже ще під час вступу екзаменатори цікавилися нашим рівнем підготовки. Так що куратор має бути в курсі. Але, мабуть, ні.
Зі строю вийшла Мірл, Астра, Айда, Вівіан та кілька хлопців.
- А ви адептка Рей? - І чого причепився?
- Мене навчали, — скрипнувши зубами, буркнула у відповідь.
- Наскільки мені відомо, ви із простої сім'ї, — не припиняв демонюка. Мститься за відмову надати кров?
- Так.
- І хто ж дозвольте дізнатися, навчив вас?
- Це обов'язково?
- Задовольніть мою цікавість.
- Моя мама служить у будинку некромантів, — історію ми продумали заздалегідь, так що не докопаєшся. - Коли в мені прокинувся дар, хазяїн маєтку, надав кілька уроків.
- Дозвольте дізнатися, хто саме?
- Це не важливо, — процідила, починаючи закипати.
- Важливо, — буравлячи своїми очима, де спалахнуло полум'я, наполягав Акке.
– Не думаю, – стояла на своєму.
- Що ж, — якось дуже швидко він відстав. - Тоді покажіть чому саме вас встигли навчити.
- Мені здається ваше ставлення до мене упереджене, — не боячись, глянула прямо в обличчя декана. Нехай бачить, що йому не залякати мене.
- Вам здається.
- Дуже на це сподіваюся, — здається, я почула скрип зубів.
- За суперечки на заняттях, ще одне покарання, — вишкірився демонюка і бачачи обурення на моєму обличчі, скинув брову. Типу давай, посперечайся зі мною ще.
Стримавшись, лише кивнула головою. Якщо зараз відкрию рота, не вилізу з полігону.
Задоволено вискалившись, Акке повернув свою увагу решті адептів, які з цікавістю спостерігали за нашою розмовою. А мені казали, що некроманти не люблять пліток. Як же, он як у деяких, очі блищать.
- Ті хто не проходив попередню підготовку, навчатимуться додатково, щоб не відставали від інших, — слава богині, не серед них, адже чує моя дупа, навчати їх стане Акке. - Додаткові пари внесу до розкладу. А зараз стали в стрій.
Потрібно буде допомогти подругам швидше адаптуватись.
Далі заняття пішло як по маслу, Акке вивів базовий щит і став по поличках розкладати його плетіння та кожну руну. Так, щоб користуватися даром, потрібно знати руни й вміти швидко відтворювати, тому наголос на першому курсі саме на них.
Друге заняття – практика. Тут ми повинні показувати засвоєне раніше, але через те, що це перше заняття і перший день, демон захотів побачити, на що ми здатні. Раніше нашу витривалість перевіряв, тепер уміння.
Цього разу знову надав вибір — запитав хто хоче бути першим. Першим побажав бути дроу, ну звичайно, у талановитого тата, син повинен бути під стать йому. Не кривлячи душею, скажу, що дроу прекрасний некромант і якщо зменшити гонору, може перевершити нас усіх.
Багато хто з групи був спадковим некромантом й вони показали чудові результати, але тут і до мене дійшла черга. Майнула злорадна посмішка куратора. Думає впаду в бруд обличчям? Дудки.
Зробивши кілька кроків, повернулася обличчям до шатена і без жодних проблем, вивела базовий щит. Але це не стерло усмішку з демонячого обличчя, що розлютило. Некроманти за своєю суттю спокійні істоти, але ця невіра на обличчі куратора, усмішка і його відношення, вивели з себе. Піднявши руку, закликала силу і зі зловтішним задоволенням послала потік сили у бік академічного цвинтаря.
- Браво, — хмикнув демон, не розуміючи каверзи. Мабуть, вирішив, що це просто викид сили. Ну, зачекаємо.
Усміхнувшись у відповідь, стала в стрій і з невинним виразом обличчя, почала відраховувати секунди. Про себе, звичайно ж. Тим часом Акке обвів нас поглядом і кивнув якимось своїм думкам.
- Що ж, потенціал є, доведеться звичайно, попрацювати, але я зроблю з вас найкращих. - Кращих робив тато, буркнула про себе. Чисто зі шкідливості.
- Ем, декане, — простяг хтось, помітивши рух, на краю. - Там щось є.
Знаєте, що найприкольніше у цьому всьому? Навчальні посібники жили на академічному цвинтарі неподалік полігону. Заради зручності. І вони без жодних проблем могли пройти захисний бар'єр.
– Адепт у вас галюцинації? — скинувши брову, глузливо буркнув демон.
