Частина 2

На вулицю ми вибігли швидко, тільки ось загадка, місцевість велика і де саме нам зібратись та чекати не сказали. Не біля входу ж юрмиться. Інші адепти затопчуть. Хм…
Помітивши кілька похмурих груп трохи лівіше, потопали до них. Чому були впевнені, що це наші? А де ви бачили усміхненого некроманта? Ось-ось наша братія рідко посміхається. Та й ви спробуйте, побігати вночі по цвинтарях, викопати пару ям, упокоїти кількох привидів, які в процесі проклянуть вас. Запевняю, посміхатися зовсім не схочеться.
- Привіт, — підійшовши до компанії, що все ширилася неусміхненими обличчями, на зло будням широко посміхнулася. – А ми до вас.
- Чи не помилилися? - буркнув темноволосий юнак, з величезними синцями під очима. І це не фінгали, якщо ви про них подумали. Хлопець, мабуть, не спав кілька місяців. - Цілителі десь там.
- Ні, ми некроманти, — продовжуючи скалитись, повідомила.
-М-да, — хитнув головою брюнет і відвернувся.
Поспішаю нагадати, якщо хтось забув — всі жителі Темної Імперії були брюнетами, за рідкісними, ну дуже рідкісними винятками, шатенами. Блондинів взагалі можна на пальцях однієї руки перерахувати. Загалом, так, я виділялася, тому що тато брюнет, а мама руда, але не сильно. Ми ж прості селяни самі не знаємо, що за раси в нашій крові намішані.
– І ти тут? - Дежавю якесь не знаходите? Позаду, стояв той пихатий дроу, з невдоволено стиснутими губами.
- Ох, я сподівалася, ти мені просто здався, — театрально сплеснувши руками, округлила очі.
- Пігалиця, — буркнув, підходячи ближче до хлопців. Ну, таке, якщо чесно. Подивимося хлопця у справі, а заважатиме, хм, придумаю, щось.
- Радий, що ви вже зібралися, — пролунав голос декана і всі відразу замовкли. Мені здається, ще ніхто з нас не мав справи з демоном, тому й не знали, як поводитися і чого чекати. - Зараз слідуєте в гуртожиток, швидко заселяєтеся, отримуєте форму і через годину, чекаю вас он там.
Шатен, так, так, ви не недочули. Але шатен від шатена відрізняється, якщо в моєму волоссі переважав темно каштановий колір, його ж волосся можна було описати одним словом — пекуче. Здається якщо довго вдивлятись, почнеш бачити вогники полум'я. Мабуть, опишу його трохи, високий, м'язистий, з чітко вираженими вилицями, що примітно, його зачіска відрізнялася від місцевих, скроні й потилиця поголені, а решта волосся зав'язана у хвостик. Там, де виднілася шкіра, були намальовані якісь дивні символи, мабуть, щось на демонічному. Серйозне, вольове обличчя і гарні карі очі, що буравили нас. Одягнений він був просто — чорні штани, такого ж кольору сорочка та мантія. Ех, обмаль фарб.
Загалом декан вказав рукою вліво і наші погляди миттєво прослідкували в заданому напрямку. Смуга перешкод очікувано. Але хотілось хоч трохи особистого часу, щоб розкласти речі, познайомитися, отримати підручники й таке інше.
Пам'ятається, тато казав, що в Академії декан вирішує, коли його курс має вихідний, які йому потрібні заняття і коли саме їх проводити. Ми у повній його владі. А якщо щось не влаштовує, скаржитися безглуздо, простіше відразу запакувати речі, здати кулон і пройти на вихід.
Всі про це знали, тому кинулися у бік гуртожитку. Некромантський поверх був третім і зовсім не розділений, на кшталт хлопчики ліворуч, дівчатка праворуч. Хто яку займе, єдине правило виголошувало — у кімнаті повинні проживати особи єдиної статі. Нікому не хотілося несподіваних дітей.
Швидко піднявшись на поверх, витріщилися на двері, ех, хотілося б жити ближче до душової, їх всього дві на поверсі, але розумніше, селитися біля сходів. Тато по секрету сказав.
- Займаємо першу ж вільну кімнату, — буркнула дівчатам і почала шукати закриту. Якщо відкрита, то вже зайнята, а мені хотілося оселитися з новими подругами.
Порожня кімната знайшлася дуже швидко і знайшла її Мірл, відчинивши двері, орчанка встала в проході й похмурим поглядом проводжала всіх проходячих повз. Ідеальна сусідка.
