Частина 5

Діставшись бібліотеки, яка була окремим корпусом і тулилася неподалік забороненого лісу, зітхнула з полегшенням. На цей раз без пригод. Що дуже тішить, адже я побоювалася, що десь за рогом чекає декан із палаючим поглядом. На щастя ми його не зустріли.
Зайшовши до порожнього приміщення, студіози отримали підручники та знання, на сьогодні, їх більше не хвилюють. У спокої й інформація краще засвоюється. Але як знайти потрібну книгу? Тут їх безліч, на сотнях стелажів.
– А бібліотекар тут є? – простягла, оглядаючи приміщення і не помічаючи жодної живої душі.
- Так, — кивнула Астра, видивляючись когось. - Дуже цікава особа.
- Дякую, — пролунало сміхотливе за спиною. Підстрибнувши від несподіванки, утрьох обернулися на голос. - Чим можу допомогти?
- Ем, — бібліотекарем виявилася прозора дівчина. Чарівне обличчя обрамлене світлими кучерями, плавно перетікало в лебедину шию, тендітний стан. - Я Мел, — ввічливість наше все.
- Я Са, — посміхнулася примара, — Чим вам допомогти?
- Ми хотіли б знайти книгу про демонів безодні, — не піддалася чарівності Мірл, вона якось дивно напружилася, підібралася, як для кидка. Дивна поведінка.
- Ви першокурсники, — навіщось уточнила примарна дама, — ваш допуск мінімальний.
- Не знала, що тут рівні допуски, — простягла Астра.
- Так, — кивнуло видіння і попливло у бік стелажів. - Наразі все, що можу запропонувати.
І до нас полетіла невелика книженція, я б сказала брошурка.
- Не густо, — простягла, спостерігаючи, як книга опиняється в руках оркині.
- Решту ви почерпнете на заняттях, — розповіла очевидне і зникла Са.
- Сходили до бібліотеки, — розчаровано хитнула головою Астра, — розібралися в ситуації.
- У мене вдома, — почала я, але вчасно закрила рота, у простої селянки не може бути бібліотеки, — ну в моєму селі, у старости є бібліотека. Напишу рідним, може там щось знайдеться.
- Напиши, — кивнула брюнетка, — але в академії найбільша бібліотека, ну окрім палацу.
Точно, дідусь! Йому я і напишу, дякую Астра. Хотілося розцілувати дівчину, але з усім зрозумілих причин стримала свій порив.
- Тоді ходімо звідси, — якось напружено буркнула Мірл.
- З тобою все добре? - Занепокоїлася. Раніше орчиха поводилася спокійно, ніщо не похитнуло її, навіть смуга перешкод, а тут у запорошеному приміщенні занервувала.
- Так-так, — відмахнулась, — все добре. Просто хочеться на свіже повітря.
Логічно, вона ж дитина степів та закриті приміщення дівчині, мабуть, у тягар. Хоча в кімнаті вона тримала себе в руках, це сила волі.
У бібліотеці нам більше нічого не світить, тому попрощавшись зі зниклою Са, потопали на вихід. Благо не зайшли надто далеко.
На вулиці все ще світило сонечко, ще година може трохи більше і на небосхил заступлять два місяці. Ну а поки є час, погріємось під теплим промінням літнього сонця. Сівши на траву, неподалік будівлі, з цікавістю відкрили брошурку.
- Демони — це озлоблені, між-просторові істоти, які подорожують між світами, руйнуючи все на своєму шляху. Вони повертаються у свій рідний вимір, Безодню, після смерті. - прочитала Астра.
Гостроцікавий початок, слово честі. І кого вони викладати взяли? Самі-то книженцію читали?!
- Демони поділяються на безліч різних видів і форм чисельність яких нескінченна. – продовжила тремтячим голосом. Ще краще! - У Земному вимірі, демони набувають різних форм, хоча чи справжня це їх форма залишається таємницею. Демонів легко впізнати, якщо тільки вони, не перевертні. Демони майже завжди приймають вигляд монстрів на Землі і їх так само легко можна впізнати по жахливому, нудотному почуттю, що оточує їх як темна аура. На додаток до їх загального огидства, за демонами часто слідує запах смерті, який може бути дуже сильним.
- Щось мені більше не хочеться тут вчитися, — простягла з побоюванням дивлячись на сторінки. Боязко, але жахливо, цікаво.
- Далі йде класифікація, — перевернувши сторінку, брюнетка зітхнула, — з картинками.
- Може не дивитимемося? - Я не боягуз, але вдивлятися в картинки та уявляти на їхньому місці декана, не хотілося. Він же наш татко на ці п'ять років.
