Глава 27. Змінний вітер

Зранку Адріані не спалося. Вона встала раніше за інших і вийшла на кухню зробити собі каву. Вона взагалі погано спала всю ніч. Прокидаючись, згадувала події попереднього дня. Ці загадкові хранителі, що мали всюди вуха, здавалися їй сном. Але розум твердив, що це все-таки була реальність. У ці миті усвідомлення дійсності сон зовсім покидав її. Як можна було спати з таким величезним вантажем суперечливих думок? Потім втомлене тіло все ж долало ігри розуму і змушувало знову засинати. До наступного пробудження і душевних терзань. І так по колу.

Адріана пила каву, задумливо дивлячись у вікно. Невдовзі до кухні зайшов батько: Андрій теж погано спав, намагаючись розгадати те, про що вчора дізнався.

– Доброго ранку, доню!

– Тату, доброго ранку! – не дуже бадьоро привіталася дівчина.

– Щось ти не дуже виглядаєш, – зауважив Андрій. – Чому не йдеш досипати?

– Та вже не можу, – відповіла Адріана.

– Зрозуміло…

Андрій заходився готувати собі каву. Він узяв чашку і сів поряд із донькою. Якийсь час вони сиділи мовчки.

– Адю, хотів з тобою поговорити, – першим порушив тишу Андрій.

– Так, давай.

– Це стосується Влада. Ви з ним начебто дружите. Тому хотів саме тобі це сказати.

Адріана здивовано подивилась на тата. Андрій відсьорбнув каву, посмакував її і ковтнув.

– Розумієш, вчора я став свідком дивної розмови Влада… Він говорив по супутниковому зв’язку у своєму кабінеті. Я проходив повз і почув. Він сварився з кимось. Все б нічого, але він розмовляв з Олександром Васильовичем. Я перебрав у голові усіх наших знайомих, і мені чомусь уперто згадувався лише один – начальник центру підготовки польоту, Олександр Теліженко.

– Але ж це міг бути інший Олександр Васильович…

– Так, звісно. Проте щось ніби підштовхнуло мене перевірити. Ми із Сергієм це й зробили. І знаєш, куди був цей дзвінок? Це зараз тебе шокує, як шокувало мене.

– Куди? – Адріана почала здогадуватись, але не подавала виду.

– На Землю.

Адріана хитала головою.

– Ти уявляєш?! – емоційно говорив Андрій. – Влад спілкується з тими, хто лишився на Землі! Отже, там є ті, що вижили! І можливо мої батьки також живі. Як і багато людей.

– Так? – Адріана не знала, як реагувати. З одного боку, підтверджувались слова хранителів і їхні з Іолаєм здогади щодо Влада, а з іншого боку – батько сприймав це все зі свого ракурсу. Вона поки що не могла розказати того, що сталося вчора з нею та Іолаєм. І вона ще досі сумнівалась, чи погодитись на пропозицію відлюдників. Тому поки вирішила не видавати того, що знала про Влада.

– Я не міг спати. Стільки думок, Адріано. Я поки не розумію, чому Влад, маючи зв'язок із Землею, мовчить про це? Чому не запропонував нікому зв’язатися з родичами, які лишилися там?

– А може, це неможливо з якихось причин, – припустила Адріана. – Ми ж не знаємо.

– Так, – погодився Андрій. – Тому нам неодмінно треба поговорити з Владом. І я хотів попросити тебе це зробити. Ви ж друзі. Він буде більш відвертий із тобою – раптом це таємниця.

– Я не знаю… – вагалася Адріана.

– А ще згадав, що він казав у цій розмові по телефону: «Все приречене». Я довго крутив ці слова у голові. Вони не дають мені спокою. Можливо, все настільки там погано на Землі. Але вірю, що шанс є.

– Я теж вірю, що шанс є, – Адріана заспокоювала батька. – Можливо, наші рідні в порядку.

– Адю, сходи, будь ласка, до Влада і поговори з ним. А раптом з батьками якось можна зв’язатися.

– Так, тату, я сходжу.

Адріана допила каву і стала збиратися. Вона не чекала, поки Іолай прокинеться. Дівчина підсвідомо хотіла встигнути зібратися і вийти з дому до його пробудження. Вона знала, як він відреагує на її спілкування з Владом, а тим більше після того, як вони почали підозрювати його у співпраці з темними елітами. Позиція Іолая була категоричною. Його впевненість у винуватості Влада посилювалась ревнощами, які він досі відчував. Адріана ж не була настільки переконана у цьому. У своїх думках вона давала Владові шанс – все ж він був хорошим і милим попри його самовпевненість і вольовитість. А підстави для його звинувачення були надуманими. У Влада могли бути таємниці. Але це було зумовлено відповідальністю, що лежала на ньому.

Адріана стала на флайборд і вирушила до Центру управління.

Іолай прокинувся пізно. Він не спав майже до ранку, все обмірковуючи і будуючи можливі варіанти розвитку подій. А зранку його здолав сон. Тож, встав він останнім.

– Доброго ранку! – привітався він з Наталією Владиславівною та Романом Захаровичем, які сиділи у вітальні і дивились якесь земне кіно на проєкторі.

– Доброго ранку, сонько! – привіталась Наталія Владиславівна. – Вже всі давно встали і поїли. Ти спиш найдовше.

– Так, не спалося вночі… – виправдовувався Іолай.

– Справи сердечні, знаємо, – підморгнула Наталія Владиславівна.

– Та нічого такого… – зніяковів Іолай.

– Ми залишили для тебе сніданок. Розігріти тобі? – запропонувала жінка.

– Ой, щиро дякую. Але я все сам . Вже трохи навчився користуватися вашою технікою, – відповів Іолай.

– Бачиш, Ромчику, які ці інопланетяни розумні. Всього на ходу вчаться, – сказала вона чоловікові.

– А Адріана ще спить? – поцікавився Іолай.

– Та яке спить! Встала, рання пташка, вже давно. Вже й поїхала десь. Начебто в Центр управління, – відповіла Наталія Владиславівна.

– А навіщо? Вона не казала?

– Та ні, мені не казала.

– Зрозуміло. Дякую.

Іолай задумливо пішов на кухню і заходився гріти собі сніданок.

Адріана несміливо постукала до Владового кабінету.

– Так, – почулося звідти.

Дівчина відчинила двері і зайшла.

– Адріаночко! – Влад аж засяяв. – Доброго ранку!

– Доброго ранку, Владе! Можна з тобою поговорити?

– Звісно. Проходь. Каву будеш?

– Так, можна.