Швиденько увійшовши, зачинили двері й радісно вишкірилися.
- Мені здається, варто було ближче до душових оселитися, — зітхнула Астра.
- Мені по секрету сказали, що душ нас мало хвилюватиме, — посміхнулася. - Після виснажливих тренувань ми будемо вдячні, що кімната так близько.
- Хм, ну якщо так, — зітхнула дівчина, оглядаючи оздоблення.
М-да, не густо. Чотири вузьких ліжка. Гм, дивлячись на орчанку, виникало питання, як же бідоласі спати, ноги сто відсотків звисатимуть. Потрібно буде знайти коменданта, можливо в них є ліжко по більше. Вони були розставлені вздовж стін, а під вікнами тулилися чотири невеликих письмових столи.
У кімнаті була одна шафа і це злочин. Нехай і належить носити форму, але речі кудись діти треба. Вони, до речі, були складені необережною купою в холі першого поверху. Ще за ними доведеться йти.
Невеликі двері, що скромно тулилися праворуч від шафи, виявилися входом у сан вузол, де ховався фаянсовий друг, також була невелика раковина та дзеркало.
- Треба поквапитися, — скромно сказала Мірл. І мала рацію. Ще потрібно до коменданта пробитися, щоби отримати свої комплекти форми.
Мабуть, не розповідатиму про довгу чергу, якої не було видно кінця, наші метушні спроби встигнути. Скажу тільки одне, ми запізнилися і не тому, що були дівчатками й нам потрібно більше часу. Просто комендант один, точніше одна, а поступивших тьма.
Отримавши все, що потрібно, побігли назад до гуртожитку, комора коменданта, знаходилася в головному корпусі. Як на мене, ідіотизм. Як він звідти стежитиме за порядком? Але до чужого монастиря зі своїми правилами не лізуть.
Ввалившись у кімнату, краєм ока помітила, що четверте ліжко зайняте, але ким поки не відомо, порожньо. Не було часу знайомитись з усіма і розпитувати про факультет, тому не знала скільки нас дівчат некромантів. Побачимося на полігоні. Так ось, швидко, хотілося б звичайно миттєво, але за хвилин п'ять ми все ж таки переодяглися в добротні шкіряні штани, чорну блузку і черевики на грубій підошві.
- Ми спізнюємося, — простогнала Астра, дивлячись на мініатюрний годинник на зап'ястку. Не хочеться першого ж дня відпрацьовувати покарання, але, мабуть, доведеться.
- Побігли, — буркнула орчанка, яка переодяглася за лічені секунди. Тренувалася, чи що?
На полігоні ми опинилися хвилин через сім і дивлячись на натовп тих, хто зібрався, вони з побоюванням косилася на декана, ми не останні запізнилися. З чого вирішили? Та якось малувато некромантів назбиралося.
Вставши поряд, щоб не відбиватися від колективу, з побоюванням глянули на демона. Чого це він мовчить, не лютує? Зламався чи як?
Дочекавшись ще п'ятьох запізнившихся, тішить, що не ми останні, демон ожив. Перевів на нас погляд, насупив брови та тяжко зітхнув.
- Пунктуальністю ви не обтяжені, — ще одне зітхання, потім чоловік підібрався. - Що ж, інші запізнілі відпрацьовуватимуть покарання. - Слава богу, ми не серед них. - А ви зараз продемонструєте, на що здатні. – Гиденько посміхнувся чоловік, кидаючи погляд на смугу перешкод. Ну ми, само собою, подивилися слідом.
Вдома батько трохи тренував мене, біг, рукопашний бій, бій на мечах і таке інше, але ось смугу, він не будував. Особливо таку.
Все починалося з кривих сходів, потім був невеликий поміст, а вже від нього — вузька дощечка, начебто нічого складного, але над ними висіли мішки, на вигляд, дуже важкі. Бити будуть боляче. Болючого падіння мало, для повного приниження, там ще й бруд унизу був. Потім, ну це якщо впораєшся, красувалися канати, на яких треба було перебратися на ще один поміст, а з нього на другу дощечку. Вона була довша, але не це страшно. Страшно те, що на кожному другому кроці стояли довгі палі з палицями, ну знаєте такі, як для рукопашного бою. У фільмах із Джекі Чаном такі бачила.