- Адептки, — почувся голос одного відомого нам демона, змусивший здригнутися і вмить підвестися з землі. - Чим ви тут займаєтесь?
- У нас вільний час, — ні краплі не боячись, відповіла Мірл. Яка хоробра дівчина.
- Я спитав, що ви тут робите, — роздратовано мотнув каштановою гривою.
- Просвітлюємося, — подала голос Астра, я ж не могла видати звук. Побачивши чоловіка, заклинило, швидше за все, від страху. Адже в останню нашу зустріч демон почав набувати бойової форми.
- І на яку тему, дозвольте дізнатися?
- Ееее, — пробелькотіли не знаючи, що відповісти.
- Любовні романи, — знайшлася Астра і бачачи огиду на обличчі куратора, поаплодувала в голові. Розумниця.
- Краще б навчальну літературу відкрили, — у голосі прозирало осуд, пф, та й нехай.
- Хіба ви не знали, багато шановний декане, що й у любовних романах, є чому повчитися, — приєдналась до знущань, ступор зник. Та й чого його боятись, я ж не одна.
- Позбавте мене подробиць, — насупився чоловік, уважно вдивляючись у моє обличчя. І навіщо так уважно дивитися? Розбиту брівку Фаль залікував, кров я змила, все немає приводів для хвилювань та трансформації. Видихай мужик. - Адептка, — простягнув, явно намагаючись згадати моє ім'я.
- Яка саме? – мило посміхнулася Астра.
- Ем, — ось навіть не знаю ображатись на таку неуважність чи посміятися.
- Так-так? - знущально простягла брюнетка, я ж стоїчно мовчала, давлячи напад сміху. Не годиться з професора сміятися.
- Ти, — некультурно тицьнувши в мене пальцем, куратор, подивився немиготливим поглядом. Гей, чоловіче, лякати починаєш.
- Меліса, — довелося нагадати.
- Так Меліса, — хитнув головою, — мені треба з тобою поговорити.
- Я слухаю, — побоювалася залишатися з ним наодинці, затягне в лабораторію і поминай як звали.
- Це приватна розмова, — буркнув демон, по очах видно, в яких танцювало полум'я, він злиться. Але я не хотіла залишатися віч-на-віч. Мені нічого хорошого це не дасть.
- Так у мене немає жодних секретів від подруг, — знаю, все це виглядає і звучить безглуздо, але чорт. Страшно.
- Впевнена? - І щось таке прослизнуло в його очах, невже Фаль розповів йому хто я? Вб'ю лускатого!
- Дівчатка, — зітхнула, приймаючи поразку, — зустрінемося в їдальні.
Сподіваюся, куратор дозволить останнє бажання, хоч наїмся від пуза перед смертю.
Уважно дивлячись на мене, Астра кивнула головою і схопивши за руку Мірл, що не зрушила з місця, потягла в потрібну сторону. Так і хотілося крикнути в слід, щоб пам'ятали мене молодою та веселою, але стримала дурний порив. А що як виживу.
- Викинь цю гидоту, — буркнув декан, дивлячись на книжку в моїх руках. І ось коли Астра встигла усучити?
- Мені її ще в бібліотеку здавати, — промимрила, опускаючи очі вниз. Страшно було дивитись на нього.
- Забиваєте голову всякою нісенітницею, — буркнув чоловік, роблячи кілька кроків до мене. Помітивши це рефлекторно відступила на кілька назад. - Ти мене боїшся? – у голосі зазвучало здивування.
- А я маю привід?
- Жодного, — я рада пан декан, що ви впевнені, а от я ні.
– Про що ви хотіли поговорити? - Після двох хвилин незручної тиші, наважилася підняти погляд. Ух, краще б цього не робила. Палаючі очі, уважно вивчали мене, від мисок черевиків, до маківки.
- Хто ти?
- Я Меліса, — що за дурне питання.
- Раса, — буркнув чоловік.
- Людина, — все ще не розуміючи, спохмурніла. Хіба не видно?
- Ти не людина, — хитнув головою декан, роблячи ще один крок до мене, я своєю чергою відступила на два.
- Ви мене лякаєте, — довелося визнати очевидне.
- Я не завдам тобі шкоди.
- Ну, звичайно, — нервово хихикнула, — мені Фаль розповів, що ви хотіли зі мною зробити.
- Фаль? – Це єдине зі сказаного мною, зацікавило? Чи він так від відповіді йде? - З якого часу ти ректора на ім'я кличеш?
- Зараз важливіше інше, — відмахнулася, а про себе вилаялася, так безглуздо підставитися.