- Ні, — обережно простяг хлопець, продовжуючи вдивлятися в далечінь. - Там щось рухається.
- Якщо там хтось і є, — в голосі лунало знущання, — він не пройде бар'єр.
- Ага, — тихенько буркнула, капостливо посміхаючись.
- Це умертвіння, — прокоментувала Мірл. Так, вона ж перша в строю, їй краще видно.
- Умертвіння? - Друга брова куратора приєдналася до першої. Здивовано подивившись у вказану сторону, насупився. Було видно, чоловік задумався, але, мабуть, голова працює. Пару секунд на роздуми і його червоний погляд уперся в мене. - Адептко?
- Так декан? - Невинний вираз обличчя не раз рятував, але, мабуть, не цього разу. Куратор не повівся на безневинний погляд і смиренну позу.
– Ваших рук справа?
- Не розумію про що ви, — знизала плечима, продовжуючи безневинно і сподіваюся віддано, дивитися на нього.
- Як же, — струснувши головою, демон знову витріщився на умертвіння. Які без проблем, пройшли купол і повільно, але впевнено прямували до нас.
- Що відбувається? - зашепотіла Астра, яка незрозуміло як опинилася за моєю спиною.
- І ти туди ж? – І ця в мені сумнівається. Ех, тріщить безвинний образ по швах.
– На що вони запрограмовані? - Знову зашипіли в спину.
- Вас вони не зачеплять, — махнула рукою на прикриття. Все одно ніхто не повірить.
- Слава Богині, — буркнула брюнетка і по-тихому повернулася до строю. Ну, як стрій, адепти з відкритими ротами, стежили за тим, що відбувається, а не за тим, щоб стояти в шерензі. Хтось розважався, але більшість групи, дивилися з побоюванням і в будь-яку хвилину були готові застосувати заклинання упокоєння.
З мого ж обличчя злетіла маска невинності, наповнивши зелені очі завзятим блиском. Ех, мила ця справа, гидоти іншим робити.
Декан із похмурим виразом обличчя, спостерігав за п'ятіркою щасливчиків, не забуваючи скоса поглядати на мене. Теж цікаво, на що запрограмовано? Його долоні спалахнули зеленим світлом, побоюється, що нападуть? Мені звичайно, хотілося помститися за дрібні причіпки, не справедливі покарання, але напад це перебір. Так подразнять демонюку і звалять назад.
За прикладом куратора, одногрупники, запалили заклинання. Ем, на таке я не розраховувала, хотілося лише подразнити декана і показати свою силу, каюся. Але лякати інших ні.
Відчуваючи мою нерішучість, мертвяки завмерли, не дійшовши до нас кроків десять.
- Чому зупинилися адептка Рей? - Гордовито скинута брова, знову привела в сказ, але налякані очі Айстри, що дивляться на мене з-за спин хлопців, охолодили голову.
- З чого ви взяли, декане Стейнмунне, що це я? - Невинно поплескавши очима, постаралася непомітно для решти зняти підкорювані нитки з посібників.
- Думаєте, я не відчуваю ниток? - рипнув мужик зубами. І тепер питання на мільйон, йому не подобається, що я продовжую ламати комедію, чи моє нове звернення? До речі, треба буде у Фаля дізнатися, що у демонів за приколи з прізвищами.
- Я просто показувала свої вміння, — знизала плечима, відкликаючи силу, — як ви й хотіли.
Перечити йому перед усім курсом не хотілося, покарає вкотре. Ну а наодинці, ну так, не вийде, уникатиму його. Відпрацюю покарання і стану найнепомітнішою і старанною, бо якийсь шалений декан попався. Та й чіпляється лише до мене.
- Вміння, — простягнув Акке, клацаючи пальцем і відправляючи посібники назад на цвинтар. - Увечері покажете ще одне. - Бачачи мій здивований погляд, вишкірився. - Посібники треба закопати.
Клянусь богинею, якби ми були одні, розреготався, а так лише задоволено кивнув головою. Так, увечері доведеться знову скористатися маззю Мірл.
Тяжко зітхнувши, кивнула головою, приймаючи покарання. Куратор же, знову оглянув студіозів, які під моторошним червоним поглядом, знову стали в стрій.
- Зараз відпрацьовуємо щит, — повернувся до заняття. - На його побудову у вас має йти одне зітхання.
Так, базовий щит може неодноразово врятувати життя і не тільки від умертвій. Нехай наша Імперія більше не воює зі Світлою, але навчають нас за старою програмою. Хто знає, що в житті стане в нагоді.