Глава 20. Гуляння

Площа Радості мала округлу форму і була з усіх боків оточена колонадами. Посередині була велична колона, увінчана якоюсь статуєю чи то героїні, чи то богині. Із простягнутої руки статуї виходили в різні боки гірлянди, оздоблені штучними квітами, що світилися різними кольорами навіть удень. Гірлянди вкривали всю площу наче шатром. З них звисали прикраси, схожі на серпантин. Сама площа була встелена якимсь настилом, оздобленим численними геометричними візерунками.

Народні гуляння почалися із загального хороводу. Землян поставили колом у центрі. Їм допомагали Іолай та його друзі. Феніксяни повели хитромудрий хоровод навколо землян. Це були візерунки рухів, що виражали приязнь і гостинність. Жителі міста були єдині у своїх рухах. Не було нікого, хто б стояв осторонь. Ніхто не соромився та не ігнорував традиції. І старші, і молодші вели цей замислуватий хоровод. Чарівна ритмічна музика лилася десь із повітря. Над хороводом почали левітувати квіти, які залетіли на площу з різних напрямків. Вони кружляли на різній висоті. Це були красиві бутони яскравих кольорів, чимось схожі на пір’їни.

Після хороводу у центр вийшли старійшини із жерцями. Вони вклонилися земним гостям. Їм піднесли велику скриню, оздоблену різними прикрасами.

– Це традиція воскрешення птаха фенікса, – пояснив землянам Іолай. – Цьому обряду тисячі років. Так ми відзначаємо важливі для нас події.

Один із жерців провів рукою по скрині. На його руках були численні персні з коштовним камінням. Зі скрині із шумом, пускаючи вусібіч іскри, вилетів і здійнявся високо угору величезний вогняний птах. Він був із жовто-блакитного вогню, з великим світловим ореолом навколо. На висоті він зупинився і почав танцювати, розмахуючи широкими крилами. Всі присутні, зачаївши подих, дивилися на нього.

Птах виконав у повітрі танець і вибухнув, розсіявшись тисячами іскор. Величезна світлова хмара накрила площу. З хмари, неначе дощ, почали сипатись світлові фігури різноманітних тварин і рослин. Наостанок хмара сильно стиснулась і набула форми чоловіка і жінки. Вони затанцювали танок і розчинилися в повітрі. Площу накрила хвиля гучних оплесків.

– Я так розумію, цей перфоманс символізує відродження всього живого? – спитав в Іолая Аристарх Петрович.

– Вірно, – відповів Іолай.

– Але яке чудове виконання, – мовив Аристарх Петрович. – Я вражений вашими технічними досягненнями.

– Але в нас працює усе інакше. І наші світлові фігури відрізняються від ваших голограм, – зауважив Іолай.

– Тим усе цікавіше, – відповів Гніденко.

У цей момент на площу почали залітати кубки з якимись напоями. Вони левітували в повітрі. Містяни брали собі по кубку і пили напій. Кубків на площі ставало все більше і більше.

– Нічого собі! – здивувався Мирось. – Літаючі кубки! Не знаю, як вони це роблять, але мені подобається такий фокус.

– А що це за напій? – поцікавився Сергій.

– Це напій харас, що означає «радість», – відповів Іолай. – Він не міцний, як ваш самогон. Але звеселяє. При цьому розум лишається світлим і ясним.

– Цікаво, – Сергій ухопив кубок, що пролітав повз нього. Він обережно відпив. – Смачно.

– Так, – відповів Іолай. – Цей напій виготовляється з особливих солодких квітів, які ростуть на дуже високих горах. Квіти так і називаються – хараси.

Після того, як усі охочі покуштували харас, гуляння набули жвавого і активного характеру. Відбувся парад левітуючих гігантських фігур якихось колобкоподібних істот, прикрашених квітами і серпантинами. Містяни намагалися з розгону заскочити на статуї, коли ті опинялися поряд. Деякі підсаджували своїх дітей. І ті їхали верхи на тих колобках. Все відбувалося дуже жваво і супроводжувалося сміхом і веселими вигуками. Затим відбулося змагання команд з перетягування канатів. Причому команд одразу було дуже багато. І з кожним раундом вибувала одна. Поки не залишилось дві команди, з яких обрали переможців.

Опісля були проведені різні рухливі ігри, в яких брали участь і земляни. А згодом на площу заїхали численні крамнички на колесах, де можна було придбати різні цікавинки. Містяни розплачувалися орихалковими монетами. А земним гостям давали усе задарма.

– Як у якомусь сні, – ділилася Тоня своїми відчуттями з Миросем. – Усе ніби має звичні форми, але я, хоч убий, не розумію, що це… і що це… і це…

Дівчина брала різні гарні речі з прилавка і показувала їх Миросю. Він знизував плечима і хитав головою:

– Я теж не розумію.

– Отож, – засмучувалась Тоня. – Так багато інформації, що я бачу, що мій розум це не усвідомлює. Я дивлюся – усе гарно, яскраво. Але я не усвідомлюю, що я насправді бачу.

Миловидна усміхнена продавчиня, яка спостерігала за інопланетними гостями, щось сказала і простягнула Тоні намисто. Воно було з намистин, схожих на кришталь. Тоня несміливо узяла намисто і надягла його. Продавчиня склала руки разом у жесті замилування.

– Дуже гарно, – Мирось захоплено дивився на Тоню.

Продавчиня ще щось сказала своєю мовою і присіла під прилавок. Вона піднялася і простягнула Мирославу і Тоні золоті ланцюжки з кулонами у вигляді сердечок. Жінка жестом попросила їх надягнути. Тоня надягнула кулон Миросеві, а він надягнув їй. Продавчиня захоплено сплеснула в долоні. Вона підійшла до Тоні і Мирося і обійняла їх.

– О-о… – зніяковів Мирось. – Дякуємо.

Він вклонився продавчині. Вона приклала руку до серця і вклонилася у відповідь.

Адріана стояла на площі осторонь від усіх вона спостерігала, що роблять феніксяни, як вони розважаються. І хоча настрій у неї одразу був не найкращим, усе, що відбувалося додавало їй радості і насолоди. Напевно, подіяв і чудодійний напій із кубка. Дівчина зовсім забула про той тягар на серці, який вона так старанно оберігала, відколи довідалась про результати генетичного дослідження. Влад не пішов на гуляння, поскаржившись на втому і погане самопочуття. Усі інші розійшлися по різні боки площі, розглядаючи різні цікавинки. Адріана раптово була одна. І це їй навіть подобалось.