Частина 6

Поки дівчата пішли в душ, підняла свою тушку та взялася за речі. У процесі лаяла Фаля, на чому світ стоїть. Не можна в кімнаті на чотирьох дівчат ставити таку маленьку шафу! Кожній з нас дісталося по одній полиці, на якій хвилиночку потрібно розкласти свої речі та академічну форму. Благо, був невеликий відсік, куди можна повісити сукні, але й вішаків виявилося всього чотири, благо маму послухалася і взяла декілька своїх. Помістивши все, дріб'язок розклала на столі, чорт, навіть тумбочку зажлобили!
Ну гаразд, у тісноті, та не в образі.
Упоравшись з усім, розляглася на ліжку, час і книжечку почитати. Відкривши першу сторінку, запідозрила недобре, погортавши ще кілька, чортихнулася. Ось Акке! Книга демонською мовою написана, а я її, як ви вже зрозуміли, не вивчала.
У серцях зачинивши книгу, закинула її під ліжко. І чого так розлютилася? Сама не зрозумію. Ну не дізнаюся про декана нічого, та й гаразд. Не стане ж він справді переслідувати мене і вимагати кров. Дорослий, сподіваюся, розумний чоловік.
- Ми повернулися, — у двері, що відчинилися, ввалилися дівчата.
- Ура, — без ентузіазму буркнула у відповідь. Що не думай, а я засмучена. Доведеться таки дідові писати, а він був проти мого вступу, може й відмовити любій онучці.
- Ти чого? - насупилась Астра, підходячи й сідаючи на моє ліжко. Я так і валялася — розкинувши руки та уткнувшись обличчям у подушку.
- Книга демонською, — буркнула, зручніше влаштовуючи голову.
- Мені здається він спеціально, — подала голос Мірл, чим змусила перевернутись і сісти. Запитливо дивлячись на орчанку, чекала пояснень. – Щоб ти прибігла до нього.
Очевидно звичайно, але не думаю, що дорослий чоловік застосовуватиме таку дитячу тактику.
- А може, він просто не подумав про це, — стала на захист декана Астра.
- Про те, що я можу не знати демонську? – Брова злетіла догори. – А логіку включити? Якщо цікавлюся расою, то й мови не знаю.
Дивна розмова виходить. Збоку може здатись, що куратор зацікавив, але запевняю все не так. Просто хочеться дізнатися, чому він так на мене відреагував і що збирався робити з моєю кров'ю.
- А може, його будь-яка кров задовольнить? – припустила. - Може, завтра на заняттях проллється ще чиясь і він так само розлютиться і відстане від мене?
- Сподіватимемося, — зітхнула брюнетка і піднялася з мого ліжка.
Схопивши баночку мазі, яку їй дала Мірл, дівчина намазалася й переодягнувшись у нічну сорочку, лягла. Наслідуючи її приклад, переодяглися і загасивши магічні лампи, заснули.
Ранок настав рано. Промені світла, що струменіли у вікно, штори ми не засунули, супроводжувалися моторошним виттям. Підскочивши з ліжок, спросоння не могли зрозуміти, що сталося, що робити та куди тікати. Переглянувшись, на перегонки вирушили до дверей, здається війна. Відчинивши стулку, побачили таких же розпатланих і здивованих однокурсників.
- Що відбувається? – буркнув хлопець із сусідньої кімнати. Він стояв у проході та сонно потирав очі.
- Це будильник першокурсники, — пролунало з глибини коридору, в наш бік прямували старшокурсники.
Я ще вчора дивувалась, як так вийшло, що всі кімнати виявилися вільними, ми ж не єдині на курсі. Дівчата пояснили, ну після того, як самі довідалися. Біля душових є поворот, а там ще один коридор. Чим старші студіози стають, тим глибше пробираються, залишаючи новачкам кімнати ближче. Мило.
- У вас є п'ятнадцять хвилин на збори, а потім у вас зарядка.
Дізнавшись, що хотіли, швидко кинулися назад, треба встигнути зібратися та прибути на полігон. Адже там буде зарядка, я правильно зрозуміла?