Ось тільки вони в нього не крутилися з шаленою швидкістю. Тут також бруд, для тих хто не впорається. Потім похила стіна, по якій потрібно піднятися і вишенька на торті — натягнуті канати, під якими потрібно проповзти. У чому там каверза, не побачила, але незабаром відчую на власній шкурі.
– Добровольці є? - хмикнув демон, оглядаючи нерівний стрій майбутніх фахівців.
- Я могла б спробувати, — несміливо вимовила орчанка, чим заробила здивовані погляди однокурсників та зацікавлений декана.
– Ваше ім'я адептка?
- Мірл, — почала зелено шкіра, але була різко перебита.
- Мені досить просто імені, — хитнув головою, — і хочу попередити одразу, до мене можна звертатися тільки на ім'я. Ніколи на прізвище.
- Ем, а чому? - здивувався один із хлопців, та й ми теж.
- У моєму світі не прийнятне таке звернення.
- Але.. - зам'явся той самий хлопець, на жаль мені було погано видно говорившого. - Просто професор Акке, чи декан Акке?
– Як хочете, – махнув рукою чоловік. - Я попередив. А тепер адептка, покажіть, на що здатні.
- Хай щастить, — шепнула дівчині, що проходила повз. Вона ж, нерішуче посміхнувшись у відповідь, пішла за заданим маршрутом. І дивлячись, як впевнено брюнетка підіймається сходами, не мала жодного сумніву, що вона пройде. Можливо з першого разу.
Що сказати, дівчина була приголомшливою. Вистоявши пару хвилин на помості, мабуть, вираховувала швидкість руху мішків, вона з легкістю пройшла цю перешкоду, граючи перебралася канатами до машин смерті, що крутились з навіженою швидкістю. Ось тут, їй знадобилося трохи більше часу, роздумуючи хвилин десять, вона все ж таки рішуче зробила перший крок. І це було неймовірно, не знаю, як саме вона це зробила, але зробила. Видершись на стіну, Мірл, озирнулась на здивованих некромантів, виділивши з натовпу нас з Астрою, щасливо посміхнулася і помахавши, зістрибнула вниз. Залишилися канати. І здається для неї вони така сама дрібниця, як і все, що було раніше.
- Я вражений, — сказав декан, варто було дівчині знову приєднатися до нас.
- Мене трохи тренували, — зніяковіло відповіла орчанка, стаючи поряд із нами.
- Ти дивовижна, — шепнула Астра, перебуваючи в такому ж шоку, що й інші.
- Просто у нас важке життя, — знизала плечима дівчина.
- Що ж, Мірл, — знову взяв слово декан, — сьогодні я не планував ставити оцінки, так що тобі бонус. Ти одного разу можеш виправити будь-яку погану оцінку.
Ось це вау! Про такі бонуси не чула і мені моментально захотілося заробити й собі такий, але дивімося правді у вічі. Я ніколи не зможу, ну сьогодні точно, пройти це випробування як вона. А дивлячись на офігілих однокурсників, розуміла вони теж не зможуть.
До речі, поки Мірл проходила смугу, до нас приєдналися останні із запізнілих, але декан, не дозволив їм приєднатися до решти. Поставив окремо і, здається, навіть забув про них. Але тепер, його погляд знову звернувся до них.
- Сьогодні після восьмої години, чекаю на всіх вас тут, — винісши вердикт, він дозволив приєднатися до основної маси. - Зараз ще кілька слів, і на барикади. Так, слухайте уважно, вдруге повторювати не стану. На першому курсі, я буду не лише вашим деканом, а ще й куратором. І так, викиньте слова ректора з голови, я не хочу чути про ваші проблеми, не нянька. Всі свої проблеми вирішуєте самостійно, до мене можна звертатися лише коли хтось із вас при смерті.
Перезирнувшись, ми мовчки кивнули. Суворо, але сперечатися марно.
- Зараз кожен покаже себе на смузі перешкод, — кивнув чоловік головою, — до першого падіння, а потім будемо знайомитися.
Всі ми продовжували стояти мовчки, нікому не хотілося зганьбитись першим, а те, що зганьбимося, сумнівів не виникало. Ніхто з нас не має такої підготовки, як у Мірл. Скажу більше, я уявляла себе чудовим адептом, але побачивши її, зрозуміла, моя сила в зіллях та рунах. А ось фіз підготовку варто підтягнути.
- Бачу охочих більше немає, — хитнув головою декан-куратор. - Тоді так, встали по зросту, від найвищого до коротунів.
