Глава 22. Зсередини

Вони того вечора дуже багато говорили – їм хотілося поділитися усім одне з одним. І поверталися вже дуже пізно: Іолай провів Адріану до гостьового палацу вже о тридцять п’ятій годині, за годину до півночі. Вони ще довго прощалися. Наостанок він запросив Адріану з Андрієм, Миросем і Тонею до себе додому. Іолай дуже хотів познайомити їх зі своєю родиною та показати своє життя зсередини. Зранку Іолай заїхав до готелю, і вони гуртом вирушили на одному із чаріотів.

Будинок, у якому мешкав Іолай, знаходився на окраїні Геополіса. Триповерховий, величний, схожий на невеликий палац, дім був увінчаний золотою маківкою-куполом з антеною нагорі. Це було енергетичне устаткування, що живило увесь дім електроенергією. Навколо будинку був рів з водою, на якому з чотирьох боків струменіли фонтани. За домом був гарний сад з плодовими деревами. По подвір’ю бігали котики і різні домашні птахи. Навколо були господарські будівлі, майстерні.

Коли Іолай та його земні друзі наблизились до подвір’я, вони побачили, що їх вийшла зустрічати вся родина. По центру стояли його бабусі – дві високі жінки, зростом близько двох метрів сімдесят сантиметрів. Вони удвох тримали великий хліб, схожий на коровай, прикрашений квітами та гірляндами. По два боки від бабусь були дідусі. Вони були триметрового зросту. І бабусі, і дідусі не були старими. Вони виглядали на років тридцять п’ять за земними мірками. Іолаєві мати та батько стояли біля своїх батьків. Вони мали зріст два з половиною метри. По обидва боки від них було троє братів і двоє сестер Іолая. Сестри були молодші – зовсім діти. Брати були приблизно одного зросту з Іолаєм.

Гості підійшли до входу. Уся родина вклонилася їм. Земляни вклонилися у відповідь. Вони увімкнули голосові перекладачі на смарт-браслетах і спілкувалися за допомогою них. Гості вручили господарям подарунки-смаколики, чим дуже потішили феніксян.

Спершу всі познайомились. Бабусь Іолая звали Гера і Деметра. Дідусів Гермес та Ікар. Батьки Іолая – Тесей і Тея. Брати – старші Філей та Іриней, молодший Ойбал, сестри – Леда та Єлена. Всі вони були добрі й привітні, випромінювали особливу непідробну доброзичливість.

– Ми не можемо повірити, що у нашому домі сьогодні гості з іншої планети – зі славної Геї, – сказав своєю мовою дід Іолая Ікар.

– Хіба не дивно – гості з Геї у місті Геї, Геополісі?! – зауважив інший дідусь Гермес.

– Ми вважали Гею – міфічною планетою, – сказав батько Іолая Тесей. – Ми ніколи не бачили цю планету в наші пристрої, з яких ми дивимось на інші планети. Але про цю планету розказували старі люди. І пам'ять про неї передається з покоління в покоління.

– Дехто навіть припускав, що боги, від яких ми походимо, колись прилетіли з Геї, – додала мама Іолая Тея.

– Але це лише припущення. Це не точне трактування міфу, – заперечив Гермес, її батько. – Це не точна подача міфу. Не прийнята жерцями і старійшинами. Взагалі не говориться, звідки прибули наші життєдайні боги.

Андрій з Адріаною здивовано перезирнулися. Це була якась нова і знову шокуюча інформація: легенди, які пов’язують Фенікс із Землею. А може, то зовсім не про Землю? Мало яка планета могла називатися Геєю?

– Але ви переконані, що ви походите від богів? – спитав Андрій.

– Аякже! – підтвердив Гермес.

Для гостей накрили розкішний стіл з місцевими традиційними стравами. Господарі розпитували про Землю, про те, як усе було влаштовано на ній. Їх цікавило, якими кораблями до Фенікса долетіла така кількість людей. Уся ця атмосфера, дружні розмови нагадували Адріані їхні земні посиденьки. Так, були якісь речі, яких вона ніколи не бачила, але в цілому настрій, манери поведінки, бажання догодити гостям – це все було таке миле і рідне, наче вони нікуди не летіли із Землі, а просто потрапили в іншу країну.

Після обіду господарі влаштували невеличкий концерт для гостей. Це були пісні дівчат Леди та Єлени. Брат Ойбал грав на струнному інструменті, подібному до арфи. А Філей з Іринеєм показали світлове шоу з вогняними левітуючими гірляндами.

– Це дуже гарно! – захоплено мовила Тоня. – Ви всі напрочуд талановиті.

– Дякуємо, – відповіла бабуся Гера.

По обіді землянам влаштували екскурсію садом і детально розповіли про кожне дерево. А дерева були і справді дивовижні. Деяким з ним було дві і навіть три тисячі років. Вони були посаджені ще прапрадідами. Завдяки м’якому клімату на планеті дерева могли рости дуже довгий час. Сприяли збереженню давніх дерев і сімейні традиції. У феніксян було прийнято жити у родинних палацах і доглядати їх та території при палаці.

У саду Іолай непомітно узяв Адріану за руку і відвів її убік. Вони сховалися за широким крислатим деревом. Іолай оповив її в обійми і пристрасно поцілував. Дівчину кинуло в жар від того поцілунку.

– Я сумував за тобою… – прошепотів він.

– Я теж.

Він знову поцілував її. А тоді наче сам себе зупинив:

– В нас не прийнято це… Така поведінка на людях вважається неприпустимою, – сказав Іолай, ніжно і палко дивлячись в очі Адріані.

– Я розумію, – відповідала вона хмільним від почуття голосом.

Він обійняв її, міцно притиснувшись усім тілом. Вона пригорнулася до нього у відповідь.

– Треба йти, – мовив Іолай.

Він поглянув на квіткову клумбу, поруч з якою вони стояли. Зірвав із неї кілька квіток і подарував їх дівчині.

– Дякую. Вони дуже милі.

– Візьмеш їх із собою до готелю. Поставиш у воду – і будеш про мене згадувати, – заусміхався Іолай. – До речі, вони світяться у темряві. Дуже гарно – різними кольоровим вогнями.

– Це так мило, – Адріана оповила шию Іолая руками і поцілувала його в губи.

Іолай з Адріаною наздогнали всіх на виході із саду. Вони з усіх сил робили вигляд, що нічого не відбулось, але щасливі усмішки мимоволі осявали їхні обличчя, викриваючи їхню таємницю. Мама Іолая Тея з цікавістю позирала то на сина, то на гарненьку русяву землянку. Вона ще з перших хвилин помітила іскри між ними, а тепер переконалася у вірності своїх припущень.