Зібралися ми швидше, ніж минулого разу і не змовляючись, пішли до смуги. Нові муки, ми поспішаємо до вас, як вагітний равлик — дуже повільно, але поспішаємо.
- Сьогодні ви набагато швидші, — прокоментував нашу появу куратор. Так, ми майже всі у зборі. – Зараз п'ять розминкових кіл.
Розминкових? Та нам їх за очі вистачить! Але сперечатися, так вже повелося, ніхто не став. Тяжко зітхнувши, побігли. Пам'ятаючи про вчорашні геройства і муки, дала собі слово, що цього разу не конкуруватиму з дроу, хоче бути переможцем вперед. Я себе на зіллєварінні покажу. Там мені рівних немає.
Хвилин за тридцять, усі впоралися із завданням і з тяжкими зітханнями, знову стали в стрій, від високого до низькорослих. Я очікувано вкінці.
- Зараз по черзі виходите зі строю, називаєте ім'я та отримуєте амулет. - Ой, а я вже маю. І як бути? Другий мені ні до чого.
- Пітер, — буркнув перший у строю, зробивши кілька кроків до декана, отримав свій череп. Ой-ой, що ж робити?! По-тихому і до мене черга підійшла.
- Меліса, — буркнула виходячи, але не поспішаючи до куратора.
- В чому справа? – насупився демон. - Вам не потрібен амулет?
- Тут така справа, — промимрила, — мені його вже видали.
– Хто?
- Ем, — опустивши очі вниз, мовчала. Видавати Фаля, тим паче при всьому курсі, не збиралася.
- Адептко! - гаркнув чоловік.
- Можна я вам потім все розповім? - Олень очі та молитовно складені руки.
- Ви знаєте, що вам це вартуватиме, — примружився брюнет. Побачивши обурення на моєму обличчі, вишкірився. Так просто він від мене не відчепиться. - Так, а тепер, — погляд знову повернувся до групи, я ж по-тихому повернулася до строю. - Смуга перешкод до першого падіння.
Ну, це нам просто. Одна лише Мірл знову пройде.
Але не тут було, дроу здивував, пройшов таки. Невже всю ніч тренувався? Хоча, знаєте, що помітила, що вчорашні запізнивші, падають не одразу. Мабуть, після восьмої добре потренувалися.
- Сьогодні полегшене заняття, — прокоментував демон, варто було мені ганебно впасти від першого мішка і зайняти своє місце. - Зараз у вас п'ятнадцять хвилин на душ, сніданок та вступна лекція. Попрошу не запізнюватись.
Зітхнувши, адже напружилися після «полегшеного заняття», потопали до гуртожитку. По дорозі групуючись по купках, хто кого знає і таке інше.
– Хто наша сусідка? - Порівнявшись зі мною, буркнула Астра. Уважно оглядаючи натовп некромантів, дівчина мружилася. Справді, підозріло, речі є, сусідки немає. Як ви зрозуміли сьогодні, після пробудження помітили, що ліжко не чіпали, речі як лежали, так і лежать.
Оглянувши натовп, що неприємно пахнув, нарахувала ще чотирьох дівчат. А хто ж тоді в нас? Що примітно, дівчата так само як і ми, збилися в зграйку.
- Пішли довідаємося, — знизавши плечима, рушила до одногрупниць. - Привіт, — підійшовши, привіталася. - Я Меліса, це Астра та Мірл.
- Я Айда, — взяла слово, невисока пампушка, мило посміхаючись. - Це Зої, — махнула рукою у бік худої, блідої дівчини, з кругами під очима. - Це Вівіан, — черга підійшла до високої брюнетки, худорлявої статури й мала сором'язливу посмішку. - А це Сандра, — остання виявилася з норовом, по очах видно, дівчинка ставила себе, вище за нас, це помітно. Статура її була стандартною нічим не кращою за нашу, єдина відмінність, сиве пасмо в чорному волоссі.
