Розділ 12. Зрада.

Розділ 12. Зрада.

Зранку Роксоляна встала, ніби мішком прибита.

-Охохо, нівроку я виспалась, - сонно потягнулася Ляна. - Танюсю, а..? - вона скоса глипнула на Танине ліжко і… нікого там не побачила.

-Ого, то ж треба - ще но кури очі не пролупили, а Таня вже кудись зҐидзалася. - проворкутіла Роксоляна.

Та просто в дверях Ляна налетіла на Таню, що якраз заходила до кімнати.

-Ого, то ти вже снідати ходила? - здивувалася дівчина.

-Ем, я… - Таня затнулася. - Т-так, я ж не сплюх, - вона відважно спробувала посміхнутися, але обдурити Ляну - це під силу хіба що професійному брехачу.

Роксоляна чітко бачила, що подруга бреше, але вона лише окинула її недовірливим поглядом і почимчикувала до їдальні сама.

Там Ляна зустріла Стьопу з Андрієм. Вони саме щось збуджено обговорювали, коли вона надійшла. Але тілько-но дівчина наблизилася - одразу вмовкли.

-Здрастуйте, ваші світлості, чи не будете проти, якщо я тут присяду? - сказала ввічливо, але без тіні посмішки.

-Та наздоров’я, - махнув рукою Степан, а Андрій кивнув, проте так само невесело.

Поїли друзі без звичних жартиків, Андрієвих усмішок і Стьопиних гуморесок.

Коли розходилися, Ляна поривалася сказати про сон, але подумала, що хлопці знову можуть кепкувати.

-Як я так могла, - хитала вона головою, - треба ж було розповІсти…

В таких роздумах вона провела пів дня, а наступну половину Ляна читала книжку ,,Роксоляна’’ Осипа Назарука. Таня, на Лянине прохання, дала їй повість, а сама кудись завіялася.

Роксоляна спочатку хвилювалася, а потім так поринула в читання, що день минув, ніби мить.

Аж під вечір вона згадала, що треба було натягти медальйон. Коли вбрала його, то відчула дивовижний приплив енергії, а ще впевненість. Зрозуміла, як неправильно було промовчати перед хлопцям і не спитати Таню, куди вона ходить.

Ляна твердо вирішила примиритися з Андрієм і Степаном, а ще придивитися до подруги.

Але, коли лягала спати, Тані ще не було, а сама Ляна насторожилася ще більше.

***

Прокинувшись, Роксоляна відразу побачила Таню, котра солодко сопіла у своєму ліжку.

-Пхе, це ще треба посперечатися, хто тут сплюх, - буркнула вона, але вирішила не будити подругу.

Найперше Ляна взяла листочок і почала строчити. Коли дописала, то швиденько переодяглася і вибігла надвір.

Швидким, пружним кроком вона йшла до місця призначення.

-О! Роксоляно! - почула раптом знайомий голос і різко розвернулася. До неї наближався пан Семен. - Перекажи своїм товаришам, що сьогодні і завтра у нас будуть прощальні змагання та естафети. Для команди треба мати 15 учасників. Наберіть собі ще людей і будете брати участь… - захоплено тараторив він, але Ляна майже не чула.

-Слухайте, - зупинила його, - а… За команду не обіцяю, але маю до вас прохання… - і вона простягла листа.

***

А тим часом Андрій зі Степаном сиділи у своєму будиночку і куняли. Стьопа весь час клацав у телефоні або малював, Андрій - нидів у сумоті й нічого неробінні, чекаючи, коли вже нарешті настане день їхнього від’їзду.

Аж тут почувся стукіт у двері. Андрій від несподіванки стрепенувся і зсунувся з ліжка, а Стьопа підстрибом чкурнув до дверей, певно, думав, що то надійшли дівчата, щоб попросити вибачення.

Проте за відчиненими дверима стояв вожатий.

-Маю для вас посланнячко, - хитро почав він. Але потім тихенько додав. - Хоча не розумію, чому вони думають, що я поштар.

Андрій, лежачи на землі, підвів праву брову, а Стьопа здивовано розширив зіниці.

-А ще прийшов повідомити про те, що у нас мають бути естафети… Знаєте, прощальні… Треба набрати 15 членів команди. Естафети проводимуться сьогодні і завтра. Приєднуйтесь, не пошодуєте, - підморгнув він, в якийсь момент здаючись не злим і суворим, а навіть приязним. - Бери, Степане. - всунув у руку якийсь папірець. - І не сидіть тут, а йдіть ліпше гуляти, така погода файна! - вмить посерйознішав й знову набрав поважного вигляду чоловік.

Коли пан Семен вийшов, Степан з Андрієм взялися читати ,,посланнячко’’.

-Оригінально - прийти і сказати, певно, полінувалися… - підійняв брови Стьопа. - Ну, то як? Підемо? - невдоволено буркнув, зиркнувши на Андрія.

-Ну, не знаю… Вони якісь, ем… дивні, - стенув він плечима. - Та й дівчата…

-Добре, потім про це… - перебив його Степан, - А зараз треба придумати, як ту цілу команду набрати. - і знову замислено кинув погляд на листа.

***

Ляна вже поснідала і тепер чекала, коли Таня нарешті прокинеться. Вона ніяк не годна була допетрати, де ж це подруга лазила цілу ніч.

Нарешті Таня збудилася і сонно закліпала очками.

-О, Лятуцю, - пробурмотіла вона і перевернулася на другий бік, аби ще покимарити, але Ляна не дала їй додивитися одинадцятий сон.