Розділ 1. На самому початку.

Страшна буря тоді здійнялася. Корабель гойдали  хвилі, підносячи його високо під хмари. Ані найменший, найнікчемніший промінчик сонця не пробивався крізь цю темну небесну завісу…

І от він налетів на величезну кам’яну брилу. Ніс і щогла розбилися на друзки, а останки корабля з кожною миттю все більше занурювалися під чорні морські хвилі. Якась молода дівчина стрибнула з нього у воду і відчайдушно намагалась доплисти до суші. Але їй не вдавалося. Тоді вона смикнула за якийсь мотузок на своїй шиї і щосили жбурнула його до берега. Проте не докинула. Медальйон потонув у морських глибинах, а дівчину накрила така хвиля, з якої вона вже не змогла випірнути.

***

-Літо, літо, літечко… Літечко, літа… - співав Стьопа, сидячи на бордюрі бруківки та весело насвистуючи мелодію. Андрій і Таня саме зайшли до магазину купити кока-коли, а Роксоляна, теж примостившись біля Степана, туманіла над ноутбуком, переглядаючи всі варіанти таборів України, щоб влітку добре десь відпочити і насолодитися природою з друзями.

-Слухай, а, може, поїдемо цього року у табір в Ісках? - запропонувала вона Стьопі.

-Слухай, а, може, ти забула, що географію я знаю так само добре, як ти математику? Це, скажи мені, будь ласка, де?

-Село неасфальтоване… Стьопа, ну яка ти темнота, я не годна! Це недалеко, на Закарпатті…

-Від темноти чую. Яке їхало, таке здибало, Ляно. І не треба тут жалітися, - Стьопа весело вишкірився і показав дівчині язика.

Ляна не встигла огризнутися, бо Андрій і Таня саме вийшли з магазину з чипсами і дволітровою пляшкою кока-коли.

-Ну, Лян, знайшла?

-Андрію… - Ляна вже була набурмошена, - Взагалі-то, це не так вже й легко! І, аби ти собі розумів, я вже забембалась шукати! Стьопа мені ні крапельки не допомагає! А ще критикує!

Роксоляні здавалося, ніби вона випалила все, що в ній накопичилося за ту чверть години, хоча гнів дівчини досі тримався на найвищому рівні шкали і вона будь-якої миті була готова вибухнути з новою силою.

-Ну і чому ти занатурилась? - усміхнулася Таня. - Вдих-видих. Не будь така нервова.

Після цих слів Ляна вмить заспокоїлася. Чомусь цей добрий, такий незрадливий голос подруги завжди додавав їй сил.

І що б Роксоляна робила без Тані? Насправді, Ляна ніколи ще не бачила, щоб Таня кричала чи злилася. Її подруга була, ніби ангел, тільки не з біленькою чуприною і синіми очима, а з пухнастим чорним волоссям, яке сягало поясу і зеленим, як у кота, але дуже чесним і щирим поглядом.

-Гав, гав, гав… Гав, гав, гав, - Стьопа почав удавано гавкати, а потім продовжив писклявим голосом, - Стьопа мені не допомагає, Стьопа такий, Стьопа сякий… Якби я могла, то я би зараз того Стьопу вколошкала…

-Пане Степане, - якомога ввічливіше звернулася до нього Ляна.

-Уважно вас слухаю, вельмишановна панно Роксоляно.

-А чи не були б ви такі ласкаві… Стулити свого писка!? - удавано грізно гаркнула Ляна, хоча сама вже насилу стримувалася від ледь тамованого реготу.

-Та ви сама люб’язність, - скривився Стьопа, - але добре, для вас - хоч зірочку з неба.

І всі, не змовляючись, весело засміялися. Вони і потім не могли нареготатися, бо Стьопа відкрив пачку з чипсами так, що повність її роздер, тому ледь не половина висипалася і їх успішно з’їв якийсь гарненький пес (принаймні, для такого файного песика не було шкода), а Андрій так відкорковував кока-колу, що корок від пляшки ледве не поцілив Ляні в око. От як пройшов вечір суботи у двох 15-тилітніх хлопців і двох 14-тилітніх дівчат, які були найкращими друзями, проте навіть не здогадувалися, що за випробування невдовзі їм доведеться пройти разом.