- Приємно, — посміхнулася Астра, — а на нашому курсі дівчат більше нема?
- Ні, — ствердно кивнула Айда.
- Дивно, — простягла подруга, хмурячи брови.
- Що дивного?
- Просто в нашій кімнаті з'явилася сумка з речами, — пояснила брюнетка, — ми думали хтось із нашої групи, але господиня речей так і не з'явилася.
- Справді дивно. - Погодилася пампушка, ступаючи на першу сходинку. За розмовами й не помітили, як підійшли до гуртожитку.
- Потрібно поквапитися, — прокоментувала скромна Вівіан, — часу зовсім мало залишилося.
Схвально кивнувши, не змовляючись, кинулися нагору. Наші водні процедури нікому з вас не цікаві, тому пропустимо цей абзац.
Зібравшись після душу в кімнаті, натягли форму, схопили сумки та потопали в їдальню, сніданок головний прийом їжі.
- Мел, — притримала на виході Мірл.
- Так?
- Декан на кров натякав?
- Швидше за все, — знизала плечима, зараз мене це мало хвилювало, хотілося їсти, дуже і дуже багато.
- І ти йому даси?
- З якого це дива? - Брови злетіли у височінь.
- Розкажеш звідки кулон? - Подобалася мені ця дівчина, адже сама не поцікавилася де взяла. Переживає тільки за збереження моєї тушки. Люблю її.
- Не хвилюйся, що-небудь вигадаю, — відмахнулася, бо реально говорити де взяла не буду. Або буду, варто подумати. Але хто може тверезо мислити, коли шлунок завиває і вимагає нагодувати його? Ось я думати відмовляюся.
На сніданку ми сіли з новими знайомими, що правда довелося потіснитися, таці заставлені тарілками ніяк не хотіли вміщатися. Але як кажуть у тісноті, та не в образі. Тому компактно, але вмістилися.
Швидко з'ївши все, що понабирали та особливо не розмовляючи, з набитим ротом це складно, повернули посуд і потопали в перший корпус. Вступна проходить у залі урочистостей і зібрались усі першокурсники. Як виявилося, веде її сам ректор. Ну Фаль, цього разу ти будеш балакучішим?
Сівши на гальорці, так вже повелося, поставила сумку біля ніг і приготувалася слухати й Фаль не розчарував. Що примітно, наші нові знайомі так само присіли поруч. Вирішили, мабуть, триматися разом, а ми й не проти. Єдине, дроу, так само сів недалеко, чим трохи дратував. Ні-ні, мене він поки не чіпав, але тримав у напрузі.
- Доброго ранку адепти, сподіваюся ви встигли познайомитися і відпочити перед початком навчального року, — зійшовши на кафедру, бадьоро посміхнувся студіозам Фаллькор. Деякі, ну, наприклад, некроманти, не були такі раді, адже нас ганяли вчора, ганяли сьогодні вранці та ще будуть. - Ви вже познайомилися зі своїми деканами та кураторами, отримали розклад і напевно дивуєтеся, навіщо ж вас, знову тут зібрали. Поясню. Сьогодні, тому що вчора був трохи зайнятий, хочу нагадати вам, напад і рукоприкладство по відношенню до іншого адепта, суворо карається. Виняток – спарингові бої на заняттях.
Ну це ми й так знали, адже перед вступом, кожен з нас, прочитав усе — правила, склепіння, про професорів і таке інше. Тому Фаля слухати зовсім не цікаво. Хм, у нас вдома він не був таким занудою. Таким собі веселуном, який любив пограти на татових нервах. Ех, мабуть, посада позначається.
- Гей, Мел, — бачачи, що не слухаю ректора, покликала Мірл.
- Так? - Зараз стане вичитувати?
- Я тут подумала, — нахилившись до вуха, продовжила орчиха. - Наш шаман, дещо знає про криваві ритуали, — шепіт став ледве чутний і не дивно. Такі знання небезпечні, за них карають. - Я напишу йому і розпитаю.