- Гадаєш? - Мабуть, нормальної відповіді не отримаю.
– Ви хотіли на мені досліди ставити! - із викликом глянула у червоні очі. Хм, начебто вони в нього карі. І що він скаже на це.
- Не прямо над тобою, — не зніяковів демон, — над твоєю кров'ю.
- Мене це має заспокоїти? - Скільки кровушки потрібно, літр, два?
- Усього пара крапель.
- Дякую, я, мабуть, відмовлюся, — хитнула головою.
Уважно дивлячись на куратора, зробила кілька кроків убік, щоб було зручніше його обходити та тримати в полі зору. Але не врахувала, що демон швидший. Схопивши за руку, при цьому змусивши заверещати й випустити книгу з рук.
- Я ще не договорив, — буркнув чоловік і перевів свій погляд на бісову книгу, що розкрилася на ілюстраціях. Тепер про роман брехати безглуздо. -Цікавилася мною?
- Швидше тим, що ви можете зі мною зробити, — зніяковіло промовила, намагаючись вирвати свою руку.
- Я не завдам тобі шкоди, — повторився чоловік.
- Книга запевняє у протилежному.
Здивовано піднявши брови, декан нарешті відпустив руку і нахилившись підібрав чортів буклет. Пробігшись поглядом по зображенню, перегорнув на початок. Брови мужика і так були піднесені, але в міру прочитання, злітали все вище. Дивується як люди дізналися про них усю правду?
- Що за маячня? - Закінчивши читати, куратор з докором глянув у мої очі. - Де ти це дістала?
- У бібліотеці, — пробелькотіла, не розуміючи вірити його подиву, або сумніватися. Він може виявитися гарним актором.
Тяжко зітхнувши, чоловік потер перенісся, потім перегорнув у кінець, хм, і навіщо? Бачачи обурення, на вилицюватому обличчі, стала трохи менш підозрілою. А почувши лайку, зацікавилася, що він там такого побачив? Захотілося підійти та зазирнути через плече, але з усім зрозумілих причин робити цього не стала.
– Ця книга написана триста років тому, – буркнув декан, нарешті відриваючи свій погляд від аркушів. - Ви тоді про нас знати не знали. А той, хто написав це, ідіот.
- Хочете сказати, що все написана брехня?
- Класифікація вірна, та деякі зображення.
- Тобто ви перетворюєтеся на одне з цих чудовиськ? – вигукнула, не усвідомлюючи, що можу образити.
- Сама ти чудовисько, — відмахнувся шатен, а мої щоки зашарілися. Негарно вийшло.
- Вибачте, — буркнула, знову опускаючи очі вниз. Дивне ворушіння біля чоловічих ніг змусило знову підняти погляд. - У вас там, що хвіст?!
Оце так поворот. Ні я знала, що під час трансформації у них виростають роги, іноді хвіст. Але зараз він на людину схожий! За всіма правилами та канонами, бути його не повинно.
– А подивитися можна? - Тепер я дивилася на чоловіка палаючими очима. Полум'я в них не палахкотіло, але пекучий інтерес був присутній.
- Пара крапель твоєї крові і я покажу, — хитро посміхнувся демон.
Ага, звісно, розбіглася! Знаємо ми про криваві ритуали, зілля і все таке. Перше правило виживання наголошувало — свою кров тримай при собі.
- Не дуже й хотілося, — буркнула, продовжуючи дивитися вниз, може так, ще щось побачу. Але декан ніби знущався, ворушіння під мантією припинилося.
- Пропозиція залишається в силі, — хмикнув Акке, і розвернувшись потопав до головного корпусу.
Моя цікавість гнала мене за ним, що ті пара крапель, якщо можна побачити справжній демонський хвіст, здоровий глузд, іноді він прокидається, кричав дурниною, щоб одумалася і тупала в їдальню.
Так добре, тримаємо себе в руках. Попереду ще п'ять років, якось побачу.
Похваливши себе за розважливість, задоволено усміхнулася і потопала до їдальні. Дівчата зачекалися напевно.
Потрібну будову знайшла швидко, банально пішла за натовпом і не прогадала. Дівчат помітила за одним зі столів. Махнувши, попрямувала до роздачі. Я така голодна, що з'їм цілого дракона та десерт.
Схопивши тацю, за дві хвилини заставила його тарілками. Грибний суп, салат, картопля, пара відбивних, компот і звичайно булочки, три штуки. Радісно підхопивши тацю, приєдналася до подруг, які з цікавістю спостерігали за мною.
Присівши довго не розмінювалася, моментально схопивши ложку, приступила, до поглинання їжі.