Гей, навіть прикро якось, мій зріст всього метр шістдесят чотири і я вважаюся низенькою, точніше тепер, коротуном. Сумно зітхнувши, потопала в кінець шеренги, а ось орчиха стала однією з перших. Астра десь посередині, ну а я очікувано остання. Та й добре, подивлюся на інших, можливо, щось корисне для себе зрозумію.
Що сказати, у групі тридцять осіб і моя черга прийшла швидко. Не стану вас обманювати та приписувати собі диво спритність та пластику. Адже ми один одному подобаємося, так що брехня зайва. Мене збив другий мішок. Само собою приземлилася я у багнюку. Мало того, що плече нило від сильного удару, ще й форма забруднилася, та й пахла не парфумом.
- М-да, — простягнув демон, варто було мені повернутися до групи. - Ні пунктуальності, ні спритності. Тепер перевіримо витривалість. Десять кіл, навколо полігону.
Гей! Не можна знущатися з адептів у перший же день! Адже навчання має розпочатися лише завтра. Округливши очі, ми з обуренням дивилися на чоловіка, але щось сказати йому ніхто так і не наважився. Бажання навчатись у престижній академії пересилило обурення. Позітхавши ще з хвилину, сподіваючись на те, що в демоні прокинеться співчуття, зірвалися з місця.
Перші кілька кіл, всі бігли бадьоро, кожному хотілося реабілітуватися після невдачі на смузі, третій та четвертий давалися вже складніше. На п'ятому з'явилися перші здохлики. Тут уже похвалюся, я не серед них, тому що витривалість одна з моїх сильних сторін. Ми любили з татом довгі пробіжки, часто до нас приєднувалася мама, щоб не втратити форму, але її на довго не вистачало.
Загалом на десятому колі нас залишилося троє, орчиха, що очікувано, я і неприємний дроу. Він до речі біг поряд і при кожній нагоді намагався штовхнути або ж підставити підніжку. І що я йому так не догодила?
- Я тобі зараз вріжу, — крикнула, збиваючи подих.
- Спробуй наздожени, — заржав придурок і прискорився.
Ніколи не помічала в собі напади люті, тому не стала наздоганяти вухатого та бити. Залишилася позаду, не збиваючись із темпу.
Закінчивши вправу, підійшла до напівмертвих некромантів, смішно звучить чи не так? Вставши поряд з вмираючою Астрою, намагалася вирівняти дихання.
- З витривалістю у вас краще, — задоволено хитнув головою Акке, і перевів свій погляд на мене. – Ваше ім'я адептка.
- Мелісса, можна просто Мел, — віддихавшись відповіла і радісно посміхнулася. Очікувано декан у відповідь утримався від посмішки. Кивнувши, перевів погляд на самовдоволеного дроу, що приходив до тями трохи далі.
– Ваше ім'я адепт?
- Болдр, — випроставшись, представився хвалько.
- Ваша витривалість похвальна, — бачачи як обличчя дроу розпливається в широкій, самовдоволеній посмішці, скривилася. — Але ви також запрошені до восьмої на полігон.
- Але декан Акке, я ж впорався із завданням.
- Із завданням так, але ви намагалися звалити адептку, що не припустимо. Ви одна команда і на ці п'ять років одна сім'я.
- Ріднитися з простою чоловічкою, — останнє слово, брюнет мало не виплюнув, при цьому так скривив обличчя, що воно з привабливого стало потворним.
- Не любите людей? - Співчутливо поцікавився декан і отримавши ствердний кивок, додав, — перевиховуватимемо.
Я звичайно підозрювала, що не подобаюсь дроу, але думала все через недавню сутичку, а от як. І знаєте, що ще образливіше, таку агресію він виявляв тільки до мене, хлопців не чіпав.
- Що ж, трійка найвитриваліших, вийти зі строю, — скомандував професор. Ух, чує моя п'ята точка, краще б не добігла.
Вбиватися пізно, струснувшись, зробила кілька невпевнених кроків уперед.
- Упор лежачи прийняти, — окрик, якому миттєво підкорилися. - Двадцять віджимань.
Ух демонюка! Вирішив вичавити з нас усі соки! Упіріна!
- Я повинен знати усі ваші сильні та слабкі сторони, — пояснили зустрівшись з моїм злим поглядом. - Тому не відволікаємось, а виконуємо завдання.