- Навіщо? - Мені звичайно приємно, що дівчина турбується про мене, але це ні до чого. Кров давати не збираюся, а отже жодних ритуалів.
- Може, дізнаємося, що хоче від тебе декан, — зачепило її не на жарт.
- Мірле, — ласкаво посміхнулася дівчині, тим самим показуючи, я не хвилююся і їй не варто. - Це дуже щедра пропозиція і я звичайно ж триматиму її в секреті. Але не варто так перейматися. Я думаю, все набагато простіше, — знизавши плечима, озвучила те, про що зовсім недавно сама подумала. - Мені здається Акке, рідко стикався із запахом людської крові, та й резус у мене рідкісний.
– Хто? – Ой, це не з цього світу.
- Ну вона трохи інша, — і ось як це пояснити не вдаючись до деталей? - Загалом мені здається, йому просто цікаво, тому що раніше з таким не стикався.
- Він викладає тут уже п'ять років, — хитнула головою зелено шкіра, — думаєш, за цей час він не нанюхався крові?
Логічно, але чорт, тоді моя теорія тріскотить по швах і мене накриває паніка. Вчинити б по розумному і поговорити з демоном на чистоту, але хто у вісімнадцять років робить розумно? Мабуть, ніхто і я зовсім не виняток.
- Просто будь завжди поряд, — попросила орчиху, вирішивши при першій нагоді написати дідусеві. Потрібно якнайбільше дізнатися про демонів.
- Гей, — буркнула Астра, — настав час йти.
- Ой, — ми так захопилися розмовою, що пропустили всю промову ректора. Ну, пам'ятаючи початок, ні про що не шкодувала. Нудних проповідей мені від дядька вистачало.
Вставши та посміхнувшись незадоволеній брюнетці, мабуть, їй хотілося дізнатися про що ми шепотілися. Усьому свій час подруга, залишимось утрьох і все тобі розповімо.
Вийшовши надвір, ми збилися в зграйку, зараз у нас п'ятнадцять хвилин перерви, потім руночитання, рунопис, історія Імперії, теоретичні заняття з некромантії та вишенька на торті, бойова некромантія. І все це першого дня! Не чесно, взагалі. Академія тепер нам будинок рідний, а в домівці з дітей не знущаються.
- Думаєте якщо згуртуєтесь, не вилетите? - хмикнув повз дроу. І мене осяяло, він не людей ненавидить, а жіночу стать.
- Коли там заняття з бойовки? – Кровожерливо поцікавилася Айда. Мабуть, і її дроу встиг дістати.
- Сьогодні, — усміхнулася дівчині, представивши як вона валить пихатого віслюка на землю і штовхає ногами, а він благає зупинитися і пошкодувати його прекрасне обличчя. Блиснувши очима пампушка, кивнула у бік третього корпусу. Як би натякаючи, час і на заняття йти.
Тяжко зітхнувши й злегка опустивши плечі, потопали до потрібної будівлі.
- Мелісо, — зупинив окрик у спину, та не мене одну, тому що голос був декана, зі мною зупинилася Мірл і здивована Астра. Так, вона ж не чула наших шепітків сьогодні.
- Так декане? - Не думала, що він так скоро захоче відповіді, думала хоча б до обіду зачекає. Не встигла нічого вигадати.
- Я хотів би поговорити з тобою наодинці, — виразно подивившись на подруг, які не поспішали залишити нас самих, куратор насупився. - Адептки, якісь проблеми?
- Жодних, кураторе, — затараторила Астра, — просто ми поспішаємо на заняття.
- Меліса вас наздожене, — відмахнувся шатен, продовжуючи свердлити дівчат палаючим поглядом. Дивлячись на орчиху, бачила, дівчина розривається між даною мені обіцянкою та бажанням залишитися в Академії. Тому, кивнувши, мовляв, іди, все буде гаразд, зітхнула.
- Я нічого не зробила, — буркнула залишившись із демоном наодинці. Не так, щоб на вулиці нікого не було, але адепти, насторожено дивлячись на демона, оминали нас. На пристойній такій відстані. Ось тепер уже стає моторошно!