- Гей, ми тебе взагалі-то чекали, — здивовано дивлячись як я швидко жую, обурилася Астра.
- Дочекалися, — з набитим ротом відповіла. Ех, як смачно.
– Про що з тобою декан говорив? – пристала брюнетка.
- Не псуй апетит, — буркнула. - Не можу думати на порожній шлунок.
Дівчата зітхнули, але відстали. Лише округлими очима спостерігали за швидкістю зникання їжі з тарілок. Завжди мала чудовий апетит.
Прикінчивши суп, із задоволенням приступила до другого, а за хвилин десять, до компоту з булочками.
- І куди тільки влазить, — свиснула Астра, спостерігаючи як у мені зникає друга булочка з родзинками.
- Я молодий і зростаючий організм, — усміхнулась, відсуваючи третю, на жаль не подужаю.
- Ну так що? - Лопалася від цікавості брюнетка.
- Попросив пару крапель крові, — знизала плечима, сито посміхаючись. От би зараз у ліжечко, годин на десять.
- А ти що? – напружено поцікавилася Мірл.
- Звісно відмовила, — обурено махнула рукою. - Я некромант і знаю, що можуть зробити з кількома краплинами крові.
- Молодець, — схвально кивнула орчанка.
- Ось, — з-за спини зелено шкірої, висунулась рука декана, в цій самій кінцівці, виднівся якийсь старий талмуд. – Потрібно читати правильні книги.
- Дякую, — оторопіло дивлячись на мужика, здивувалася як йому вдалося так безшумно підкрастись до нас.
Нічого не відповівши, демон поспішив до роздачі. Зголоднів бідолаха.
- Це що? - Дивлячись на книгу, як на чудовисько, поцікавилася Астра, а я згадала, що хотіла прибити її.
- Між іншим, дякую тобі, — з сарказмом буркнула, простягаючи руку і хапаючи книгу. Увечері почитаю. - Я упустила твою книженцію і куратор все побачив.
- А де вона? – поцікавилася брюнетка і я закотила очі. Чорт, навіть не згадала про неї, тупаючи з галявини.
- Залишилась валятися біля бібліотеки, — довелося зізнатися, нам же ще Са її повертати.
- Потрібно повернутися, — ну це зрозуміло, ось тільки так ліньки. Мій шлунок сповнений, тіло не болить, дякую чудо мазі, в руках книга.
- Може, самі? - З надією дивлячись у здивоване обличчя брюнетки, зрозуміла, вони самі не підуть. - Ну добре.- Тяжко зітхнула. - Ходімо.
Залишивши брудний посуд, у спеціально відведеному місці, потопали на галявину, а так хотілося в кімнату і щоб у ліжечко до самого ранку. Вимоталася за цей день як собака.
Але, на жаль, довелося йти. Книжку ми знайшли швидко, слава богині, бо покарання за псування і повернення майна, тут було. А знаючи нашого декана, простим воно не буде.
Впоралися ми за пів години й задоволені, в сутінках потопали до гуртожитку. Трохи дивно, бібліотекар, з невдоволенням отримала книгу назад, мабуть, побачила в моїх руках іншу. Біситься, що отримали, щось в обхід її? Ну так, брошура, тільки страху нагнала. Ну таке, якщо думати ще про емоційний стан духу, то здуріти можна.
- О богине, — простогнала Астра, заходячи до кімнати. – Це лише перший день. Хм, не помічала втоми на її обличчі, але ось дівчина з болючим стогом звалилася на ліжко.
- З тобою все добре? - схвилювалися ми з Мірл. Брюнетка виглядала сильною та впевненою в собі.
- Так, — відмахнулися від нас. - Зараз прийму душ, скористаюсь маззю і все буде добре.
- Я з тобою, — буркнула орчанка з настороженістю дивлячись на брюнетку.
Ще раз уважно глянувши на подругу, присіла на ліжко та стягла черевики. Ноги не звикли до такого важкого взуття, мені мама зі свого світу привезла кросівки, ось це річ. Зручні, легкі та мають купу кольорів. На жаль, брати їх сюди заборонили.
- Нашої сусідки все ще немає, — мимохідь помітила Астра, вставши та крекчучи, дівчина підійшла до шафи й дістала все потрібне. А я ще й речі не розклала. Не хотілося займатися цим сьогодні, але доведеться. Там є пара суконь, зімнуться.
- Дивно, — кивнула головою. Самі розумієте, що це так. Нормальна людина, ну чи істота, дочекалася б нас, познайомилась, можливо навіть подружилася. А тут пропадає не зрозумій де.