Глава 21. Під сяйвом зірок

Святослав погодився провести ДНК-дослідження. Але з умовою повної конфіденційності: ніхто з їхньої групи не мав знати про це. Він узяв із собою в подорож мінілабораторію. Тому мав засоби для повноцінного аналізу. Адріана з Іолаєм після святкових гулянь завітали до його покоїв. Зробивши потрібні забори зразків, Святослав сказав чекати до наступного вечора.

Адріана проводжала Іолая. Вони вийшли з гостьового палацу надвір.

– Спекотно сьогодні якось, – сказала Адріана, махаючи перед собою рукою.

– Так, дуже теплий вечір, – погодився Іолай.

Вони мовчки дивились одне на одного, боячись сколихнути ту тиху гладь заспокоєння, що приніс їм цей вечір.

– Ти думаєш, у нас є шанс? – несміливо спитав Іолай.

Адріана усміхнулася:

– Я би дуже цього хотіла.

Іолай запропонував дівчині прогулятися вечірнім містом.

Вони гуляли пішки. Молодий чоловік показував їй різні принади міста. Вечір був довгий з живописними сутінками у рожево-фіолетових відтінках. У такому освітленні золоті маківки будівель блищали загадково і стримано, ніби в передчутті чогось таємничого.

Небо помалу темнішало. І замиготіли перші зорі. Іолай з Адріаною трималися за руки, стоячи посеред якоїсь невеличкої площі з фонтанами, і дивилися на небо.

– Тут на Феніксі декілька яскравих зірок, що з’являються при заході сонця, – сказала Адріана. – Вірніше, планет, які сяють під променями світила. А у нас на Землі одна така зоря-планета – Венера.

– Венера? – здивувався Іолай. – Як моя подруга.

– Так, на честь богині Венери названа планета у нашій Сонячній системі. Венера – богиня кохання.

– А я про це знаю. У нас теж є такі знання, – похвалився Іолай.

– Не можу цього зрозуміти: як у вас можуть бути такі схожі з нами знання? Ви ж бозна наскільки далеко від Землі, – Адріана хитала головою.

– А ось про вашу планету Венеру я не знав нічого, – додав Іолай. – Знаєш, як ми називаємо ці планети, які видно після заходу?

– Авжеж не знаю, скажи.

– Он та – Фос, справа від неї ­– Зоїс, а з іншого боку – Сфера.

Адріана замиловано дивилась на сяючі відображеним світлом Хадара планети.

– Як багато все ж у вас знань, які для нас є новими, – мовила дівчина.

– У нас люблять дивитися на зоряне небо і вивчати його, – сказав Іолай.

– Ти мені ще розкажеш, які ви знаєте зорі?

– Звичайно. Зараз ще трохи стемніє, і буде видно безліч зірок.

На вулицях почали вмикатися ліхтарі і гірлянди, фонтани підсвічувались різними вогнями. Іолай з Адріаною гуляли, обійнявшись. Вони вдихали тепле повітря, насичене ароматами квітів і зелені. Подекуди гуляли містяни. Але загалом людей було небагато. На небі світився серпик одного з трьох місяців Фенікса.

Для спостережень за зорями у місті були спеціально огороджені майданчики. Там були великі тапчани, на яких можна було зручно прилягти. Були своєрідні підзорні труби і невеликі телескопи –  неземного вигляду.

Адріана з Іолаєм роздивлялися в телескоп місяць, що мав назву Фаетон.

– Знаєш, а я бачила його з космосу – це супутник Фенікса, – хвалилася Адріана.

– Як цікаво, – очі Іолая загорілися. – І що видно з космосу? Що там на Фаетоні? Видно якісь ознаки життя?

– Та нічого не видно, – відповіла Адріана. – Наші вчені стверджували що це незаселена планета. Хоча і про Фенікс вони так говорили… Тому я вже не знаю, кому вірити.

Іолай загадково усміхнувся:

– А в нас ходять різні чутки про Фаетон. Що там живуть вогнедишні дракони.

– Ого! – здивувалась Адріана.

– Так. Але старійшини заперечують це. Кажуть, що це вигадки і страхалки всілякі. А старі люди розповідали, як зустрічали таких драконів. Вони вміють говорити думками.

– Телепатично? – спитала Адріана.

– Так. І ось вони спілкувалися з деякими людьми. Багато всякого розповідають про цих драконів.

– А я б не здивувалася, якби це була правда, – сказала Адріана. – Я за останній час стільки всього пережила, що мені що той дракон з Фаетона, що та гігантська жаба, яка була під моїм ліжком, – усе однаково казкове і фантастичне.

Іолай засміявся:

– Так, ти тоді дуже мило злякалася. Так хотілося тебе захисти. Але Влад весь час заважав. До речі, де він подівся? Щось я його не бачив на гуляннях?

– Сказав, що погано почувається і пішов відпочивати.

Вони на якийсь час замовкли.

– Я думаю, що він непростий, Адріано, – сказав Іолай, дивлячись на зоряне небо. – Ти хоч і сердилась на мене, що я тобі сказав про Влада, але я не обманював тебе. Я, звичайно, відчуваю ревнощі, коли ти з ним. Але я б ніколи не став тебе обманювати.

Адріану мучило сум’яття: з одного боку вона відчувала щирість Іолая, а з іншого – їй важко було повірити, що Влад міг бути знайомим з місцевими жителями і не розказувати нікому про це.

– Я вірю тобі, Іолаю… – тихо мовила вона, дивлячись на зорі. – Але що ж тоді приховує Влад? Він так щиро дивувався зустрічі з вами, коли ви з’явились у нашому місті.

– Або ж він добре вміє приховувати свої почуття.

– Але для чого це йому? – не розуміла Адріана.

– Напевно, він має свої причини на таємниці. – Іолай обійняв Адріану за плечі. – Я вдячний тобі, що ти нарешті повірила мені. І вдячний, що більше не відштовхуєш мене.

Адріана повернулась до нього обличчям. Вона із сумом підняла брови будиночком:

– Пробач мені, що наговорила тобі гидких слів. Мені самій було від цього дуже боляче…

Іолай міцно притиснув її до себе. Він гладив її волосся і цілував у голову.

– Я знаю, ти тоді була нещира. І хотіла здаватися розгніваною. Ти не уявляєш, який я зараз щасливий. Ти поряд. І твоє серце відкрите для мене.

– Я теж дуже щаслива, – вона міцно обхопила його руками і притиснулась обличчям до його грудей.

Вони стояли обійнявшись під зорями і слухали, як билися серця в їхніх грудях – так ритмічно, так злагоджено і чутливо. Над ними кружляли світлячки, танцюючи візерунки лише їм відомих танців.