- Я хотів би знати, звідки в тебе амулет, — О, богине, невже це не могло зачекати? Йому прямо так нетерпець дізнатися?
– Це подарунок, – закотила очі.
- Чий? - А демон свої примружив.
- Коханця, — ляпнула перше, що спало на думку. – Якщо це все, я піду. Не хочеться спізнюватися на першу пару.
І поки чоловік не прийшов до тями, швидко пішла за дівчатами, які пішли, але, щось дуже повільно. На пару, дякувати богині, ми не запізнилися, що дуже тішило, адже не хотілося псувати перше враження про себе. Швидко зайнявши вільні місця, виклали приладдя й завмерли в очікуванні професора. Начута про нього, сухенький дідусь, цінитель класичних покарань (написати сто разів на дошці якусь складну руну, і таке інше), та веде він не тільки руночитання, але й рунопис.
- Доброго дня адепти, — увійшовши до аудиторії, привітався магістр Корнел. Чоловік був до кумедного пунктуальним і запізнюватися на його пари заборонялося. Простіше вже не з'явиться.
- Доброго дня, — відгукнулися безладним хором.
Сухенький мужичок у сірому костюмі, підвівся на кафедру, поклав свою невелику валізку, такого ж похмурого сірого кольору та оглянув присутніх.
- Вчіться старанно, — ось і напуття. – Від цього залежить ваше життя.
Закінчивши з такою щирою вступною, магістр взяв просту білу крейду, якою крім нього, ніхто в цій Академії не користується й рушив до дошки.
- Це основна руна Т'єр, — намалювавши знайомі рисочки, чоловік знову повернувся до нас, — її ви повинні були вивчити ще в дитинстві, але, як показує практика, не всіх навчають з дитинства. Тому дістали зошити та виводимо сторінку.
Дуже цікаво пройде пара, буркнула про себе, відкриваючи першу сторінку і з нудним виглядом, виводячи необхідне. Свого часу, тато мене теж змушував, тому завитки вийшли ідеальними. Підглянувши в зошит сусідок, Астра праворуч, Мірл ліворуч, переконалася, що й подруг навчали вдома.
Загалом перша пара, та й друга, пройшли нудно. Ніхто нічого нового не дізнався, тому не бачу сенсу розповідати про занудне бубоніння старого. Здавалося, він хотів ввести нас у транс, але на щастя йому це не вдалося.
- Обід, — радісно простогнала Астра, варто було продзвеніти дзвонику.
Закинувши зошити до сумок, з насолодою встали й потяглися. Голос Корнела казково нудний, так і хотілося покласти голову на стіл й заснути. Все одно навряд чи помітив би. На виході з кабінету чекав сюрприз у вигляді старшокурсника.
- Хто з вас Меліса Рей? - Вирішила сильно не мудрувати з новим прізвищем.
- Я, — здивовано дивлячись на хлопця зі скуйовдженим волоссям і запавшими очима. Ми станемо такими самими? Та ні, тато з мамою виглядають пристойно.
- Тебе викликає ректор, — буркнув і, мабуть, порахувавши завдання виконаним, розвернувся спиною і потопав у потрібному йому напрямку.
- Що ти зробила? - Логічне питання від Астри.
- Нічого, — знизала плечима, намагаючись не видати нашого з Фалем знайомства. Швидше за все захотів побачити, а може отримав звістку від батьків. Окрилена перспективою дізнатися, де ж улюблені родичі, махнула дівчатам рукою й потопала у головний корпус. Тільки божевільний змушує дракона чекати.
Увійшовши до приймальні, де сиділа літня гоблінша, секретар, мило посміхнулася.
- Здрастуйте, — бачачи невдоволення на обличчі співрозмовниці, стримала доброзичливість. – Мене ректор викликав.
- Чекайте, — не запропонувавши сісти, буркнула жінка і продовжила перекладати листочки з місця на місце. Дуже необхідне заняття.
