Глава 31. Зникнення

Іолай прокинувся о дванадцятій. Одягнувся й одразу пішов до саду – нарвати квітів, аби порадувати кохану і побажати їй доброго ранку. Він зібрав пишний букет яскравих квітів, укритих ранковою росою. Швидко пройшовши коридором, Іолай застиг біля дверей кімнати, де ночувала Адріана. Він стиха прочинив двері, гадаючи, що вона ще могла спати. Тихенько зайшовши до кімнати, чоловік побачив, що ліжко було порожнє. Він якийсь час розгублено стояв. Поставивши букет у воду, він вийшов з готелю на подвір’я. Іолай вирішив, що вона встала раніше і пішла прогулятися, подихати свіжим ранковим повітрям.

Іолай обходив усі місця, де Адріана могла б гуляти. Але дівчини ніде не було. Він повернувся до готелю і зайшов до кімнати, гадаючи, що вони могли розминутися. Але там її не було. Іолай обійшов усі кімнати, кличучи Адріану. Порожній готель відгукувався лише глухим відлунням.

Він знов зайшов до її кімнати. Сів на ліжко перевести подих. Раптом він помітив на столику поряд із постіллю обручку, яку надягнув Адріані на честь їхніх заручин. Це була його родинна обручка – він навмисне взяв її у Вінницю, сподіваючись подарувати Адріані. І це йому вдалося. Адріана була в захваті від неї і не знімала її з моменту заручин. Однак тепер вона самотньо лежала на столику. Чому вона зняла обручку? І куди могла піти?

Іолай вирішив подзвонити їй на смартфон. Однак телефон не працював через відсутність мережі на такій відстані від колоній землян.

Іолай стурбовано міркував, що ж могло статися. Він прокручував у голові останні миті їхнього спілкування і подумав, що Адріана могла на нього образитись через його небажання ночувати в її кімнаті. А раптом вона сприйняла його слова про утримання від близькості між ними як особисту образу? Раптом переступила через себе, щоб висловити йому це, а він просто відмовив їй, чим розбив її серце? Можливо, для землян це величезна образа? Іолай тримався за голову, уявляючи, що могла відчувати Адріана. Він корив себе за свою необережність. Напевно, вона все-таки образилась і повернулась додому, залишивши йому обручку.

Серце Іолая боляче стискалося. Він знову вийшов надвір і побіг до колісниці, аби поглянути, чи на місці флайборд – Адріана взяла його для легкого пересування по Геополісу. Флайборда в колісниці не було. Іолая ніби струмом ударило. Він заціпенів. Його припущення, що вона розвернулася до Вінниці, виявилось вірним.

Чоловік нашвидкуруч зібрав речі і сів у колісницю. Він вирішив наздогнати Адріану, щоб вибачитись, щоб змінити її обурення на ласку. Іолай зовсім не хотів, аби так вийшло.

Він гнав так швидко, наскільки було можливо. Їхав тією дорогою, якою вони їхали сюди: навряд чи Адріана могла знати іншу дорогу. Іолай сподівався, що наздожене її швидше, ніж вона добереться до Вінниці. Однак дівчини все не було. Іолай їхав до вечора і нарешті дістався Вінниці. Він під’їхав до будинку Литвиненків, його серце вистрибувало з грудей від хвилювання. Дорогою він встиг накрутити себе ще більше.

Іолай постукав. Йому відчинила Наталія Владиславівна.

– Іолайчику? Ти? А чому сам? – здивовано спитала вона.

– Тобто чому сам? Хіба Адріана не повернулась?

Наталія Владиславівна дивилась з іще більшим подивом. Разом з нею на поріг вийшла і Кіті. Вона потерлася об ноги бабусі і здивовано дивилась на Іолая.

– Кіті, ти що хазяйку вийшла зустрічати, а її нема? – заговорила жінка до кішечки, що сіла на порозі. – Так, ану ходімо всі в дім, а то стали на порозі, як чужі.

Іолай зайшов у дім. Наталія Владиславівна посадила його на диван:

– Так, давай розповідай усе по порядку. Бо я нічого не розумію.

Іолай розповів, як зранку прокинувся і не знайшов Адріани в її кімнаті, як усе обшукав. І навіть знайшов її покинуту обручку. Бабуся Наталя хитала головою:

– І ти подумав, що вона сама вирушила додому, нічого не сказавши тобі?

– Я не знав, що думати. Це те єдине, що я міг уявити, – відповів Іолай.

Наталія Владиславівна була розважлива жінка і ніколи не впадала у паніку раніше часу. Тому вона спокійно сприйняла слова Іолая, намагаючись знайти логічне пояснення тому, що відбулося.

– Давай ще я подзвоню, – жінка набрала номер Адріани. – Гм, нема зв’язку. А ти не думав, що вона могла просто прогулятися на флайборді околицями. А обручку зняла на ніч і забула надягти?

Іолай приклав руку до чола:

– От я дурень! А якщо і справді? І тепер вона сама в тому готелі і думає, що я її кинув! О боги!

 – Так, треба перевірити. Але туди їхати бозна скільки. Ви знов можете розминутися. Потрібно когось підключити. Щоб не ти один їхав, а ще, наприклад, Андрій та Мирось. Та й візьміть летючі мотоцикли – так буде швидше. Але все це зранку. На ніч нема чого в таку далеку дорогу рушати.

– Але якщо Адріана там сама? Вона ночуватиме одна в готелі? Вона й так боялася, коли я був, а без мене… Страшно уявити… – Іолай уявляв страшні картини.

– Нема чого панікувати, – заперечила Наталія Владиславівна. – Там є що їсти, є де спати. Не пропаде. Зараз ще зберемо всіх, порадимось.

Наталія Владиславівна покликала всю родину. Іолай не знав, де подіти очі від сорому, коли доводилось говорити, як загубив Адріану – одну, на майже не відомій їй території, де навколо джунглі і дикі тварини. Особливо йому було соромно перед Тетяною. Жінка те й робила, що хапалася за серце. Всі були схвильовані такою звісткою. Версія Наталії Владиславівна була обнадійлива. Але були й інші версії: Адріана могла і справді образитись і вирушити на флайборді додому, але ненароком збилася з маршруту, або сталася якась несправність, і вона не змогла продовжити маршрут. І тепер десь в дорозі цілком одна. Від цих міркувань Іолаю самому ставало неймовірно тоскно. Він винуватив себе. Попри все вирішили дочекатися ранку. Спати Іолай не міг зовсім. Він не знаходив собі місця. Лежачи в темряві на ліжку, уявляв, як бідолашна Адріана зовсім сама на дорозі в темряві.

Щойно сонце позолотило верхівки гір, Іолай, Андрій і Мирось вирушили в дорогу на летючих мотоциклах. На цьому транспорті шлях до пункту відпочинку був подоланий втричі швидше. Адріани в готелі не було. Не знайшли вони її, облітавши всю навколишню місцевість. Тоді вони вирішили добряче обстежити місцевість уздовж дороги до Вінниці. Але пошуки виявились марними. На вечір Іолай, Андрій та Мирослав повернулися до Вінниці.