***

Кажуть, щоб пізнати людину по-справжньому, треба кохати її без надії на взаємність. І Мінхо кохав, кохав так сильно, що був готовий згоріти у власних почуттях до Хьонджіна. Хлопця, який був яскравішим за саме сонце, що теплим промінням цілувало його щоки. Того самого, який, завжди, висолоплював язика старанно виводячи все нові і нові лінії на полотні, намагаючись передати всю красу природи, яку бачить на власні очі. Лі щиро кохав свого найкращого друга ось вже кілька років. Та зізнаватись не планував, бо... ну кому потрібні його почуття? Хьонджіну, який купався у променях слави? Однозначно, ні. Чи можливо самому Мінхо, що був впевнений у рішучій відмові Хвана? Теж, ні. Тому Лі продовжує плекати кохання у своїй душі, неначе квітку, що з кожним днем розпускає свої бутони все більше.

Він завжди любив спостерігати за Хьонджіном під час роботи. Було в цьому щось особливе. Тоді юнак втрачав свою вдавану крутість, та повністю поринав в улюблену справу, не помічаючи нічого і нікого навкруги.
От і зараз, пишучи нову картину, Джін був таким зосередженим, що не побачив Мінхо, який спокійно сів поруч з ним, на великому покривалі.

– Довго ще? – спокійно питає Лі, розтягуючи вуста в широкій усмішці.

– Скільки ти вже тут сидиш? – здригається Джін, а кінчики його вух червоніють, ніби хлопця зловили на гарячому.

– Ну хвилин десять, – пирхкає Хо. – Ти був занадто зосереджений на роботі, а я не хотів тебе відволікати.

– Ми ж... Ох пробач, я забув, що ми мали зустрітися, – ледь не плаче Хван, обертаючись до Мінхо повністю, а брюнет хоче торкнутися м'яких щік кращого друга, до проколювання на кінчиках пальців. Він нестримно бажає відчути шовк його шкіри під своїми руками.

– Все гаразд, Джінні, ми можемо посидіти і тут. Я все розумію. Натхнення дивна штука, і приходить воно, часом, у незвичних місцях, – щиро всміхається Хо, а Хьонджін несподівано згрібає його у свої обійми, завалюючи на землю.

– Ти найкращий, Лі Мінхо, знаєш? – у пориві невідомих почуттів, Хьонджін залишає поцілунок на щоці юнака. У цей момент серце Хо готове вистрибнути з грудей та полохливим птахом ринутись у небо. А Джін... Джін червоніє, неначе стиглий помідор але Мінхо не відпускає парубка. Зовсім навпаки, нахиляється до його обличчя ближче та шепоче в самі вуста.

– Можеш мене побити після цього, якщо забажаєш, – світ брюнета це Хван Хьонджін, який зараз ніжно цілує його.

Хо обережно відповідає на поцілунок, і пропадає у вирі власних почуттів, до цього хлопця. Він готовий віддати блондину все що має, навіть власне життя, щоб Джін цілував його так знову і знову. Пальці нетерпляче заплутуються в білявому волоссі, а поцілунок з невинного переростає в глибокий та навіть пристрасний.

– Пробач, пробач, пробач... – шепоче Хьонджін, як тільки усвідомлює, що щойно зробив. Він хоче втекти, сховатись та більше ніколи не показуватися світові, але Мінхо міцно тримає його в своїх обіймах.

– Я кохаю тебе, Джінні, так сильно, що готовий пригорнути тобі небо, – шепоче десь в тендітне плече. – Не ховайся від мене, будь ласка.

– Що?! Але як? Чому? Це ж я був не взаємно закоханий! – Хван такий приголомшений, що здається не до кінця може зрозуміти всю ситуацію.

– Як бачиш, все виявилось інакше ніж ми думали, – тихо сміється Лі, та залишає ще один короткий поцілунок на вустах хлопця.

– Тож... може продовжимо наше побачення в іншому місці?

– А це побачення?

– Якщо ти не проти, – вони разом сміються, бо знають, що таких моментів у їхньому, тепер спільному житті, буде ще дуже багато.

Кінець~♡