- Ви йому не доповісте? - Хвилин за п'ять, не витримала. Адже Фаль повинен знати, що я чекаю тут, а не проігнорувавши його запрошення пішла з дівчатами.
- Він зараз зайнятий, — не підводячи голови, буркнула секретарка.
Мила особа, скажу вам, дивлячись на неї зовсім не хочеться докучати ректору. Мабуть, на це і був зроблений розрахунок та взято гобліншу на роботу.
Втомившись просто стояти та підпирати стінку, підійшла до стільців, що тулилися біля стіни, біля дверей і в нахабну сіла. Заводити розмову з секретарем не було бажання, тому почала оглядати приймальню. Невеликий стіл гоблінші, купа стелажів із книгами, теками та якимись дуже потрібними документами. Ні вазонів, ні рамок з фотокартками останнім часом дуже модна штука. Дякуємо артефакторам за вигадану новацію. Невеликий кристал записує зображення, а потім переносить на папір. Коштує пристойно, але має попит.
- Дякую, що зайшов Акке, — двері різко відчинилися і з кабінету вийшли двоє, мій куратор-декан та Фаль. А я вже хотіла двері штурмом брати, добре, що стрималася.
- О Меліса ти вже тут, — побачивши дракон тепло посміхнувся, а декан, брр.. Його погляд, він і раніше лякав мене, але зараз у ньому стільки зневаги, що межує з ненавистю. Сподіваюся так світло впало і мені просто здалося.
- Не затримуватиму, — стримано кивнув ректору і проігнорувавши мене з секретаркою демон вийшов.
- Проходь, — тим часом радісно посміхнувся Фаль, впізнаю друга і напарника по пустощах. Зайшовши до кабінету, знову озирнулася, але нічого нового в інтер'єрі не додалося. Лише невеликий кавовий столик біля не запаленого каміна був заставлений тарілками. Ууу, який добрий дракон, нагодує вічно голодного адепта.
- Ти отримав вісточку від батьків? – з надією глянула на чоловіка, варто було сісти у крісло. Так, я не страждала хибною скромністю, тому миттю пройшла до столика. Адже він на мене чекав, значить і стіл накрив для мене, то чого випендрюватися?
- На жаль ні, — пройшовши за мною, Фаль сів у крісло поруч. - Але щойно, щось дізнаюся, обов'язково повідомлю.
- Дякую, — посміхнулася, потім по діловому оглянула страви. М, стільки всього смачного — паштет, овочева нарізка, запечена качка з яблуками, запечена картопля, нарізана скибками. Декілька видів маленьких десертів і звичайно ж вишневий сік. Все, як я люблю.
- А навіщо тоді покликав? - Схаменулась, жуючи картоплю. Сама не помітила, як наповнила тарілку.
- Хотів дізнатися як твій перший день, — знизав плечима чоловік, потім наслідував мій приклад, став набивати шлунок. - А до речі, — хвилин за десять, тиші, простяг дракоша, — тут Акке приходив.
- І? - Не знаю чому, але напружилася, хоча не я одна його адептка.
- Запевняв мене, що ти вкрала в когось кулон, — засміявся Фал, відставляючи вже порожню тарілку, а їжі там було на трьох. Ось це апетит.
- Смішно, — погодилася, хоч насправді стало прикро. Ні, я звичайно розумію, що мене він не знає, але отак одразу звинувачувати у крадіжці, ще й не довівши вину, йти стукати ректорові. Дякую, що Фаль мій друг, та ще й розсудливий і й без доказів ніколи нікого не покарає, впевнена в цьому на всі сто.
- Я його заспокоїв і розповів, що дав його тобі, щоб убезпечити від нього ж, — усміхнувся білявий, а мені згадалася фраза ляпнута не подумавши. Це ж він тепер думає, що я коханка Фаллькора. Який сором. Ось вам і зневага у погляді.Мабуть, нічого Фалю говорити не стану, сама ляпнула, самій і розхльобуватиму. Хоча і що такого? Всі один одного люблять, часто-густо таке. Але чому так не приємна думка про те, що декан буде погано про мене думати?