Глава 17. Геополіс

Після семи днів дороги подорожні нарешті досягли Геополіса. Вони побачили його з гори. Місто було розташоване в гігантській долині, оточеній з усіх боків кільцем із гір. Посеред міста здіймалося віттям догори височезне дерево. Колами від нього і радіальними променями розходилися вулиці. Геополіс був одним із найбільших міст феніксян і мав площу близько трьох тисяч квадратних кілометрів. Водночас це було найбільш крайнє місто, з якого починалися землі, заселені жителями Фенікса.

Колісниці спускалися серпантиновою дорогою, що вела до міста. За ними їхали чаріоти.

– Яке прекрасне місто, – висловила свій захват Еля, яка сиділа за кермом чаріота на передньому сидінні.

– Справді, дуже величне і величезне, – підтвердив Андрій.

– В мене нема слів, – продовжувала Еля. – Ми тут стільки років, а я тільки зараз дізнаюся, що ми жили не на пустельній планеті з динозавроподібними тваринами, а на заселеній, цивілізованій планеті. – В Елі на очах заблищали сльози.

– Так, це справді дуже несподівано, – погодився Андрій. – Прилетіти бозна куди і зустріти цивілізацію, максимально подібну до нашої.

– Погляньте скільки в них цих колонад і обелісків, – висловив захоплення Мирось. Через лобове скло чаріота можна було побачити, як на долоні, забудову Геополіса. У місті переважали білі і золоті кольори, що надавало йому якоїсь небесної урочистості.

– А то що – церкви з куполами? – здивувалася Тоня.

– Та ну?! – не вірив своїм очам Мирослав. – Хіба може бути стільки подібних до земних архітектурних форм? Тоню, вщипни мене. Я, напевно, сплю.

Тоня вщипнула Мирося за передпліччя. Він скрикнув.

– Не треба було так боляче! Отже, не сплю. І це все дуже дивно – усе це, що з нами відбувається, – не вгавав Мирослав.

– Так, усе, що відбувається, – якийсь сюр, – погодилась Адріана.

Через якийсь час серпантин дороги розкрутився до височезної стіни із брамою. Колісниці і чаріоти зупинилися. З колісниці вийшли Іолай і Паріс. Над брамою було щось схоже на дзеркало, обрамлене металевими променями, подібно до сонця. Чоловіки підняли руки долонями до дзеркала. У цей момент почувся скрип – величезна брама відчинилася. Іолай з Парісом залізли до колісниці і рушили через браму. За ними поїхали інші колісниці і чаріоти. За останнім чаріотом брама гуркітливо зачинилася.

Колісниці поїхали вулицями міста, за ними, не зупиняючись, один за одним слідували чаріоти.

– А хто знає, куди ми їдемо? – поцікавився Мирось.

– Іолай говорив, що ми спершу поїдемо до їхніх старійшин, які мешкають у центрі Геополіса, – відповіла Еля. – Тому запасіться терпінням. Бо місто, як ви бачили, величезне.

– У нас є чудова нагода все роздивитися по дорозі і візуально ознайомитися з місцевим колоритом, – додав Андрій.

– Ех, відчуваю, вражень ми наберемося ще більше, ніж за всі сім днів дороги, – прокоментував Мирось.

І справді – їдучи містом, земляни мали змогу побачити дуже багатьох місцевих жителів, їхні будинки, господарчі і культурні споруди. Побачили їхню писемність на багатьох будівлях. Вона нагадувала давньогрецьку, але була іншою. Феніксяни всі були високого зросту. І деякі з них були ще вищі, ніж Іолай та його друзі. Були такі, що мали приблизно три метри зросту. Вони були одягнені в легкий літній одяг, оздоблений позолотою. Це була характерна особливість усіх місцевих – одяг із позолотою і золоті прикраси. Жителі міста, бачачи чаріоти, зупинялись і розгублено вклонялися, вітаючись. Вони не розуміли, що це за колісниці такі, але реагували стримано і ввічливо, не намагаючись робити якісь передчасні висновки. Загалом це були красиві, одухотворені люди. Вони були фізично досконалі. Земляни не бачили нікого із зайвою вагою, не було старих людей. Зустрічались лише більш юні, і більш зрілі люди. Більш емоційно на чаріоти реагували діти. Вони показували пальцями і захоплено підстрибували. Хтось із них біг за машинами, намагаючись розгледіти пасажирів через вікна.

Вулиці Геополіса були широкі. Трафік був не щільний. Дорога була вкрита якоюсь смолою темного кольору і нагадувала звичний для землян асфальт. Обабіч дороги були пішохідні доріжки, встелені плиткою. Вздовж дороги стояли продавці плодів. Це дуже нагадувало Землю. Але продавці були не такі, і плоди теж були всі незнайомі. Земляни не бачили раніше цих плодів. У місті були водні канали, місточки, фонтани, багато магазинчиків і різних будівель, призначених для культурних потреб. Просто на вулицях жителі міста танцювали хороводи. Постійно звучала приємна, заспокійлива музика, яка невідомо звідки лилася.

Проїжджаючи вулицями, земляни змогли краще роздивитися колонади, обеліски і будівлі, які здалеку нагадували храми. Це були будівлі з білими стінами і золотими куполами, але з античною ліпниною. Дуже багато було різних античних барельєфів у місті. Архітектура Геополіса дуже сильно нагадувала земну. Але це була якась суміш епох і культур, серед яких домінувала антична. Ніби ожилі картини давнього земного світу, але в якомусь розвиненому, технологічному вигляді. У місті було багато високих житлових будинків, були приватні садиби. По місту їздили на колісницях, велосипедах, самокатах, конях і динозаврах. Це був якийсь мікс технологій та епох. Рух на вулицях контролювався вогнями, що випромінювали спеціальні прожектори. Коли вогонь світився – рух вулицею було дозволено, коли вогонь гаснув, то потрібно було зачекати. Цим правилам підпорядковувались і вершники на конях та динозаврах.

Нарешті колісниці і чаріоти дісталися величезної площі біля підніжжя гігантського дерева. З одного боку площі була величезна колонада, з іншого боку – височезна будівля, обрамлена розкішною золотою ліпниною і увінчана золотим куполом з високим шпилем, на верхівці якого можна було розгледіти щось подібне до антени.

Площа була вщент заповнена людьми. Вочевидь, про приїзд гостей дізналися заздалегідь і оголосили про це всім. Побачивши машини, феніксяни розступилися і дали дорогу. Зазвучала урочиста музика, схожа на марш під барабанний бій. Земляни побачили великий оркестр посеред площі – саме він грав цю музику. Поряд була сцена, на якій стояла група високих чоловіків, поважного віку. Вони мали довгі бороди і були вбрані у довгі золоті одежі.